21. Літургія з 8 по 14 століття (короткий огляд).

21. 1. Поглиблення значення обрядових дій літургії

Для наступного періоду літургії є порівняно мало джерел і тому подальший розвиток і встановлення літургійних форм не можуть бути досліджені в достатній мірі.

В літургії св. Іоана Золотоустого розглянутого періоду невистачало повноти в першій, початковій її частині, а також і в інших. Мало приділялось уваги символічному значенню тих чи інших священнодій. Символічна частина розвивається пізніше, коли простим, спочатку історичним актам, стали надавати піднесене, духовне значення і коли, з падінням віри, з’явилась необхідність надати цьому хвалебно-подячному богослужбовому акту символічне значення і цим підтримати життєвість християнських почуттів.

У зв’язку з недостатком достовірного матеріалу для історії східної літургії найближчих до св. Іоана Золотоустого часів і, взагалі, ранньої середньовічньої епохи, необхідно звернути увагу на тлумачні праці східних літургістів. Це преп. Максим Сповідник, єп. Яків Едеський, св. Герман, патр. Константинопільський, св. Софроній, патр. Єрусалимський, Феодор Андидський, блаж. Симеон Солунський, Миколай Кавасила та інші, в тлумачних працях яких збереглись свідчення про склад сучасної їм літургії. Але вищеназвані були тлумачниками богослужіння і не мали наміру викладати його історію або входити у подробиці звершення літургії. У них на першому плані були цілі літургіко-екзегетичні. Щоб скористатись історичними даними, розпорошеними в творах згаданих письменників, необхідно спочатку звільнити історичний матеріал від обгортаючої його екзегетичної рамки і надати йому самостійного значення.

Таким чином, взявши цей метод за основу при вивченні історії літургії даного періоду, було встановлено, що в часи Константинопільського патр. Германа, тобто у VIII столітті перед літургією звершувалось перше приготування хліба та вина (протесіс), і літургія у цей час мала багато подробиць, які ми знаходимо записаними в сучасних служебниках. Це означає, що порівняно з початковою своєю редакцією, літургія св. Іоана Золотоустого зробила уже важливий крок вперед (13, с. 103). Вона сформувалась у тих частинах, які раніше були недостатньо завершеними і опрацьованими. З тлумачень на літургію Максима Сповідника, патр. Германа та інших стає зрозуміло, як поступово ускладнювалась проскомидійна та заключна частина літургії, що нового увійшло у склад літургії.

Патріархи Герман та Софроній, роз’яснюючи обряди літургії, описують устрій храму та його окремих архітектурних частин і висловлюють думку, що все це повинно відповідати обрядовим діям і служити їм необхідним доповненням. У цьому відношенні важливий опис вівтарної частини. Престол (τράπεζα, θυσιαστήιον) і жертовник (який тут називається проскомидійним жертовником (πρόθεσις), уже чітко розрізняються як два окремих місця з відповідним призначенням. Вівтарна перегородка та прикраси її, солія, амвон доповнюють новими подробицями обстановку тієї частини храму, де звершуються головні обрядові дії літургії. Ні в творах св. Іоана Золотоустого, ні в сучасних йому пам’ятках немає суттєвих вказівок на облачення, що використовувались при богослужінні, а у патріархів Германа та Софронія після опису храму та його частин є цілий розділ, присвячений опису облачення єпископа, пресвітера та диякона зі вказівками на їх символічне значення. Таким чином, до цього часу треба віднести й утворення обрядів, пов’язаних з облаченням тих, хто служить і підготовчих до звершення проскомидії. Сама проскомидія звершувалась, як і раніше, перед євхаристійним каноном. Цей акт називається εΰλογία, προσφορά, згідно з древньою літургійною мовою, але в той же час відносно просфори говориться, що вона προσχομίξεται, приноситься, – і в смислі принесення і в смислі цілого ряду обрядів, що належать до проскомидії в сучасному смислі цього слова. Потир, дискос, покровці, звіздиця, лжиця, копіє та інші приналежності жертовника пояснюють смисл багатьох подробиць обрядів, що складають проскомидію за часів святителів Германа та Софронія (там же, с. 104).

У той же час вони нічого не говорять про часи (3 та 6) і про молитву проскомидії (в інших пам”ятках згадується 7-ма, сучасна); але тоді часи не були пов’язані з літургією так тісно, як тепер і складали служби, що звершувались у визначений час і окремо від літургії.

Складові частини літургії оголошених також отримали певне місце у складі цілого і були викладені у визначеній послідовності, що відповідає сучасній.

Літургія починалась благословенням і прославленням Царства Пресвятої Тройці; потім виголошувалась велика єктенія, співались антифони з приспівами "молитвами Богородиці", "молитвами всіх святих" та інші. Спочатку деякі прості історичні акти, що мали безпосереднє відношення до складу богослужіння, тепер отримали символічне значення як, наприклад, малий та великий входи; використання свічок та кадила також увійшло у склад цієї попередньої частини літургії з особливим духовним значенням і склало нові сторони і подробиці священнодій.

А скільки нових молитов, гімнів та незначних літургійних обрядів увійшло тепер в склад цієї частини літургії! Драматизм літургії збільшився ще більше від й того, що сформувався чин архиєрейської служби, який відрізнявся від служби ієрейської і, таким чином, були закладені основи архиєрейського чиновника. Евхаристійна частина або літургія вірних закінчувалась, за словами патр. Германа, заамвонною молитвою і роздаванням антидору. Про останні дії літургії, як вони викладаються в сучасному служебнику, нічого не говориться, але, очевидно, було благословення людей і відпуст, які чомусь пропущені у патр. Германа.

Після патр. Германа в історії літургії на Сході настає період, який неможливо заповнити через відсутність історичних вказівок на цей рахунок та літургійних списків. Від IX – XII століть їх збереглось небагато. Вони різняться між собою у попередній і заключній частинах, а також у викладенні обрядів. Для проскомидії необхідні три або чотири просфори, а самі священнодії над ними описуються то коротко, то більш докладно. У більшості випадків проскомидія, взагалі, пропускається і літургія починається з сьомої молитви проскомидії, тобто заключної. За нею слідує ряд молитов першої частини літургії з короткими вказівками про здійснення тих чи інших обрядів, а іноді й без них, як це видно з Барберинового списку. Те ж саме можна сказати про євхаристійний канон і обряди при закінченні літургії, про що можна здогадатись лише зі змісту наявних молитов.

Особливістю літургійних списків цього часу є відсутність в них обрядових рубрик і відмінність у викладенні тексту молитов. Користування такими записами у практичному відношенні було незручним. По ним можна було читати молитви, але обрядових пояснень ці грецькі рукописи не давали і служителі змушені були користуватися особистим досвідом або встановленою практикою. Крім того, монастирська служба мала свої особливі обряди, а соборна й парафіяльна – свої. З точки зору церковної дисципліни це було недоліком, на виправлення якого і була направлена діяльність грецьких літургістів ХІІІ-ХІV століть. Над упорядкуванням літургії та інших служб плідно потрудився патріарх Константинопільський Філофей, який помер в останній чверті ХІV століття.