23. 4. Преподобний Максим Сповідник

Містагогія або Тайноводство преп. Максима Сповідника дуже наближене до тлумачень Дионисія Ареопагіта і є продовженням цієї ж системи, але його поняття дещо інші і більш поглиблені. Головним принципом його тлумачень є відповідність Церкви та її інститутів порядку духовного життя. З цієї точки зору він і роз”яснює обряди та священнодії літургії.

Церква, за поглядом преп. Максима, є образ і подоба Божа: саме вона об”єднує в духовному союзі своїх членів і дає сили для продовження їх духовного життя. Церква є також подобою світу, що складається з творіння видимого та невидимого, а тому храм розділений на вівтар або святилище - для ієреїв і другу частину – місце для віруючих. Святилище або вівтар відповідає душі, жертовник або престол розуму, а храм – тілу. Двоскладовий устрій храму символізує душу з двома її сторонами: розумною і діяльною.

Встановивши головні паралелі, автор “Містагогії” переходить до роз”яснення обрядів літургії, але не завжди дотримується вказаних вище принципів. Так: а) літургія, за його словами, є таємничим зображенням земного життя Спасителя і б) символічно зображає в своїх обрядах стан людини в сучасному і майбутньому житті, поступове духовне зростання людини, що має завершитись у Царстві Слави. Керуючись визначеними положеннями, преп. Максим пояснює вхід людей у храм як навернення невірних від заблудження до пізнання Бога; Святе Писання є голосом Божим, що закликає людей до спасіння; вітання “Мир усім” означає втіху за подвиги добра; залишення оголошеними храму символізує проповідь Євангелія усім народам, після чого наступить кінець світу. Наступні дії літургії уже пристосовані до стану людини у майбутньому житті: так, Символ віри зображає таємничу подяку Богу за звершення нашого спасіння; пісня “Свят, Свят, Свят…” виражає єднання з ангельським світом; піснеспів “Єдин свят, єдин Господь…” символізує наслідування праведниками Божественної слави ї уподібнення Йому (там же, с. 126-127). Ось така, в головних рисах, система тлумачень преп. Максима.

23. 5. Святителі Софроній та Герман як тлумачники літургії

Особливу групу тлумачників складають св. Софроній та св. Герман, патріархи Константинопільські (VIII ст.). Перший написав “Слово о Божественном священнодействии”, а св. Герман - тлумачення з назвою “Умозрение вещей Божественных”. Їх тлумачення мають багато спільного у методі, а обряди вони роз”ясняють більш детально, ніж їх попередники. Крім того, вони охоплюють більше літургійного матеріалу, бо в VIII столітті літургія уже значно розвинулась в обрядовому відношенні. З огляду на це, їм було б нелегко створити якусь струнку систему і тому вони не прийняли ні теорії Дионисія, ні паралелей преп. Максима Сповідника, хоч і були й знайомі з їх творами. Святителі Софроній та Герман використали новий метод тлумачення, який з того часу став панівним в області екзегези. Мається на увазі погляд на літургію як на символічне зображення земного життя Спасителя і головних моментів Його викупної діяльності. “Церква,- за словами патр. Германа, - є тіло Христове, ім”я Його…, вона нагадує про розп”яття, погребіння й воскресіння Христове… . Церква є божественний дім, де звершується таємниче жертвоприношення…”.

Святителі Софроній та Герман починають свої тлумачення з роз”яснення храму і його приналежностей. Вівтарне заглиблення, на їх погляд, символізує вифлеємську печеру. Горнє місце є образом Престолу Господнього; престол символізує Гроб Господній; вівтарна перегородка (іконостас) є подобою огорожі навколо Гробу. Солія зображує вогняну річку, що відокремлює грішників від праведників; дискос означає хмару, що нагадує сонце – Христа. Трискладовий омофор єпископа є символом Св. Тройці; червоний колір облачення їєрея нагадує одяг Христа; єпітрахиль означає вірьовки, якими був зв”язаний Христос.

У другій частині тлумачення, де літургія складена не на основі христологічного плану, а має загальноприйняту молитовну основу (єктенії, молитви, спів, читання Писання), також необхідне було відповідне осмислення. Читання Євангелія також має христологічне значення: нагадує про земне життя Спасителя та Його проповідь; перший вхід священика у вівтар пояснюється як пришестя Христа у світ (там же, с. 129-130).

Якщо розглянуті тлумачення й не можуть вважатись цілком досконалими, бо земне життя Спасителя не вкладається у ці символічні рамки, то все ж святі Софроній і Герман були провідниками нового методу в осмисленні священнодій літургії.