5. Проблема цінності та гармонійності людського буття

Поле смислів і значень – поле цінностей.

Аксіологія – це філософська теорія цінностей, що досліджує природу цінностей, способи людського прилучення до цінностей, способи зміни ціннісних орієнтацій. Кант, Ніцше.

Сократ: мораль і істина, краса і користь.

XX ст. – Кант намагається виявити спільне для цінностей – значимість. Феноменологія, неокантіанство, Шелер, екзистенціалізм.

В сучасній Ф. такі підходи до цінностей:

1. Традиційний: об’єктивний – пошук об’єктивних властивостей, які роблять їх цінними незалежно від смаків і уподобань;

суб’єктивний – з точки зору значимості тих чи інших предметів і речей для людини (у відповідності до певних інтересів, смаків, уподобань).

2. Шелер: вітальні – мають задовольняти життєві потреби;

надвітальні – задають абсолюти і орієнтири людській буттєвості і стверджуються загальне.

Цінності – поняття для позначення різних форм утримання і закріплення смислів, що структурують реальність за критерієм їх значущості для людини.

Служать:

1. Певними взірцями людського смислотворення.

2. Виступають загальними орієнтирами людської життєдіяльності.

3. Одночасно сприяють сполученню і розмежуванню життєвих світів людей.

Ц. формують смисловий каркас культури.

Способом підкріплення цінностей є норми. Ц. не м.б. втілені одномоментно.

Норма – стійка вимога діяти певним чином у повторюваних ситуаціях.

Норми базуються на цінностях, але водночас виражають складність дотримання Ц. та фіксують реальний стан взаємовідносин людей в суспільстві. Тому через норми Ц. може зберігатися і в тих умовах, коли безпосередньо не мотивована в діяльності людини.

Способи існування норм: як принципи (+) і як заборони (певним чином – ).

Норми м.б.:

1. За способом існування:

- безпосередньо включені в людське буття (обов’язкові і загальні);

- функціонувати у свідомості людей у вигляді уявлень як належить діяти і жити (закріплені лише традицією).

Ставлення до цінностей (форми вияву): шанування і дотримання, їх ствердження, їх заперечення.

В цьому виражається свобода.

2 крайні форми: нігілізм – брутальне неприйняття цінностей (різка форма – цинізм). Фаталізм – абсолютизація цінностей і протиставлення власних Ц. цінностям ін. людей. Намагання знищити носіїв ін. Ц.

Ц. відмінні за своїм статусом і рівнем функціонування в людському бутті. Вони – осердя особистості людини.

Класифікація Ц.:

1. за об’єктом: матеріальні і духовні.

2. за суб’єктом: індивідуальні (ієрархія Ц.), групові, загальнолюдські (епоха).

3. ситуаційні – пов’язані з родом діяльності, певним етапом, та універсальні – довгострокові (базові життєві Ц.).

4. ціннісні орієнтири, що задають сенс життя: на потойбічний світ, на самого себе, на суспільство (тяжіння до соціалізації).

Прагнення синтезувати Ц. – підходи:

1. Утилітаризм – орієнтація на користь.

2. Ф. всеєдності і боголюбства – вищі абсолютні Ц. (абсолют, істина, добро, краса).

3. Благоговіння перед життям (Швейцер).

4. Франкл: 3 типи Ц., які в своєму єднанні виражають смисл людського буття: Ц. переживання, відношення і творчості.

Тема: Соціальне буття: філософський аналіз