3. Буржуазні реформи 1863-1874 рр..

Скасування кріпосного права в Росії викликала необхідність проведення інших буржуазних реформ - у галузі місцевого управління, суду, освіти, фінансів, у військовій справі. Вони мали на меті пристосувати самодержавний політичний лад Росії до потреб капіталістичного розвитку, зберігши його класову, дворянсько-поміщицьку сутність.

Розробка цих реформ почалася в обстановки революційної ситуації на рубежі 50-60-х років 19 століття. Проте підготовка і проведення цих реформ затяглися на півтора десятиліття і відбувалися в той час, коли революційна хвиля в країні була вже відбито і самодержавство вийшло з політичної кризи. Для буржуазних реформ 1863-1874 р. характерні їх незавершеність, непослідовність і вузькість. Далеко не все, що проектувалося в обстановці суспільно-демократичного підйому, одержало згодом своє втілення у відповідних законах.

3.1 Реформи в галузі місцевого самоврядування.

Однією з поступок, «які відбила у самодержавного уряду хвиля громадського порушення і революційного тиску», В. І. Ленін називав земську реформу, за допомогою якої самодержавство прагнуло послабити громадський рух в країні, залучити на свій бік частину «ліберального суспільства», зміцнити свою соціальну опору - дворянство.

У березні 1859р. при Міністерстві внутрішніх справ під головуванням М. А. Мілютіна була створена комісія для розробки закону «Про господарсько-розпорядчому управлінні у повіті». Вже наперед передбачалося, щоб знову створювані органи місцевого управління не виходили за рамки суто господарських питань місцевого значення. У квітні 1860р. Мілютін представив Олександру II листа про «тимчасові правила» місцевого управління, яке будувалося за принципом виборності і бессословности. У квітні 1861р. під тиском реакційних придворних кіл Н. А. Мілютіна та міністерства внутрішніх справ С. С. Ланського як «лібералів» звільнили у відставку. Новим міністром внутрішніх справ був призначений П. О. Валуєв. Їм була змінена виборча система до проектовані земські установи, яка обмежувала представництво основної маси населення країни - селянства, зовсім виключала представництво робітників і ремісників і давала переваги дворянам-землевласникам і великої буржуазії.

Валуєву було доручено підготувати проект «нової установи Державної ради». За цим проектом передбачалося утворення при Державній раді «з'їзду державних голосних» з представників губернських земств і міст для попереднього обговорення деяких законів перед внесенням їх до Державної ради.

До березня 1863 р. був вироблений проект «Положення про губернські і повітові земські установи», який після обговорення його в Державній раді 1 січня 1864 був затверджений Олександром II і отримав силу закону. За цим законом створювані земські установи складалися з розпорядчих органів - повітових та губернських земських зборів, і виконавчих - повітових та губернських земських управ. Ті й інші обиралися на трирічний термін. Члени земських зборів називалися голосними (що мали право голосу). Кількість повітових гласних з різних повітах коливалося від 10 до 96, а губернських - від 15 до 100. Губернські земські гласні обиралися на повітових земських зборах з розрахунку 1 губернський гласний від 6 повітових. Вибори в повітові земські збори проводилися на трьох виборчих з'їздах (за куріям). Усі виборці ділилися на 3 курії: 1) повітових землевласників, 2) міських виборців і 3) виборних від сільських товариств. У першу курію входили всі землевласники, які мали не менше 200 десятин землі, особи, що володіли нерухомою власністю на суму понад 15 тис. руб. або ж отримували річний дохід понад 6 тис. руб., а також уповноважені від духовенства і землевласників, що мали менше 200 десятин землі. Цю курію представляли переважно землевласники-дворяни та почасти велика торгово-промислова буржуазія. Другу курію становили купці всіх трьох гільдій, власники торгових і промислових закладів у містах з річним доходом понад 6 тис. руб., А також власники міських нерухомого майна вартістю не менш як на 500 руб. в дрібних і на 2 тис. руб. - У великих містах. Ця курія була представлена ​​головним чином великої міською буржуазією, а також дворянами. Третя курія складалася з представників сільських громад, головним чином селян. Однак за цією курії могли балотуватися також і місцеві дворяни і духовенство. Якщо з першими двома куріям вибори були прямими, то за третьою - багатоступеневими: спочатку сільський сход вибирав представників на волосний сход, на якому вибиралися виборщики, а потім вже повітовий з'їзд вибірників обирав гласних у повітове земське зібрання. Багатоступеневість виборів по третій курії мала на меті провести в земства найбільш заможних і «благонадійних» гласних із селян і обмежити самостійність сільських сходів при виборі представників у земства зі свого середовища. Важливо відзначити, що по першій, землевласницької курії обиралося така ж кількість голосних в земства, як і для інших двох, що забезпечувало переважна становище в земствах дворянства.

