Вопрос 12.

Високого рівня досягла в другій половині XIX ст. українська художня література, яка розвивалася иід безпосереднім впливом визвольного руху і в тісній взаємодії з передовою російською літературою та літературами інших народів. Твори М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Гоголя, М. Некрасова, М. Салтикова-Щедріна, О. Островського, І. Тургенєва, А. Чехова, Л. Толстого та інших російських письменників з захопленням читалися передовою громадськістю України і справляли великий вплив на світогляд і творчість прогресивних українських письменників. У розглядуваний період в українській літературі з'явилася ціла плеяда послідовників Т. Шевченка, видатних письменників-реалістів — Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін. Визначним представником демократичного напряму в літературі стала Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська, 1833—1907). У 1857 р. в Петербурзі вийшли «Народні оповідання» Марка Вовчка, які в 1859 р. у перекладі І. Тургенева були видані російською мовою під назвою «Украинские народные рассказы Марко Вовчка». Після цього Марко Вовчок написала оповідання «Ледащиця», «Три долі», «Панська воля», казки «Кармелюк», «Невільничка», повісті «Інститутка», «Маруся» та ін., а також російською мовою — «Рассказы из народного русского быта», повісті «Жили да были три сестры», «Тюлевая баба», роман «Живая душа» та ін. У своїх творах Марко Вовчок викривала експлуататорську суть, деспотизм, самодурство і дике свавілля поміщиків-кріпосників, показувала глибину прірви і гостроти соціальних конфліктів між ними і гнобленими селянами, з великою любов'ю змальовувала образи простих людей, особливо жінок-трудівниць. Зображаючи невимовно тяжке, безпросвітне життя селян, засуджуючи кріпосників, автор створила і образи селян-протестантів, борців за щастя народне (Кармелюку казці «Кармелюк», Прокіп, Катря, Назар у повісті «Інститутка»). Твори Марка Вовчка були захоплено зустрінуті Т. Шевченком, який назвав її «обличителем жестоких людей несытых», О. Герценом, М. Чернишевським, М. О. Добролюбовим, Д. Писарєвим, І. Тургенєвим та ін. У 50—60-х роках, з зародженням і розвитком різночинського руху, в українську літературу входять письменники-різночинці, які збагачують літературу як новими ідеями, ідеями служіння інтересам народу, інтересам боротьби за його визволення, так і новими літературними формами. У той час видатними письменниками-демократами були Л. Глібов, С. Руданський, А. Свидницький, в Західній Україні та Буковині — Ю. А. Федькович Великий вклад у розвиток української реалістичної художньої прози вніс І. С. Нечуй-Левицький (1838—1918), яким написано понад п'ятдесят творів: повісті «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Микола Джеря», «Афонський пройдисвіт», оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти», п'єси «На Кожум'яках», «Маруся Богуславка» та ін. У своїх творах Нечуй-Левицький глибоко відтворив життя, побут і психологію різних верств українського суспільства: селян, заробітчан, бурлаків, інтелігенції, духівництва, міщанства, чиновництва, польських і українських поміщиків, правдиво змалював образи бунтарів і протестантів проти соціальної несправедливості. Визначне місце в українській літературі займає продовжувач ідейно-творчих традицій Шевченка, видатний письменник-реаліст, демократ Панас Мирний (Панас Якович Рудченко, 1849—1920), що став творцем нового жанру в українській прозі — соціально-психологічних романів і повістей. Панас Мирний написав багато творів, які ввійшли до скарбниці світової літератури. Це — романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», повісті «Лихі люди» («Товариші»), «Лихо давнє і сьогочасне», «Голодна воля», п'єса «Лимерівна» та ін. Твердо стоячи на позиціях демократизму, будучи глибоко переконаним, що мистецтво, література повинні служити народові, Панас Мирний у своїх творах відтворив широку панораму життя українського народу в XIX ст. і особливо в пореформений час. Він оцінив реформу 1861 р. як «голодну волю», затаврував як несправедливий, експлуататорський феодально-кріпосницький і капіталістичний лад, створив цілу галерею типових образів кріпосників, капіталістів, чиновників та ін. З великою силою він змалював тяжке становище селян і селянок, трагічну долю жінки в капіталістичному суспільстві. Разом з викриттям усіх мерзотностей тодішнього життя Мирний створив образи борців проти соціального гноблення, проповідував дружбу між народами. Починаючи з 80-х років XIX ст., протягом 30 років в українській літературі і взагалі культурі наполегливо і плідно працював Б. Д. Грінченко (1863—1910), виходець з дрібнопоміщицької родини хутора Вільховий Яр на Харківщині. Прозаїк, поет, драматург, перекладач, публіцист, критик, педагог, фольклорист, етнограф, мовознавець-лексикограф, видавець, редактор, громадський діяч, Грінченко все своє життя віддав безперервній напруженій праці на користь розвитку української мови й культури, піднесення освіти народу, його визволення від тяжкої неволі. Найвизначнішим демократичним письменником, громадсько-політичним діячем і вченим був І. Я. Франко (1856—1916). Франко — людина широкого творчого діапазону. Він був автором численних віршів (збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій ізмарагд», «Із днів журби» та ін.), прозових творів («Бориславські оповідання», повісті «Boa constrictor», «Борислав сміється» та ін.), п'єс («Украдене щастя» та ін.), критичних статей та рецензій. Як і в усій своїй діяльності, в художній творчості Франко відстоював інтереси трудящих, закликав до революційної боротьби, оспівував борців проти експлуататорського ладу. Франко вперше в українській літературі широко показав капіталістичну експлуатацію робітників, зокрема нафтовиків Борислава, а також визрівання їх класової свідомості й розгортання боротьби проти підприємців Надзвичайно складними і суперечливими були світогляд, діяльність і творчість П. О. Куліша (1819—1897). Поет, прозаїк, драматург, публіцист, критик, знавець української мови і творець українського правопису, історик, етнограф, фольклорист, перекладач, редактор, видавець, Куліш вніс значний вклад у розвиток української літератури і культури взагалі. У своїх творах (роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія вісімдесят років назад» (ч. 1—3, 1843, російською мовою), історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року» (українською і російською мовами, 1845—1847), збірка поезій «Досвітки» (1862) та ін.) Куліш з великою любов'ю змальовував боротьбу народних мас проти польсько-шляхетського режиму, широко показував життя України часів козацтва і гетьманщини. Одночасно з цим у ряді праць (збірка матеріалів «История воссоединения Руси» (1874—1877), збірки поезій «Хуторна поезія» (1882), «Дзвін» (1893), «Позичена кобза» (1897) та ін.) Куліш негативно відзивався про свій народ, історію козаччини оцінював як історію розбоїв і насильства, підносив культурну місію польського панства в Україні, прославляв царів Петра І і Катерину II. Разом із тим, стоячи на просвітительських позиціях, Куліш виступав за збереження основ народної моральності, за її гармонійне поєднання з європейською освіченістю, проти денаціоналізації українського народу.