Методи терапії

Дія різних лікарських препаратів, фізіологічних та механічних засобів, які застосовуються для лікування хворих тварин, може бути спрямованою на ту чи іншу ланку патологічного процесу: причинну, або етіотропну, патогенетичну і симптоматичну.

Методи і засоби механотерапії і термотерапії. Основними методами механотерапії є масаж (поглажування, розтирання, простукування, вібрація) та активний рух (прогулянки, проводки, моціон).

Масаж прискорює лімфообіг, поліпшує кровообіг і живлення тканин, зміцнює нервову систему, мускулатуру, суглоби, серцево-судинну систему, підвищує секрецію травного каналу, газообмін у легенях, обмін речовин, стимулює утворення гістаміноподібних речовин.

Масаж буває активний і пасивний. При активному масажі тваринам призначають проводку або дозовану роботу (навантаження). При пасивному масажі ззовні впливають на ту чи іншу ділянку тіла, здійснюючи руками або спеціальними інструментами механічну дію.

Масаж протипоказаний при гнійно-гнильних запаленнях, гематомі, злоякісних новоутвореннях, гнійному запаленні шкіри, підшкірної клітковини, вим’я.

Методи і засоби термотерапії. В організмі тварини в результаті обміну речовин безперервно утворюється теплота. Віддача теплоти відбувається такими основними способами, як випромінювання, конвекція (перенесення теплоти в рідинах або газах потоками речовини), випаровування і теплопровідність.

Механотерапія − це комплекс механічних дій на організм і тканини з метою лікування і профілактики.

Термотерапія − це лікування з застосуванням теплоти або холоду. Рецептори шкіри сприймають тепло й холод як подразники, які викликають в організмі складні умовні й безумовні рефлекси. Так, І.П. Павлов встановив, що дією теплоти й холоду у тварин можна викликати сон. Тепло зігріває шкіру, тканини, що лежать глибше, розширює судини (проявляє активну гіперемію), посилює лімфообіг і обмін речовин, зменшує біль, прискорює розсмоктування продуктів запалення, стимулює ріст і регенерацію тканин, збільшує кількість лімфоцитів у крові.

Розрізняють теплолікування сухим і вологим теплом. До сухого тепла належать: гумові мішки – грілки, наповнені гарячою водою, парою; нагріті тверді й сипкі тіла (пісок, торф); електричні й хімічні грілки; сухоповітряні процедури (сухе тепле повітря від апарата “ФЕН”). До вологого тепла належать: гарячі компреси, припарки, обкутування, водотеплолікування.

Сухе тепло ефективне за плевриту, пневмонії, ангіни, міозиту, тендовагініту, забитті, бурситів, післякастраційних набряків та пролежнів, тощо.

Сухе та вологе тепло використовується як протизапальний засіб за запальних процесів різних органів і тканин. Воно протипоказане за кровотеч, набряків легенів, гіперемії мозку.

Під дією холоду шкіра й тканини, що лежать глибше, охолоджуються, судини спочатку звужуються, а потім розширюються (явище венозної гіперемії), зменшується ексудація, знижуються регенеративні процеси, послаблюється больова чутливість. Може настати ушкодження тканин − обмороження. Тому ефективну лікувальну дію виявляє тільки помірний холод. Його застосовують у вигляді холодних обливань, примочок, компресів, подрібненого льоду, закладеного в гумовий мішок. Холод ефективний при тепловому й сонячному ударах, гострих запальних процесах, крововиливах у головному й спинному мозку.

Методи і засоби гідротерапії. Застосування води досить поширений метод терапії, механізм лікувальної дії якого полягає у своєрідному подразненні багатьох рецепторів, розміщених в органах і тканинах.

Гідротерапія – це механічний, хімічний та термічний вплив води на екстерорецептори шкіри та інтерорецептори слизових оболонок внутрішніх органів, збудження від яких передається у головний мозок.

Водолікувальні процедури прийнято розподіляти на загальні, якщо їхня дія поширюється на все тіло тварини або значну його частину, та місцеві, коли вони обмежені окремими ділянками тіла чи органа. До загальних процедур належать купання тварин, обмивання та душ. Місцеві процедури включають промивання рота, передшлунків, шлунка, сечового міхура, піхви, матки, ванни, компреси, грілки, клізми, вапоризацію, інгаляції.

Купання − досить поширена форма гідротерапії у теплу пору року. Тварин краще купати у водоймах із помірною течією, піщаним і рівним дном, глибина яких не перевищує висоти тварин. Коней можна купати у глибших водоймах, але при спокійній течії з тим, щоб вода не потрапила у зовнішній слуховий прохід. Тривалість купання залежить від температури води й повітря. Дорослих тварин купають при температурі води 15–16 °С, коней – 1–2 рази на добу (вранці і ввечері), корів та свиней – опівдні. Не можна купати спітнілих тварин або одразу після годівлі. Тривалість процедури від 1–2 хв із поступовим збільшенням до 10–15 хв. Якщо у тварини спостерігають тремор м’язів, то купання припиняють, тварину виводять з води, добре розтирають сухою тканиною, щіткою чи жмутом соломи і проводять кроком або проганяють риссю. Після купання тварин витирають і заводять у приміщення, де немає протягів.