Головами повітового і губернського земських зібрань були повітовий і губернський представники дворянства. Голови управ обиралися на земських зборах, при цьому голову повітової сільської управи стверджував губернатор, а губернської управи - міністр внутрішніх справ. Голосні земських зборів жодної винагороди за службу в земстві не отримували. Земства отримували право утримувати на своєму жалуванні (за наймом) земських лікарів, вчителів, статистиків і інших земських службовців (які становили так званий третій елемент у земстві). На утримання земських установ збиралися сільські збори з населення.

Земства були позбавлені яких би то не було політичних функцій. Сфера діяльності земств обмежувалася виключно господарськими питаннями місцевого значення. У ведення земств віддавалася пристрій і утримання місцевих шляхів сполучення, земської пошти, земських шкіл, лікарень, богаділень і притулків, «піклування» про місцеву торгівлі і промисловості, ветеринарна служба, взаємне страхування, місцеве продовольче справу, навіть споруда церков, утримання місцевих в'язниць і будинків для божевільних.

Земства знаходилися під контролем місцевої і центральної влади - губернатора і міністра внутрішніх справ, які мали право призупинити будь-яку постанову земського зібрання. Самі земства е володіли виконавчою владою. Для виконання своїх постанов земства змушені були звертатися за сприянням до місцевої поліції, яка не залежала від земств.

Компетенція і діяльність земств все більш обмежувалася законодавчими методами. Вже в 1866 р. пішла серія циркулярів і «роз'яснень» Міністерства внутрішніх справ і Сенату, які надавали губернатору право відмовляти у затвердженні всякого обраного земством посадової особи, ставили земських службовців у повну залежність від урядових установ, обмежували можливості земств обкладати зборами торговельні та промислові заклади . (Що суттєво підривало їхні фінансові можливості). У 1867 р. пішли заборони земствам різних губерній зноситься один з одним і повідомляти один одному свої рішення. Циркуляри та укази ставили земства в ще більшу залежність від влади губернатора, обмежували свободу дебатів у земських зборах, обмежували гласність і публічність їх засідань, відтісняли земства від завідування шкільною освітою.

І все ж земства зіграли чималу роль у вирішенні місцевих господарських та культурних питань: в організації місцевого дрібного кредиту, шляхом утворення селянських судо-ощадних товариств, у пристрої пошт, дорожньому будівництві, в організації медичної допомоги в селі, народної освіти. До 1880 р. на селі було створено 12 тис. земських шкіл, які вважалися найкращими.

У 1862 р. почалася підготовка реформи місцевого самоврядування. У 509 містах виникли місцеві комісії. Міністерство внутрішніх справ склало зведення матеріалів цих комісій та на підставі її до 1864 р. виробили проект «Міського положення». У березні 1866 р. проект був внесений на обговорення Державної ради, де він пролежав без руху ще 2 роки. Підготовка міської реформи проходила в умовах посилення реакційного курсу самодержавства. Лише 16 червня 1870 змінений проект «Міського положення» був затверджений Олександром II і став законом.

За цим законом в 509 містах Росії вводилися нові, формально безстанові, органи міського самоврядування - міські думи, які обираються на 4 роки. Міська дума обирала свій постійно діючий виконавчий орган - міську управу, що складалася з міського голови і двох або більше її членів. Міський голова одночасно був головою думи і міської управи. Право обирати і бути обраним отримували лише володіли певним майновим цензом платники міських податків. За розмірами сплачуваного ними місту податку вони поділялися на три виборчі збори: у першому брали участь найбільші платники, які сплачують третину загальної суми міських податків, у другому - середні платники податків, які сплачують також третину міських податків, і в третьому - дрібні платники податків, які сплачують решту третину загальної суми міських податків. Незважаючи на обмеженість реформи місцевого самоврядування, вона явмлась все ж великим кроком вперед, оскільки замінила колишні, феодальні, станово-бюрократичні органи управління містом новими, заснованими на буржуазному принципі майнового цензу. Нові органи міського самоврядування зіграли чималу роль в господарсько-культурному розвитку пореформеного міста.