Тема1: Хвороби серцево-судинної системи
Лабораторно-практичне заняття 11-16
Перелік питань для вивчення
Хвороби верхніх дихальних шляхів
Ознайомлення з основними синдромами за хвороб дихальної системи.
Розгляд хвороб верхніх дихальних шляхів
Дослідження тварин у разі кровотечі з носа, риніту, ларингіту, набряку гортані, бронхіту.
Хвороби легень
Ознайомлення з хворобами легень.
Визначення етіології бронхіту, крупозної, аспіраційної , гіпостатична і ателектатичної пневмоній, бронхопневмонії та провести їх диференційну діагностику
Дослідження хворих тварин та оформлення історії хвороби
Розгляд історії хвороби.
Хвороби плеври
Ознайомлення з хворобами плеври.
Диференціальна діагностика хвороб плеври.
Розробка лікувально-профілактичних заходів за хвороб плеври.
Розгляд історії хвороби
Мета заняття.
1.Оволодіти основними методами дослідження дихальної системи у тварин
2. Оволодіти основними методами діагностики хвороб дихальної системи у тварин
3.Освоїти техніку диференційної діагностики серцево-судинної системи у тварин
4. Ознайомитися з етіологією, механізмом розвитку, сучасними методами діагностики, лікування та профілактики хвороб дихальної системи
5. Ознайомитися засобами етіотропної, патогенетичної та симптоматичної терапії за хвороб дихальної системи.
Місце проведення заняття: Терапевтичний манеж клініки факультету ветеринарної медицини Сумського НАУ, або в умовах сільськогосподарського підприємства, ферми.
Матеріальне забезпечення: Тварини з патологією системи дихання. Інструменти для загально клінічного обстеження (фонендоскоп, перкусійні молоточки, плесиметри та ін.). Прибори і реактиви для загально клінічних, гематологічних досліджень (підрахування кількості еритроцитів, лейкоцитів, виведення лейкоцитарної формули, визначення ШОЕ та гемоглобіну). Прибори і реактиви для дослідження сечі (відносна густина, виявлення білка, глюкози та ін.). Інструменти для парентерального введення лікарських речовин (стерилізатор, шприци, голки та ін.), ножиці, 5% спиртовий розчин йоду, лікарські засоби.
Діагностика методи лікування і профілактика хвороб, верхніх дихальних шляхів
Мета заняття: Дати характеристику захворюванням дихальної системи. Набуття навиків та засвоєння методів діагностики хвороб верхніх дихальних шляхів. Відпрацювати способи приготування лікарських засобів, методи лікування хворих тварин. Засвоїти заходи профілактики хвороб верхніх дихальних шляхів.
Місце проведення заняття; Клініка факультету ветеринарної медицини
Матеріальне забезпечення: Тварини (кінь, корова, телята, поросята, ягнята, собака, кіт). Набори інструментів для клінічного дослідження тварин. Стерилізатор з ін'єкційними голками, шприци, шприц „Жане", гумова трубка довжиною 40-50 см ножиці, вата, спирт, 5%-ний спиртовий розчин йоду, піпетки, ветеринарні препарати для лікування хворих тварин (терпентинова олія, алюмінію йодид, 1%-ний розчин новокаїну, 2-3%-ний розчин натрію гідрокарбонату, 3%-ний розчин перекису водню, 3%-ний розчин борної кислоти, 0,1%-ний розчин перманганату калію, 0,2%-ний розчин етакридину лактату, 0,02%-ний розчин фурациліну, 0,5%-ний розчин таніну, 2%-ний розчин цинку сульфату, 2%-ний розчин ментолу, нафтизин -0,1%-ний, галазолін, фармазолін, 10%-ний розчин кальцію хлорид, глюконат кальцію, адреналін, амонію хлорид, терпінгідрат, насіння анісу, кмину, ялівцю, лібексин, бронхолітин, норсульфазол-натрій, сульфадимезин, бісептол, біцилін-3, біцилін-5, стрептоміцину сульфат та інші антибактеріальні препарати, 0,3% розчин срібла нітрату, 40% розчин глюкози, 0,25% розчин новокаїну, карловарська сіль, еуфілін, ефедрин, теобромін, теофедрин, теофілін, дипрофен, димедрол, діазолін, пепсин, лізоцим, дезоксирибонуклеаза, рибонуклеаза, 0,9% розчин натрію хлориду, вітамінні препарати та інші на вибір викладача.
Методика викладення матеріалу: Зайняття проводить викладач за наступним планом
Організаційний момент.
