26. Переклад тлумачних праць східних літургістів на слов”янську мову

Відношення до божественної літургії на Русі було дуже побожним, про що свідчить велика кількість збудованих монастирів та храмів. Але тлумачення літургії, як не дивно, не мало особливого розвитку.

Самими ранніми на Русі тлумаченнями були переклади творів псевдо-Дионисія Ареопагіта, св. Максима Сповідника та патр. Германа. Списків їх було небагато і, отже, з ними могла познайомитись невелика кількість людей. Від XII століття зберігся до наших часів слов”янський переклад творів св. Кирила Єрусалимського, у тому числі і його “Тайноводні повчання”. Перший переклад творів Дионисія був зроблений наприкінці XII століття (в 1371 р.) сербським монахом Ісайєю, але переклад був часто незрозумілим, що визнає й сам автор. Найранішою пам”яткою є уривок з тлумачень преп. Максима Сповідника, що знаходиться в Святославовому ізборнику (збірник творінь святих отців) (1073 р.). Частіше зустрічаються тлумачення свят. Германа, патр. Константинопільського та Феодора Андидського, які мали помітний вплив на утворення тлумачних статей слов”янського походження (13, с. 136-137).

26. 1. Тлумачні статті у слов"янських служебниках

На основі творів цих останніх авторів і були складені невеликі, більш доступно викладені статті, що в різних слов”янських збірниках названі тлумачними. Одна з них має назву: “Хто є ієрей і чому він називається священиком”. Ця стаття досить об”ємна. В ній роз”яснюється значення священного сану, облачень та літургійних обрядів. Стаття знаходилась при служебниках і була керівництвом для духовенства у звершенні літургії та інших служб. Хоч стаття написана за грецькими джерелами, але має й такі подробиці, яких немає у візантійських тлумачників. Нерідко тлумачення на Русі мали містично – апокрифічній характер. Дуже поширеним було “Слово Георгія Декаполіта про видіння, яке бачив сарацин у храмі й увірував”.

27. Тлумачення та історичне вивчення літургії в XVII – XIX століттях. О. Дмитрієвський, м. Красносєльцев, м. Скабаланович та інші видатні літургісти XIX століття

З середини XVII століття на Русі з”являється переклад тлумачень св. Симеона Солунського та Миколая Кавасили. Ця праця має назву Никонової Скрижалі. Складена вона греком, ієреєм Нафанаїлом і прислана на прохання патр. Никона Єрусалимським патр. Арсенієм в 1653 році. Потім праця була перекладена Арсенієм Греком і після розгляду на соборі видана в 1656 році у Москві з різними доповненнями, поміж якими перше місце займає стаття про хресне знамення (проти розкольників). Никонова Скрижаль у свій час була важливим посібником по роз”ясненню богослужіння. Але це був не самостійний труд, а вибрані, іноді безсистемні тлумачення обрядів літургії та приналежностей храму, взяті, переважно, з творів патр. Германа, св. Симеона Солунського, Миколая Кавасили, Дионисія Ареопагіта, преп. Максима Сповідника та святителя Никифора Каліста. Повних перекладів творів св. Симеона Солунського та патр. Германа ще не було. Вони з”явились наприкінці XVII століття у перекладі Євфимія, який також переклав твори св. Дионисія Ареопагіта та св. Кирила Єрусалимського. Крім того, існував скорочений збірник тлумачень на літургію у Новій Скрижалі і в творі грецького єпископа Миколая Булгари. Всі ці праці мали містично – алегоричний характер і не давали відповіді на питання історичного розвитку церковних обрядів.

Перші спроби написання такої праці відносяться до середини XVIII століття. Святійший Синод доручив архимандриту Веніаміну написати книгу про церковні обряди та служби, для чого йому були надані посібники – Кормча книга, Скрижаль та твори св. Симеона Солунського. Спроба була невдалою, - автор зробив тільки виписки з тлумачень на літургію св. Симеона Солунського. В 1774 році Синод доручив це завдання Гавриїлу, митр. С.-Петербурзькому. Книга митр. Гавриїла “Про служіння і чинопослідування православної греко–російської церкви” з”явилась у 1792 році. Вона суттєво відрізнялась від попередніх керівництв по роз”ясненню богослужіння і була першим досвідом історичного викладення церковних обрядів. Митр. Гавриїл роз”яснює літургію на основі змісту молитов та обрядів, приєднуючи подекуди історичні відомості. Він уникав алегоричного тлумачення обрядів.

Праця митр. Гавриїла, незважаючи на деякі недоліки, була значним внеском в історичне дослідження церковного богослужіння.

Ще більш вагомою була наукова праця І. Дмитрєвського, що має назву “Историческое, догматическое и таинственное изъяснение на литургию”.

Вихідним пунктом своїх роз”яснень автор ставить історичний смисл обрядів, “який завжди однаковий і незмінний”; від нього і в зв”язку з ним він веде своїх читачів до таємничого змісту літургії. Символічні тлумачення уводить там, де вони погоджуються зі змістом літургії і її священнодій; літургія, в основному, відповідає життю і спасительній діяльності Ісуса Христа. Але, взагалі, символічні роз”яснення Дмитрєвський уводить рідко, залишаючись на грунті історичного викладення обряду і роз”яснюючи відношення між його сучасною формою і древнєхристиянським прототипом (там же с. 141-142).

Значним внеском у вивчення історії літургії є праці проф. Казанської Духовної академії М. Ф. Красносєльцева та проф. Московської Духовної академії О. П. Голубцова. У першого автора це – "Толковая служба и другие сочинения, относящиеся к объяснению богослужения в Древней Руси до XVIII столетия"; "Славянские рукописи патриаршей библиотеки в Иерусалиме"; "Материалы для истории чинопоследования литургии св. Иоанна Златоуста"; "Сведения о некоторых литургических рукописях Ватиканской библиотеки с приложением исследований и текстов" та інші. Другий автор залишив праці "Из чтений по церковной археологии. Археология. Литургика", "Соборные чиновники и особенности службы по ним" та деякі інші.

Але особливо прославився в цій області проф. Київської Духовної академії О. А. Дмитрієвський. Його магістерська дисертація “Богослужение в Русской церкви в XVI столетии” та докторська праця “Описание литургических рукописей православного Востока” є найдосконалішими і неперевершеними й до цього часу. За його прикладом стали вивчати наше богослужіння критично і фундаментально, а головне, - за першоджерелами.

Велике значення в розвитку історії науки про богослужіння має видатна праця – докторська дисертація з назвою “Толковый Типикон” проф. Київської Духовної академії М. Скабалановича, яка й до цього часу є одним з кращих досліджень в області літургіки.