21. 2. Літургійна діяльність патр. Філофея

Патр. Філофей переглянув і виклав у виправленому вигляді чини вечірні і утрені, а також літургії, за якими вони приблизно звершуються й до цього часу. Ці служби розміщувались на початку грецьких служебників та требників, а потім були видані Гоаром в його Евхологіоні.

Надписуються чини іменем патр. Філофея, але є припущення, що автором цієї праці була інша особа, бо вказані послідування знаходяться уже в грецькому требнику ХІІІ століття. Можливо,- як вважає проф. Голубцов,- патр. Філофей був останнім редактором цього служебника, або ж його ім’я використано для надання служебнику авторитетності (там же, с. 106).

Що являє собою чин (Діатаксіс) патр. Філофея? Це зібрання обрядових вказівок для вечірні, утрені та літургії. Уже відмічалось, що древні служебники таких обрядових подробиць не мали і залишали звершення їх на розсуд священика. Діатаксіс виправляє цей недолік і детально приписує способи виконання обрядової сторони служби священиком та дияконом. В цих практично-настановчих примітках вказується, коли і як необхідно облачатись священику та диякону, коли починати ту чи іншу службу, яким чином звершувати кадіння, вхід, як промовляти прокимен та читати Евангеліє.

Таким чином, складення Діатаксіса є великим кроком уперед порівняно з попередніми записами літургій. В ньому, крім згаданого вище, вміщується настанова про приготування священика до служіння літургії; подається чин проскомидії зі вказівкою звершувати її на 4 просфорах (з останньої виймаються частки за живих та спочилих); докладно описується спосіб облачення і приводяться відповідні молитви; визначаються обов”язки диякона під час служіння літургії та його відношення до священика. Також є вказівки про роздроблення Агнця та дії над Чашею перед причастям.

Якщо відокремити від молитов і єктеній обрядові вказівки сучасного служебника і записати їх окремо, то це, приблизно, й буде Устав літургії патр. Філофея. Але з плином часу в нього увійшли нові подробиці, а деякі частини служби стали викладатись інакше. Цей Устав спочатку був виданий окремо від тексту молитов і вже пізніше був з”єднаний з ними для більшої зручності у користуваннї. Є думка, що Устав патр. Філофея був останньою редакцією літургії і закріпив її одноманітне викладення. Але, - як вважає проф Голубцов, - він тільки зафіксував обрядову частину, надавши їй більшої визначеності, проте не усунув відмінностей у викладенні літургії. І грецькі списки XV - XVI століть, і слов”янські, мають багато варіантів літургії зі своїми особливостями, які не були усунуті і з початком книгодрукування (там же, с. 107).

22. Історія літургії на Русі (короткий огляд). Діяльність митр. Кипріана

Подальша історія літургії пов”язана у великій мірі з Руською (Українською) Церквою. Грецькі богослужбові книги вперше були перекладені слов”янськими просвітителями - святими Кирилом (+869) та Мефодієм (+885) для моравів, західних слов”ян на їх діалекті, але цей переклад не зберігся. Відомі древні слов”янські богослужбові книги в болгарських списках, які перейшли на Русь – Україну. Крім того, в царгородських та єрусалимських монастирях перекладались на слов”янську мову списки літургій святих Іоана Золотоустого, Василія Великого та Ранішосвячених Дарів. Що ж до літургій св. ап. Якова та Постанов Апостольських, то вони, на думку проф. Голубцова, стали відомими в XVII ст. із західних джерел (13, с. 111).

До нашого часу дійшло небагато давніх літургійних списків. Між ними перше місце займають два новгородських служебника, з яких один приписується преп. Антонію Римлянину (+ 1147), а другий - преп. Варлааму Хутинському (кінець XII ст.). Більше списків збереглось від XIII-XIV століть. При порівнянні древніх слов”янських списків літургій з”ясовується, що це були переклади з різних грецьких оригіналів, які ще не мали твердо встановленого порядку у викладенні літургії (її подробиць). Тому на Русі у різних єпархіях літургія часто звершувалась за своїми списками і в XII-XIV століттях текст служебників був настільки різноманітним, що необхідно було здійснитити особливі заходи для виправлення цього стану. Цю працю взяв на себе Кипріан, митр. Київський.

Є припущення, що митр. Кипріан за походженням був слов”янином, сербом або болгарином і виховувався під керівництвом знаменитого Євфимія Терновського, останнього болгарського патріарха перед турецьким поневоленням. Довго жив на Афоні в Хілендарі, Русіку та інших монастирях, де зберігалось багато книг на грецькій та слов”янській мовах. Митр. Кипріан перекладав і переписував їх. Він був також близько знайомий з Константинопільським патр. Філофеєм і перекладав його богослужбові праці, зокрема, літургію. Служебник митр. Кипріана знаходиться серед рукописів Синодальної бібліотеки і має пізніший надпис: “Служебник Кипріана, митрополита Московського і всієї Руси, писаний його рукою з грецького перекладу в рік 6905 (1397). По цьому служебнику служив сам Кипріан митрополит”. Але насправді почерк не його, бо відома інша пам”ятка, переписана його рукою. В цьому служебнику є приписка, що містить суворе попередження про заборону уносити зміни і доповнення у даний служебник (в ній святитель названий митр. Київським). Але переписувачі не тільки вносили свої помилки, а навіть і статті з інших джерел. При аналізі з”ясовується, що митр. Кипріану належить тільки упорядочення літургії, а статті внесені пізніше. Служебник митр. Кипріана за своїм складом є неповним євхологієм і вміщує послідування сучасного служебника і требника разом. В ньому є послідування літургії святих Василія Великого та Іоана Золотоустого, Ранішосвячених Дарів, служба вечірні П”ятдесятниці, чини великого та малого водосвячення, вінчання та інші. Ці послідування є, головним чином, перекладами з сучасних грецьких оригіналів, у тому числі і праць патр. Філофея. Крім того, в ньому є деякі подробиці єрусалимського уставу (там же, с. 113).

