I Переданафоральна частина

а) Читання апостольських і євангельських уривків і проповідь (1 Апологія, 67 гл.).

б) Вихід оголошених (Апологія, 66 гл.).

в) Загальні молитви (Апологія, 65 гл.).

г) Поцілунок миру (Апологія, 65 гл.).

II Анафора

д) Принесення хліба і вина з водою (Апологія, 65. Разговор…, 41).

є) Продовжені молитви, в які входить подяка за створення світу і викуплення, установчі слова, спомин страждань (Апологія, 65).

ж) Перетворення через “молитву Слова” (Апологія, 66).

з) Причастя (Апологія, 67) (15, с. 31-33).

У св. Іринея Ліонського теж є декілька нових і цінних свідчень про сучасний йому чин Євхаристії. Він пише: “Заповідуючи Своїм учням приносити Богу початки плодів…, Ісус Христос узяв хліб з творінь Божих, подякував і сказав: Це Моє Тіло… . Потім так само і чашу… і, таким чином, Він навчив приношенню Нового Завіту, яке Церква, прийнявши по всій вселенній, приносить Богу… . Ми приносимо Йому хліб і вино не тому, що Він потребує цього, але виражаючи тим Йому подяку і освячуючи творіння”.

“Яким чином вони (єретики) можуть говорити, що той хліб, над яким звершується подяка, є Тіло їх Господа, коли стверджують, що Сам Він не є Син Творця світу, тобто Слово Його…”.

Про єретика, гностика Марка, св. Іриней говорить, що він, звершуючи євхаристію, дуже протягував слова призивання. Крім того, він робить таке важливе зауваження: “Чому говорять єретики, що тіло тлінне і не наслідує життя, тоді як воно насичується Тілом і Кров”ю Христовими? Нехай вони змінять свою думку, або перестануть приносити вищеназване. Наше ж вчення згідне з Євхаристією, і Євхаристія, в свою чергу, підтверджує наше вчення… . Як хліб від землі, після призивання над ним Бога, не є вже звичайний хліб, але Євхаристія, що складається з двох речей: земного і небесного, так і тіла наші, приймаючи Євхаристію, не є вже тлінні, маючи надію на воскресіння”. З процитованого можна зробити такі висновки:

1. євхаристійна молитва є подяка за створення світу;

2. через неї освячується творіння;

3. Дари є істинне Тіло і Кров Христові;

4. чітко згадується якесь призивання;

5. причастя освячує нас і є залогом воскресіння;

6. вчення згідне з Євхаристією, і Євхаристія підтверджує вчення, тобто є усвідомлення того, що богослужіння є не просто зовнішнім обрядом, а є живою і чуттєвою філософією християнства; літургія є молитовним переживанням істин віри, богослужбовим їх сповіданням (там же, с. 36-37). Оріген (+ 254 р.), як і св. Юстин Філософ та св. Іриней Ліонський, говорить про освячення Дарів “через молитву” або “через промовляння слова”, “через слово Боже і молитву” (“Против Цельса”). Очевидно, він має на увазі всю молитву анафори і тому не дає нових суттєвих даних про подробиці євхаристійних зібрань.

Ось ті відомості, що знаходяться в творах ранніх християнських письменників включно до III століття. Перед тим, як перейти до вивчення літургійних пам”яток IV і пізніших століть, а також творінь церковних письменників тих часів, за якими можна було б з більшою вірогідністю відтворити схему анафори, необхідно розглянути ще одне питання, пов”язане з Євхаристією раннього християнства, а саме – з “вечерями любові” або агапами.