Вопрос 34

Староукраїнською називали часом культуру, що передувала новій, створеній за останні два століття. Риси цієї старої культури, добре збережені нам XVIII ст., часами гетьманів і сотників, київських риторів і філософів та сільських мандрівних дяків, сліпих бандуристів та малярів, які розписували неповторні церкви на горбах над тихими українськими ріками, — ці риси переважно спільні для всього періоду козацької легенди.

Україна належала до культурної зони, яка в часи контрреформації розвивалася в стилістиці бароко. Будучи християнським краєм східного обряду, вона, проте, належала до периферії регіону, духовний центр якого був в Італії та Австрії. Труднощі поширення «латинського» /191/ впливу пов’язані з конфесійними конфліктами, і все ж можна вказати шляхи проникнення барочної стилістики в усі культурні сфери. Гнуті барочні лінії настільки змінювали художні смаки, що у Львові знатних громадян — як католиків, так і православних — ховали у вишуканих барочних трунах з писаними маслом портретами покійних.

У XVII ст. у православну церкву в Україні проникає гармонійний спів, привнесений спочатку композиторами-іноземцями, які керували придворними хорами. На акордному ряді двох ладів — мажорного та мінорного — розвивається в Україні багатоголосна обробка стародавніх церковних мелодій. З дещо більшими труднощами нові засоби проникають в іконопис. Знаменита ікона «Архангел Михаїл» з церкви Св. Духа в Рогатині демонструє шляхи оволодіння досягненнями світового живопису: у архангела складки плаща вимальовані з готичною різкістю ліній, мускулатура ніг по-анатомічному точна, в дусі італійського ренесансного живопису, постать архангела видовжена згідно зі східними іконописними традиціями.

Проблема, проте, полягає не в поширенні культурних новацій. Масове їх поширення свідчить, звичайно, про приналежність до спільної цивілізації, але одна й та сама деталь може мати різний смисл у різних культурах. Вся справа в тому, на якому ґрунті культурні деталі поєднуються в цілісність.

Досить пройтися вулицями сьогоднішнього старого Львова, щоб зрозуміти строкатість тодішнього культурного життя. В місті височіє виконаний у готичних традиціях католицький собор — Катедра, довкола нього на колишньому католицькому кладовищі, яке давно зникло, — декілька збережених часом витворів тодішнього західноєвропейського мистецтва — каплиць з прекрасною скульптурою. На вірменській вулиці — ансамбль церковних споруд у стилі від класичної вірменської церкви до католицької храмової архітектури, споруджений переважно італійцями. На Руській вулиці на початку XVII ст. будується (вчетверте після пожеж) православна Успенська церква із баштою Корнякта. Дивлячись на цю церкву, можна уявити себе в Італії часів Відродження. А були ще кам’яниці італійських купців, татарський квартал на північ від вірменського, два єврейських гетто.

Кам’яне будівництво до XVI ст. велось переважно замкове, оборонне; численні замки залишилися на Волині. Тут простежуються впливи розвитку нової військової техніки, передусім поява вогнепальної зброї, та перенесення із заходу культури фортифікації. Для естетики це дало небагато. Натомість можна помітити в пізніших церковних кам’яних будовах явний вплив техніки дерев’яного храмового будівництва. В безперечно «дерев’яних» традиціях церковної архітектури видно, що саме невеликі сільські церкви стали законодавцями нової архітектурної моди. Взагалі присадкуватий «волинський» стиль церковного будівництва має не суворі романські риси, а печать ліризму; церкви затишні, простуваті по-селянськи; нерівні муровані поверхні їх стін мають щось від звичайної хати, неначе несуть тепло чиїхось рук. Пам’ятки письменності того часу, як адміністративно-господарські акти, так і рукописні євангелія, — нечисленні, але цікаво те, що останні нерідко створюються в селах.