Визначення готовності студентів до проведення заняття
(опитування).
Порядок вивчення нового матеріалу.
3.1. Методи дослідження верхніх дихальних шляхів.
3.2. Основні причини, патогенез, симптоми, діагностика та перебіг хвороб верхніх дихальних шляхів.
3.3. Методи лікування і профілактики хвороб верхніх дихальних шляхів
4. Самостійна робота студентів під керівництвом і контролем викладача та лікаря ординатора
4.1.Збір анамнезу.
4.2. Клінічне обстеження тварини.
4.3. Морфологічне дослідження крові.
4.4. Постановка діагнозу, диференційна діагностика.
4.5. Призначення та проведення лікування.
4.6. Розробка профілактичних заходів.
4.7. Оформлення історії хвороби
5. Узагальнення отриманих даних, висновки.
б. Завдання додому.
Теоретична основа заняття.
Анатомо – фізіологічні особливості. Класифікація. Синдроми.
Дихання – сукупність процесів, які забезпечують обмін киснем та вуглекислим газом між зовнішнім середовищем та тканинами організму, а сукупність органів які забезпечують дихання – система органів дихання.
Анатомічно дихальна система являє собою комплекс органів, які виконують кисневопровідну та газообмінну функції. До повітряносних шляхів відносять носову порожнину, носоглотку, гортань, трахею та бронхи, а органами газообміну є легені. Вони складаються з пористої тканини(паренхіми), яка утворена численним розвітвлінням бронхів та системою легеневих пухирців – альвеол. В альвеолах відбувається газообмін між киснем та кров’ю, які в них потрапили.
Слизова оболонка дихальних шляхів тварини вислана миготливим епітелієм з війками. Перед входом до бронхів трахея ділиться на два головних бронха. Це місце називається біфуркацією. В легенях обидва ці бронхи розгалужуються на багаточисельні бронхи різного діаметру, утворюючи при цьому бронхіальне дерево. Слизова оболонка бронхів вислана одношаровим кубічним епітелієм.
Легені знаходяться в грудній порожнині по обидві сторони серця і мають форму конуса з вгнутою основою, зверненим назад та прилеглим до діафрагми. Заокруглена верхівка звернена вперед, а зовнішня випукла поверхня легень прилегла до ребер. Ззовні легені вкриті серозною оболонкою, називається легеневою (пульмональною) плеврою, яка переходе в реберну(костальну) плевру. В результаті між ними утворюється між плевральний простір, в якому міститься невелика кількість серозної рідини, яка виконує функцію «змазки». Легені діляться на долі, яких в правій легені три, а в лівому – дві.
Морфологічною і функціональною одиницею легень є альвеоли, які мають вигляд відкритих пухирців, внутрішня поверхня яких вислана одношаровим плоским епітелієм, однією із функцій якого є продукція поверхнево – активної речовини – сурфактанта, завдяки якому альвеоли при диханні не злипаються і таким чином не спадаються.
Хвороби дихальної системи у тварин складають приблизно 30% від загальної кількості незаразних захворювань і займають друге місце після шлунково – кишкових. Вони виникають та перебігають своєрідно та неоднотипово в залежності від віку, пори року, виду тварин та інших факторів. Наносять значні економічні збитки, які складаються з загибелі тварин, яка може досягати 10%, відставанні в рості після перенесеного захворювання, вибраковці, зниження продуктивності та працездатності та витрат на лікування хворих.
Причини хвороб дихальної системи дуже різноманітні.. однак частіш усього вони обумовлені впливом на тварин несприятливих умов зовнішнього середовища та особливо тривалого загального переохолодження або перегрівання.
Дія низьких температур посилюється при підвищенні вологості повітря і холодних вітрах. Це пов’язане з тим , що вода віднімає тепла в 11 разів більше, ніж повітря при тій же температурі, а мокра шкіра віддає тепла в чотири рази більше, ніж суха. Перегрівання(гіпертермія) супроводжується гіпертермією дихальної системи і зниженням імунного статусу організму, безпосередньо, фагоцитарною активністю лейкоцитів.
На цьому фоні починається прояв умовно – патогенної вірусної інфекції – вірусів ринотрахеїту, парагрипу, аденовірусів та ентеровірусів, а потім – бактеріальною – переважно стафілококів, стрептококів, синьогнійною та кишечкою паличок. Сприятливими факторами є порушення умов годівлі, утримання та експлуатації тварин.