Що нового уніс митр. Кипріан у виправленний ним текст літургії і яке відношення має його служебник до тодішнього грецького чину? Для вирішення цього питання необхідно згадати Устав або Діатаксіс патр. Філофея і його значення в упорядкуванні літургії. Служебник митр. Кипріана повторив його особливості і в розвитку літургійного обряду на Русі мав те суттєве значення, що поставив його на той рівень, до якого піднявся обряд у цей час на Сході. З часів митр. Кипріана починає встановлюватись різниця між уставом чи указом літургії і службою літургії, причому під першим необхідно розуміти викладення проскомидії і, взагалі, обрядові вказівки, що стосуються літургії, а під службою – молитви та послідування оголошених та вірних. Як у проскомидійній частині, так і у викладенні літургії служебник митр. Кипріана відзначається переважанням казуїстичних подробиць з примітками відносно положень, рухів, поклонів і субординації священнослужителів. Ця риса також знаходиться у прямій залежності від Уставу патр. Філофея. Упорядник служебника намагався пристосовувати грецький чин до руської практики і, з огляду на це, уводив деякі доповнення і пояснення, що мали значення в його час. Так, наприклад, грецькі технічні слова заміняються відповідними слов”янськими: δι'σκος - “святое блюдо”; προεςτω'ς - “предстоящий”, тобто ігумен. В молитву літургії вноситься пам”ять святителя Петра, митр. Київського. В єктенії згадуються князі, що піклуються про руську землю. Крім того, як уже відмічалось, служебник митр. Кипріана не мав особливого впливу на упорядкування літургії і остаточне встановлення її одноманітного викладення. При порівняльному розгляді служебників XV-XVI століть з”ясовується, що тоді використовувались три особливі редакції літургії. Одна з них не має ніякого відношення до служебника митр. Кипріана, а дві інших складені на основі його служебника. Перша з них відзначається окремим викладенням уставу літургії від служби, тобто обрядових вказівок від тексту молитов, а в другій групі устав уведений в самий текст літургії. До цієї групи належить більша частина літургій XVI-XVII століть. Але буквальної схожості зі службою митр. Кипріана вони не мають: у них багато обрядових особливостей, які, очевидно, внесені для виправлення слабких сторін служебника митр. Кипріана (там же, с. 116).

В середині XVI століття служебник був доповнений і виправлений на Стоглавому соборі. Але це не був повний перегляд літургії. Були внесені вказівки щодо відкриття царських врат та катапітасми; опреділений склад і порядок читання вхідних молитов та час благовісту перед літургією. Ці виправлення проводились за слов”янськими джерелами і не завжди переносились на сторінки служебників. Пізніше служебник був виправлений знову для першого друкованого видання при патр. Іові (в 1602 р.), а потім ще раз при патр. Никоні. Необхідно відмітити найбільш значні відмінності у текстах літургій слов”янських служебників ΧΙΙ-ΧVII століть. В цих служебниках замість сучасних вхідних молитов знаходяться 2 -3 покаянних молитви священика і розрішуючі, взятіі з сповіді і розраховані для парафіян, бо в них згадуються тяжкі гріхи, що не дозволяють священику служити і навіть заходити у вівтар. Ці молитви взяті з требника. Проскомидія до XIV-XV століть викладається дуже коротко. Згадується тільки про приготування священиком Агнця і Чаші. Кількість просфор до XIV століття не перевищує 3 - 4, інші унесені в сучасний служебник пізніше. В служебнику преп. Варлаама Хутинського диякону надається право звершувати проскомидію і виймати частки за живих та спочилих. Не згадується про розкриття антимінсу, а тільки ілітону, оскільки антимінс пришивався до облачення престолу. Великий вхід звершувався дещо інакше, ніж зараз. Ось як описується він у деяких служебниках XVI-XVII століть: “Після цілування престолу той, що служить, бере благословення у святителя, чи ігумена і йдуть за Дарами. Коли співається: “Яко да царя всіх…”, ієрей кладе воздух диякону на плече, а святий дискос на голову, сам бере потир і виходять, промовляючи голосно: “Нехай пом”яне Господь Бог усіх вас у Царстві Своєму.” Ієрей, заходячи у вівтар, промовляє: “Візьміться врата вічні і увійде Цар Слави.” Молитва Херувимської пісні була іншою і починалась словами: “Посіти нас милостію і щедротами, Владико Господи.” При перенесенні Дарів вказується умивання рук служачих і в цей час звершується взаємне вітання та проголошується многоліття старшому. Після виголосу диякона “Возлюбимо один одного…” читається священиком особлива молитва за примноження любові. Немає молитви перед читанням Євангелія. Перед освяченням Дарів у давніших служебниках відсутня молитва “Ти, що Пресвятого Твого Духа…” (вона уперше згадується в грецькому служебнику XIII століття). Після виголосу “Святеє святим” знов проголошувалось многоліття старшому. Багато відмінностей зустрічається у викладенні чину причастя служачих. Ось як описується цей чин за одним служебником: молодший священик бере частку Агнця і подає її старшому, промовляючи: “Тіло Христове”. Старший так само подає молодшому і звершується поцілунок миру. Молитви перед причастям і після нього були інші, як і заамвонна. Але всі ці особливості були унесені з грецьких служебників і були варіантами тодішнього устрою літургії в Греції. Руський вплив виражений у вживанні слов”янської мови, у згадуванні руських святих, у будові церков та деяких народних звичаях (там же, с. 118-119).