Основи загальної терапії

Зміст та принципи ветеринарної терапії. Загальна терапія вивчає правила, принципи і методи лікування, дає уявлення про методи і засоби, показання і протипоказання до їх застосування, розглядає лікувальну дію на організм тварини, опирається на досягнення загально-біологічних наук, в першу чергу, фізіології і фармакології, тісно пов’язана з дисциплінами клінічного циклу і потребує знань зоотехнічних наук (годівлі і зоогігієни), які необхідні для правильного поєднання лікувальних заходів з профілактичними.

Основні правила і принципи, які використовуються в сучасній ветеринарній терапії, знайшли в свій час обґрунтування в роботах і практичній діяльності С.П. Боткіна та інших клініцистів. Ці принципи базуються на визнанні єдності організму з навколишнім середовищем, його цілісності.

Фізіологічність − це найдоцільніше використання фізіологічних механізмів регуляції функцій, які забезпечують захист організму від різних патологічних процесів і відновлюють порушену фізіологічну рівновагу.

Фізіологічний принцип ветеринарної терапії полягає в застосуванні засобів та методів, які б стимулювали і регулювали захисні фізіологічні реакції організму тварин. Цей принцип дає можливість використовувати в послідовності ті чи інші методи лікування і лікарські засоби у відповідних співвідношеннях і дозуванні, вибір лікарських форм і способів їх введення, тривалість курсу лікування, створення необхідних зовнішніх умов для тварин з урахуванням видових, вікових і інших особливостей, умов утримання і експлуатації їх.

Активність − це найдоцільніше використання методів і засобів активної терапії для відновлення фізіологічних систем регулювання і створення необхідних умов для хворих тварин.

Активна терапія має бути фізіологічна за самою своєю суттю. Активна ветеринарна терапія є найважливішим принципом сучасної ветеринарної медицини. На відміну від пасивної, очікуваної, активна терапія дає можливість надання ранньої лікувальної допомоги тваринам, коли симптоми хвороби мають субклінічний характер. Активна терапія поєднується з профілактичною, особливо при груповому лікуванні.

Комплексність передбачає використання не якихось поодиноких терапевтичних методів чи засобів, а комплексу їх.

Суть цього правила коротко висловив С.П. Боткін: «Лікувати хворого, а не хворобу».

До елементів комплексної терапії відноситься виявлення і ліквідація причин захворювання, створення максимально сприятливих умов для хворої тварини, з уведенням відповідних до характеру захворювання дієтичних кормів, догляд, утримання, переведення на легку роботу або звільнення від неї і застосування методів активної терапії.

Методи комплексної терапії і профілактики направлені на усунення і ліквідацію основних етіологічних факторів можуть бути успішними лише при добрій реактивності організму, регулювання і стимулювання якої може бути досягнуто з використанням обґрунтованої патогенетичної терапії і створенням найсприятливіших зовнішніх умов для тварин.

Для здійснення фізіологічної, активної, комплексної терапії необхідно планово проводити в господарствах диспансеризацію і на основі її результатів розробляти комплекс профілактичних і лікувальних заходів. Урахування єдності організму й навколишнього природного середовища передбачає застосування загально-біологічного закону про єдність і взаємозв’язок організму й навколишнього природного середовища.

Зовнішнє середовище – це стан кормової бази, кількість, якість кормів, технологія приготування і збереження їх; рівень фотосинтезу і стан технологічного процесу; умови догляду, гігієна утримання, культура ведення тваринництва і господарського використання тварин.

Профілактичний принцип ветеринарної терапії є основним в умовах промислової технології та спеціалізованих тваринницьких господарствах різної форми власності. У таких господарствах на відміну від заходів в невеликих господарствах та індивідуальному секторі, основним принципом має бути групова профілактика і терапія. Для групової профілактичної терапії використовують різноманітні засоби та лікарські препарати, такі як дієтичні корми, премікси, мінеральні та вітамінні добавки, вітамінні препарати тощо.

Комплексно застосовують фізіотерапевтичні методи: ультрафіолетове опромінювання, обігрів тварин, купання, дозований активний моціон.

Принцип економічної доцільності ветеринарної терапії виходить з того, що лікування хворих сільськогосподарських тварин повинно бути економічно виправдане. Під час лікування сільськогосподарських тварин завжди переважає економічний розрахунок, на відміну від окремих випадків при лікуванні собак, кішок та декоративних тварин і птахів, де діє гуманний принцип. Доцільність лікування тварини або її вибраковку вирішує ветеринарний фахівець на основі економічного розрахунку відповідно до розроблених і затверджених рекомендацій у ветеринарній медицині.

Засоби ветеринарної терапії. У практичній роботі ветеринарний лікар використовує різні лікувальні засоби природного механічного, фізичного, хімічного і біологічного походження.

До механічних і фізичних засобів відносяться природні і штучні джерела та фізіотерапевтичні спеціальні процедури: прогулянки, дозовані моціони, масажі, розминки, холод і тепло, ультрафіолетове опромінювання, гальванізація, електрофорез, індуктотермія, ультрависокочастотна терапія тощо. Сюди ж входять нетрадиційні види терапії (наприклад, акупунктура, електропунктура, дія променями лазера, магнітним полем).

До засобів хімічної і біологічної дії відносяться лікарські засоби, що готуються в аптеці і випускаються фармацевтичною і мікробіологічною промисловістю.

З розвитком біологічної науки, фармакології і біотехнології, масштабного значення та поширення набувають біологічно активні речовини і лікарські форми рослинного і тваринного походження; препарати, отримані на основі мікробіологічного синтезу; вітамінні, рослинні, ферментні і гормональні засоби; полі - і гамма-глобуліни, простагландини, інтерферони тощо.