Як вторинне явище патологія дихальної системи виникає на фоні рада інфекційних та інвазійних хвороб(плевропневмонії, пастерельоза, чуми, інфлюенці, повального запалення легень, аскаридозів, метастронгільозів, диктіокаульозів та ін.)
Хвороби дихальної системи ділять на чотири основні групи:
Хвороби верхніх дихальних шляхів(риніт, ларингіт, набряк гортані).
Хвороби трахеї та бронхів(трахеїт, бронхіт).
Хвороби легень(гіперемія та набряк легень, бронхопневмонія, крупозна пневмонія, гнійна пневмонія, мітотична пневмонія, гнійно – гнилісна пневмонія(гангрена), емфізема легень
Хвороби плеври (плеврит, грудна водянка (гідроторакс), проникнення повітря в грудну порожнину (пневмоторакс)).
Загальні синдроми хвороб дихальної системи обумовлені патологічними процесами, які розповсюджені на окремі органи дихання, на групу їх або на весь апарат дихання. В цьому випадку перебіг хвороби буде супроводжуватись комплексом симптомів респіраторного характеру, кашлем, задишкою, витоками з носа, зміною габітусу, загального стану, підвищенням загальної температури тіла та іншими ознаками. Нерідко респіраторна патологія, особливо гнійна пневмонія, внаслідок метастазів ускладнюється міокардитом, нефритом, гепатитом, іншими розладами з усієї характерної для цього синдроматикою.
Дослідження системи дихання
План дослідження. Система дихання функціонально найбільш пов'язана з серцево-судинною системою, а також з системою крові, нирками і шкірою.
Дихальну систему досліджують за наступним планом:
1) дослідження верхніх (передніх) дихальних шляхів:
носові порожнини;
додаткові порожнини лицевої частини черепа і разом з цим в однокопитих тварин повітроносні мішки;
гортань, трахея і разом з цим щитоподібна залоза;
дослідження кашлю (кашльовий рефлекс);
2) дослідження грудної клітини по ділянці легень:
огляд;
пальпація; в) перкусія;
плегафонія (трахеальна перкусія);
аускультація легень;
3) допоміжні дослідження:
рентгенологічне;
рино- і ларингоскопія;
трахео- та бронхоскопія;
торакоскопія;
діагностична пункція плевральної порожнини;
лабораторне дослідження носових виділень, харкотиння, вмісту плевральної порожнини,
функціональні проби.
Дослідження верхніх дихальних шляхів. До верхніх (передніх) дихальних шляхів належать носова порожнина, додаткові пазухи лицевої частини черепа (верхньощелепні, лобні), гортань, трахея.
При дослідженні носової порожнини визначають стан носових отворів, наявність і характер носового виділення, стан слизової оболонки. Наприклад, при вдихальній задишці носові отвори розширені. Багато захворювань системи дихання супроводяться носовими витоками. Причому для захворювань бронхів і легень характерне двостороннє витікання. Одностороннє витікання частіше буває при риніті, гаймориті. Для гаймориту характерні поява або посилення витікання при опущеній голові. Для уточнення діагнозу й прогнозу захворювання слід звертати увагу на кількість і характер носового витоку. Витікання може бути рясним або незначним, серозним, фібринозним, гнійним, гнильним. Так, при некротичній пневмонії і гангрені легень спостерігаються гнильні витікання сіро-зеленого кольору, з різким запахом.
Дослідженням слизової оболонки носової порожнини визначають колір, вологість і різні ураження її. Звертають увагу на почервоніння, синюшність, блідість, жовтяничність, сухість або підвищену вологість слизової оболонки, наявність на ній крововиливів, папул, везикул, пустул, виразок. Так, при гострому сапі у коней виявляються виразки з нерівними краями і салоподібним дном, а при хронічному сапі — виразки й рубці зірчастої форми, які утворюються при загоюванні виразок. При сапі нерідко спостерігається перфорація носової перегородки. При інфекційній анемії коней на слизовій оболонці носової порожнини часто трапляються крапчасті крововиливи.
Під час дослідження додаткових пазух лицьової частини черепа проводять огляд, пальпацію, перкусію, діагностичну пункцію, рентгенологічне дослідження. Визначають асиметрію лицевої частини черепа, характерну для одностороннього гаймориту, наявність і характер носового витоку, потоншення кісток пазух, болючість, підвищення місцевої температури, появу притупленого або тупого звуку замість нормального коробкового перкусійного звуку, властивості пунктату, наявність затінення на рентгенограмі.
Під час дослідження повітряносних мішків у коней та інших однокопитих тварин проводять огляд, пальпацію, перкусію і діагностична пункцію.