Душ − ефективна водолікувальна процедура, яка зумовлює значну тепловіддачу, механічно і термічно впливає на шкіру.

Душі поділяють на холодні (16–23 °С), прохолодні (26–33 °С), індиферентні (28–33 °С), теплі (33–40 °С), гарячі (понад 40 °С) і дуже гарячі (понад 42 °С).

Залежно від тиску, розрізняють душ із низьким тиском (0,3 атм), середнім (1,5–2,0 атм) та високим (3,0–4,0 атм).

Нетривалі (1–3 хв) холодний і гарячий душі тонізують м’язи, сухожилля, судини, нервову систему, а теплий душ, що триває 5–10 хв, діє заспокійливо на організм тварини.

Розрізняють кілька видів душу: дощовий (вода через сіточку падає на тіло тварин у вигляді дощу), циркулярний (потрапляє на тіло з усіх боків),висхідний (вода викидається у вигляді фонтана вертикально вверх під тиском 1,5–2,0 атм), струменевий (душ Шарко – вода викидається компактним струменем під тиском 2,0–4,0 атм) та ін. Ця процедура діє тонізуюче, посилює обмін речовин, стимулює фізіологічні функції шкіри й захисні сили організму. Струменевий душ збуджує і тонізує нервово-м’язову і серцево-судинну системи, тому його не рекомендується застосовувати при серцевій недостатності.

Обмивання – водолікувальна процедура, при якій все тіло тварини або його частину змочують теплою (37–42 °С), прохолодною (26–33°С) чи холодною (16–23°С) водою, а потім добре намилюють. Через 2–3 хв поверхню тіла обливають водою й енергійно розтирають мочалкою, щіткою, тканиною, а потім витирають сухою тканиною і тварину розміщують у теплому приміщенні.

Обмивання проводять головним чином з гігієнічною метою: очищають шкіру від бруду, поту, надлишку шкірного жиру, засохлих кірочок гною, а також при підготовці тварин до операції чи інших лікувальних процедур. Обливання стимулюють місцеву реакцію шкіри й очищають її від бруду, пилу та поту. Вони бувають загальними і місцевими, теплими (температура води 37–45 °С), прохолодними (26–33 °С) і холодними (10–23 °С).

Місцеве обливання ділянки потилиці виконують холодною водою з висоти 10–15 см протягом 5–10 хв при сонячному і тепловому ударах, кровотечі з носа. Обливання черева холодною водою рекомендують при гіпотонії й атонії передшлунків і кишечника, а теплою водою − при ентералгії. Кінцівки обливають з відра чи шланга, з’єднаного з водопровідною трубою. Холодну воду застосовують при ревматичному запаленні копит, травматичному пододерматиті, ламінітах, відразу після травм. Така процедура зменшує ексудацію, чим досягається лікувальний ефект. Тривалість процедури 2–3 години. Холодна вода посилює тепловіддачу та стимулює нервово-м’язовий тонус. Теплі душі рекомендовано застосовувати при м’язовій перевтомі, ревматизмі, міопатозі.

При захворюваннях дистальних частин кінцівок із показаннями до застосування холодного обливання влітку тварин ставлять у проточну воду річки. Через кожні 20–30 хв їх виводять на 5–7 хв на берег. Загальна тривалість процедури – 2–3 години.

Ванни – це водолікувальна процедура місцевої та загальної дії на тіло тварин. Великим тваринам застосовують місцеві ванни, а дрібним як місцеві, так і загальні.

Розрізняють ванни: прості (гігієнічні) та лікувальні; холодні (нижче 10–20 °С), прохолодні (20–25 °С), індиферентні (28-33 °С), теплі (30–40 °С) та гарячі (понад 42 °С).

Холодні ванни застосовують із лікувальною чи профілактичною метою і вони діють тонізуюче; індиферентні – освіжають, а теплі – впливають заспокійливо.

Прості (гігієнічні або очисні) ванни призначають для видалення з поверхні шкіри бруду, пилу, жиропоту, засохлих кірочок гною, додаючи до води калійне мило, шампуні та інші засоби.

Лікувальні ванни також можуть бути загальними й місцевими. При паразитарних хворобах овець (псороптоз, хоріоптоз) використовують загальні лікувальні ванни з теплою водою (30–40 °С). Тривалість процедури близько 2 хв. Додаючи у воду різний спектр проти паразитарних препаратів.

Місцеві ванни також бувають гарячі й холодні, прості (гігієнічні) та лікувальні, їх використовують при патології кінцівок, копитній гнилі у овець, некробактеріозі, асептичних серозних і катаральних маститах. Для теплої (гарячої) ванни для кінцівок беруть брезентове або гумове відро, наповнюють

гарячою водою, додають калію перманганат (1:500–1000), спиртовий розчин йоду (5 мл на 5 л води) та інші речовини. Кінцівку занурюють у ванну на 30–60 хв.