17. Західні літургії грецького типу. Літургія Гальська та Іспано-Готська

Всі існуючі на Заході в древності і в наш час літургії поділяються на літургії східного типу (від яких вони походять), хоч і дещо видозмінені, відповідно з характерними особливостями і потребами західних християн, і на літургії західного типу, які отримали свій початок від літургії римо-католицької. Як вважають вчені, – дослідники літургійних пам’яток, – перші більш древні і в перші віки християнства до VIII століття були більш широко розповсюджені , порівняно з римською літургією у тій її особливій формі, яку вона отримала у Римській церкві в пізніші часи.

Літургії перших століть, які існували на Заході до уведення римо-католицької літургії, це: Африканська або Карфагенська, Галліканська, Іспанська та Медіоланська. Очевидно, існували списки і Римської чи Італійської, але вони могли загинути під час нападів ворогів.

Важливішою серед цих літургій із-за її близькості до східних форм євхаристійного богослужіння, а також за своїм впливом на інші західні, – Британську, Германську та інші, – є літургія Галліканська або Гальська.

Іспано-Готська, названа так для розрізнення від Іспанської чи Мозарабської, приєднуються до неї за близькою подібністю, що доказує загальне джерело їх походження і взаємний вплив, так що вони можуть мати спільну назву: Гальська та Іспано-Готська. Ці назви мають тут як географічне, так і історичне значення: перша вказує на використання даної літургії в північній і середній Галлії в той час, коли туземці ще не були підкорені франками (до 496 року); друга – на використання літургії у південній Франції і в тій частині Іспанії, якою володіли вест-готи (з 418 року), як у часи до загарбання цих областей, так і під час володарювання.

В ХІХ столітті були знайдені так звані палімпсести (рукописи), в яких древнє письмо на пергаменті було замінене пізнішим. Археолог Ф. Моне та доктор К. Бунзен відновили і дослідили текст цієї літургійної пам’ятки. З’ясувалось, що це текст одинадцяти літургій на латинській мові з особливостями, які мала ця мова в ІІІ – VII століттях (7, с. 68-69).

Не збереглось жодної неушкодженої літургії, а також заголовків і вказівок на священнодії, але з усіх текстів складається достатньо повна уява про ці літургії. Вони починаються читанням з Старого Завіту і закінчуються молитвами після причастя. Молитви в цих літургіях однакові за змістом і місцем в чині літургії, але різні за виразами. За усіма ознаками цей рукопис є не що інше, як один з літургійників, які в древності на заході мали назву libellus (із-за малого формату). Що ці зразки літургійного богослужіння належать саме Галліканській церкві, а разом з тим і Іспанській ( Іспанія в цей час знаходилась в тісних зв’язках з Галлією), – підтверджується тим, що рукопис знайдений в північній Галлії, а саме в Авгієнському абатстві. На рукопису є надпис, що він належить єпископу Іоану, абату Авгієнському, який керував з 760 по 781 рік. Літургії більш древні не тільки у порівнянні з латинською месою, уведеною в західних країнах з VIII століття, але й з національними літургіями Галлії та Іспанії, списки яких збереглись від VII століття.

У складі цих літургій немає тих вставок, які увійшли в древні форми євхаристійного богослужіння як Cходу, так і Заходу після ІV століття, наприклад, вхідних молитов, Символу віри, Херувимської пісні та інших. Немає молитов, зміст яких вказував би на зв’язок Церкви з державою; навпаки, тут становище християн порівнюється з Вавилонським полоном та єгипетським рабством. В молитвах вміщуються прохання, щоб Бог почув благання віруючих, відданих на знущання й муки і не допустив їх до зречення віри. За цими ознаками вчені відносять складання літургій до 312 року (7, с. 70-71).

Не менш важливим є те, що літургії мають дивовижну подібність до древніх східних форм євхаристійного богослужіння. Це підтверджує їх походження і використання в Галлії до готського періоду (до 418 року), де першими проповідниками Євангелія були східні учителі. Якщо й не можна вважати, що ці літургії є копією з якої-небудь східної літургії, бо різноманітність їх молитов доводить самостійну діяльність галліканських літургістів, то неможливо не помітити й того, що чин богослужіння в них повністю співпадає з чинами літургій Апостольських Постанов, св. ап. Якова та св. єв. Марка.

Молитви Гальських літургій дуже різноманітні, що показує свободу перших трьох століть в складанні їх; крім того, головні їх думки і вирази можна ототожнювати з окремими думками і виразами грецьких отців Церкви, - св. Ігнатія Богоносця, св. Іринея Ліонського, Феофіла Антиохійського та автора Постанов Апостольських. Крім того, деякі грецькі слова залишені без перекладу, отримавши тільки латинські закінчення, наприклад Eucharestia (євхаристія), profetia (пророцтво), martyrium (мучеництво) та інші.

Перші десять літургій мають загальні форми євхаристійного богослужіння і не пристосовані до тих чи інших днів церковного року і, таким сином, могли використовуватись щоденно. Вчений Моне вважає це доказом древності літургій і подібності їх до східних. Вважається, що літургії складені різними авторами і могли звершуватись в різних місцевостях Галлії та Іспанії.

Остання, одинадцята літургія, складена в пам’ять св. Германа, єпископа Антисіодорського, що помер в 448 році. Літургійні молитви в ній, в більшій частині своїй, пристосовані до його прославлення. Вчений Моне вважає, що літургія має більш пізнє походження.

Ще одним видатним зразком літургії з приватним характером є інший палімпсест, знайдений Нібуром в Сан-Гальській бібліотеці і виданий Бунзеном. Він уміщує уривок заупокійної літургії, де в євхаристійній молитві перед установчими словами Спасителя є прохання про упокоєння душі спочилого. Призивання Св. Духа та деякі інші елементи доводять, що в суттєвих частинах вона подібна до східних зразків і відноситься до тих часів, коли Галліканська літургія була ще вільною від впливу Римо-католицької .Бунзен вважає, що вона могла бути складена св. Іларієм, єпископом Піктавійським (+336), який довго жив на Сході (7, с. 75-76).