Гортань і трахею досліджують оглядом, пальпацією і аускультацією, а в деяких випадках використовують ларингоскопію, трахеоскопію, рентгенологічне дослідження. Одночасно досліджують оглядом; пальпацією щитоподібну залозу, частки якої з'єднані перешийком і розміщені у більшості тварин в ділянці перших кілець трахеї. Вони рухливі, щільної консистенції.
Рис.
2. Дослідження лобної пазухи
Рис.
1. дослідження
повітряносних
мішків
При захворюванні гортані тварина витягує вперед голову, у не виявляються припухлість гортані і утруднене дихання. У деяких дрібних тварин (собаки, коти, птиця) вдасться оглянути гортань через ротову порожнину. В інших тварин проводять зовнішню пальпацію гортані, відмічаючи при цьому набряки, болючість і підвищення місцеве температури. Цінні відомості можна дістати під час здавлювання перших кілець трахеї. У здорових тварин при цьому виникає 1-2 кашльових поштовхи, а у хворих (при ларингіті) — приступ кашльових поштовхів.
Пальпацією уточнюють діагноз паралічу гортані («свистячої ядухи») у коней, для цього почергово натискують на лівий і правий черпакуваті хрящі. Натискання на уражений хрящ не викликає реакції хворої тварини, а натискання на здоровий хрящ призводить до різкого занепокоєння тварини внаслідок настання асфіксії.
Аускультацією гортані виявляють стенотичні шуми, які можуть бути при набряку або півпаралічі її, а також хрипи, характерні для ларингіту.
Цінні дані дає ларингоскопія. Ларингоскоп побудований на принципі перископа Вводять ларингоскоп по нижньому носовому ходу. Слід пам'ятати, що ларингоскопія можлива лише при надійній фіксації тварини.
Трахею досліджують оглядом, пальпацією і аускультацією, маючи на увазі виявлення припухлостей на ділянці трахеї, деформації Я, переломів і деформації кілець, болючості і підвищення місцевої температури. При запаленні або стенозі гортані можна почути хрипи або стенотичні шуми. У здорових тварин аускультацією трахеї виявляють шуми бронхіального або трахеального (тубарного) дихання.
Велике діагностичне значення має дослідження кашлю. Він частіше буває при ларингіті, трахеїті, бронхіті, пневмонії, плевриті, альвеолярній емфіземі легень. Як рефлекторний акт, кашель може бути при захворюванні інших систем і органів (статевої системи, печінки). Визначають силу, тривалість, частоту, болючість, характер кашлю. При густому ексудаті в бронхах або звуженні їх кашель сухий, а при рідкому ексудаті— вологий. При запальному набряку голосових зв'язок кашель хрипкий. При гострому ларингіті, трахеїті, макробронхіті кашель гучний (сильний), тривалий, частий. Значні ураження легеневої паренхіми і малих бронхів (туберкульоз легень, пневмонія, альвеолярна емфізема, мікробронхіт) зумовлюють слабкий, короткий і нерідко болючий кашель. Сухий (фібринозний) плеврит характеризується сухим, слабким, різко болючим і коротким кашлем.
Огляд, пальпація і перкусія грудної клітки в ділянці легень. Оглядом визначають форму грудної клітки, тип, частоту, силу (глибину) дихання, порушення симетричності дихальних рухів, ритм дихання і вид задишки. Наприклад, при альвеолярній емфіземі легень спостерігається бочкоподібна грудна клітка, при ателектазі однієї легені грудна клітка стає асиметричною, з плоскою стінкою на боці легені, що слалася. При пневмонії, плевриті, альвеолярній емфіземі легень нормальний для більшості тварин грудинно-черевний тип дихання змінюється на черевний тип. Частота і глибина дихання дуже різко змінюються при ураженні легеневої паренхіми (пневмонія). Для бронхіту більш характерна вдихальна (інспіраторна) задишка, а для альвеолярної емфіземи легень — видихальна (експіраторна). Пневмонія супроводиться мішаною задишкою. При тяжких ураженнях дихального центра довгастого мозку виникають такі серйозні порушення ритму дихання, як велике кусмаулівське дихання, біотівське і чейн-стоксівське дихання.
Частота дихання у тварин різних видів різна.
Пальпацією грудної клітки виявляють болючість при фібринозному плевриті, запаленні міжреберних м'язів; забиті місця; переломи та інші ураження ребер і міжреберних м'язів. При рахіті у молодняку та остеодистрофії у дорослих тварин спостерігаються деформація ребер, і кісткові мозолі на них.