4. Євхаристія в апостольські часи

Виконуючи заповідь Спасителя: “Це творіть на Мій спомин” (Лк. 22, 19), апостоли та їх перші послідовники стали звершувати Євхаристію з подякою Богу Отцю за зразком дій свого Учителя. На тісний зв”язок цієї Євхаристії з Тайною Вечерьою вказує апостол Павло, коли говорить: “…я від Самого Господа прийняв те, що й вам передав” (1 Кор. 11, 23). Та обставина, що Христос з”єднав Тайну Вечерю з пасхальною, а не звичайною трапезою, не могло служити перепоною для звершення Євхаристії. Справа в тому, що переломлення хліба і чаша подяки були належністю як пасхальної, так і звичайної трапези. При будь – якому споживанні їжі належало ламати хліб, промовляючи над ним благословення, а над чашею зіммун, якщо було не менше трьох учасників (13, с. 13).

Недостатня кількість свідчень не дозволяє в достатній мірі реконструювати порядок апостольських євхаристійних зібрань. Богослужіння першохристиянської общини мало харизматичний характер внаслідок зшестя Св. Духа на апостолів, про що пише св. ап. Павло. Він називає різні надзвичайні служіння, - апостольство, пророцтво, учительство та благодатні дари (1 Кор. 12, 5 – 11). Тому ні про які записи молитов не може бути й мови.

На характер християнського богослужіння впливали єврейські богослужбові традиції. В перші десятиліття Церкви християни продовжували навіщати храм та синагогу, “переломлюючи по домам хліб” (Діян. 2, 46). Для цього κλασις του αρτου (ламання хліба) ритуал був більш простим (очевидно, за чином суботньої вечері), ніж чин пасхальної Вечері, звершеної Ісусом Христом.

Прототипом для апостольської Євхаристії була Вечеря Господня (1 Кор. 11, 20), що звершувалась за чином єврейської вечері. Отже, на апостольську анафору впливає, насамперед, єврейський ритуал. Тут були і Чаша благословення і переломлення Хліба (1 Кор. 10, 16). Але, як відмічає єп. Фрір, апостол мав справу не тільки з іудейським впливом єрусалимської громади, але й зі звичаями та ідеями язичників. І тут важливі два моменти: 1). Християнське богослужіння є протилежним жертвоприношенням язичників. В кожному окремому випадку це є реальне причастя або Богу, або бісам (1Кор. 10, 21) та 2). Ламання хліба розглядалось як регулярне богослужіння воскресного дня (1 Кор. 11). Благословлявся хліб та вино і всі причащались. Найбільш важливими були слова Спасителя про встановлення Таїнства. Вечеря є згадкою про смерть Господню. Тому ці слова й увійшли в склад усіх анафор, а анамнезис (спомин страждань) є суттєвою частиною євхаристійного канону. За символічним актом, що звершувався предстоятелем, стоїть реальне втілення, страждання і смерть Спасителя. “Анамнезис” для перших християн був конкретною реальністю, чимось містично відчутним, а не тільки спомином. В анамнезисі Христових страждань твориться сама дія Страстей Господніх. Вечеря Господня – це радісна Трапеза, в якій жива присутність Господа є плодом Його жертовної смерті, попереднім даром того кінцевого завершення, що буде мати місце у Царстві Божому (15, с. 23-24). Звершується це “на спомин смерті Господньої, доки Він прийде” (1 Кор. 11, 26).

В апостольських писаннях небагато свідчень про богослужіння того часу. За описом Діянь “віруючі постійно перебували в ученні (διδαχη) апостолів, і в єднанні (κοιωνιαν) та переломленні хліба (κλασις του αρτου) і в молитвах” ( προσευχαι) (Діян. 2, 42). Нижче автор Діянь доповнює свою розповідь: “Щодня однодушно перебували в храмі і, переломлюючи по домам хліб, приймали їжу в радості та простоті серця” (ст. 46). Тут характерне порівняння, а можливо, і протиставлення місця іудейського релігійного ритуалу і будинків, де звершувалось християнське переломлення хліба, для іудеїв неприйнятне.

З цим богослужінням перших років життя Церкви можна порівняти інше, що звершувалось на 25 років пізніше. Під час перебування св. ап. Павла в Троаді (третя місіонерська подорож) “в перший день тижня”, в день Господній, християни збираються разом “для переломлення хліба”. Під час тривалої бесіди Павлової один юнак упав з третього поверху будинку і був знайдений мертвим. Ап. Павло воскрешає його, переломлює хліб, всі причащаються і бесіда продовжується аж до світанку (Діян 20, 7– 11). Тут згадуються ті ж елементи апостольської Євхаристії: зібрання усіх разом, вчення та переломлення хліба. Не згадується тільки молитва, але вона, звичайно ж, була.

Мала кількість джерел цього періоду не дозволяє сказати більше про чин і структуру апостольської Євхаристії. Пам”ятки, подібні до “Дідахи”, не мають нічого особливого, крім кількох уривків з харизматичних молитов. Саме ця харизматичність і не давала можливості для запису молитов, формул і дій. У вивченні питання про виникнення і розвиток євхаристійної молитви багато трудився англіканський єп. Фрір. Він вважає, що євхаристійна молитва усіх часів, наскільки вона зафіксована в пам”ятках і наскільки доступна історичному аналізу, являє собою молитву, звернену до Св. Тройці. І цю тринітарну молитву Фрір вивчає в зв”язку з розвитком тринітарного славослів”я апостольських часів. Він констатує, що:

1. В часи апостольські діючою силою в хрещенні був Св. Дух. “Всі ми хрестились Одним Духом в одно Тіло…” (1 Кор. 12, 13). “Коли вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха…” (Діян. 8, 39).

2. Доксологічна формула чітко висловлена уже в 2 Посланні до Коринфян: “Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця і єднання Св. Духа зо всіма вами” (13, 13), і ця ж формула увійшла майже в усі анафори.

3. Апокаліптичне видіння 4–х тварин, що вигукували: “Свят, Свят, Свят…” (Апок. 4, 8), в зв”язку з видінням прор. Ісайї (6 гл.), також дуже рано входить у склад євхаристійної молитви (15, с. 26).

Доповнюючи ці дані новозавітних книг пізнішими свідченнями св. Юстина Філософа, св. Іринея Ліонського, св. Ігнатія Богоносця та Апостольського Символу, єп. Фрір робить висновок, що найдревніша анафора була тринітарною молитвою.

Таким чином, євхаристійний канон є літургійним розкриттям догмату про Св. Тройцю, актів творіння, викуплення та освячення. В літурзіці ж, як у живій і життєвій філософії Православ”я, догматика знаходить своє розкриття і молитовне переживання.