20. Елементи літургії

20. 1. Поглиблення богословського розуміння обрядів

VI століття знаменувало собою початок нового, продовженого періоду в історії християнського богослужіння. Особливістю цього періоду була поява в богослужінні нових обрядів, які доповнювали і поглиблювали смисл останнього, але разом з тим до невпізнанності змінили віками усталену в усій вселенській Церкві структуру перед”євхаристійного синаксису. Центральним пунктом у східній частині Церкви, де відбувалась ця перебудова, був Константинопіль, від чого і саме реформоване богослужіння отримало в науці назву візантійського.

Характерною рисою нового візантійського богослужіння було поглиблення богословського змісту його обрядової сторони. Зокрема, в літургії ця обрядовість концентрувалась навколо входу у храм єпископа і моменту принесення до престолу приготовлених для євхаристійного освячення хліба і вина. Надання цим двом моментам особливої торжественності було логічним і глибоко осмисленим. Древнєхристиянський перед”євхаристійний синаксис мав ціль слуханням Слова Божого та загальною молитвою підготувати вірних до неосудного прийняття Святих Таїн. В богословському розумінні уже в “Тайноводстві” преп. Максима Сповідника “перший вхід архиєрея у святу церкву для звершення священнодії літургії служить образом і подобою першого пришестя в тілі у цей світ Сина Божого, Христа Спасителя”. Таким чином, древній перед”євхаристійний синаксис у двадцяті роки VII століття стає відомим з новим ідейним значенням. Пізніше це значення підкреслюється уведенням додаткового “щирого моління”, тобто літії, яка в богослужбових книгах отримала назву “Три антифони”.

Ще більш молитовною зосередженістю повинен був супроводжуватись момент принесення до престолу євхаристійних дарів, тому що “вхід Святих Таїн, - говориться в “Тайноводстві”,- означає найдовершеніше і найтаємничіше нове вчення і пізнання про Божественний по відношенню до нас Промисл… . Святим причастям Пречистих і Животворчих Таїн звершується те спілкування і з”єднання з Богом, яке приймаємо через причастя і за яким людина, залишаючись людиною, удостоюється обоження” .

З міркувань найбільшої молитовної зосередженості під час звершення найвеличнішого Таїнства Євхаристії, мовчазне принесення до престолу хліба і вина поступово набуває характеру таємничості і, разом з тим, урочистого входу, що переважає урочистість входу єпископа. В результаті розвитку богословського розуміння обряду з”являється особливе чинопослідування проскомидії.

20. 2. Встановлення літії і утворення антифонів. Вхідні молитви

Щоб дослідити походження “трьох антифонів”, які пізніше з”явились на початку візантійської літургії, необхідно повернутись до часів св. Іоана Золотоустого. Боротьба з аріанством була однією з причин встановлення святителем нічних процесій з несенням хрестів, ікон та співанням гімнів. Іншою причиною були біди від землетрусів, про що він сам говорить у “Бесіді після землетрусу”. Нічні літії не припинились і після заслання та смерті святителя.

Збереглись три списки уставу Великої церкви (Св. Софії): Патмоський (кінець IX ст.), Єрусалимський (950 – 970) та Дрезденський (2-га пол. X ст. - 1-ша пол. XI ст.). Перша і остання пам”ятки були опубліковані і досліджені проф. Дмитрієвським, а друга – проф. Х. Матеосом. Всі перераховані списки були складені на основі невідомих манускриптів константинопільського походження. В них збереглись описи богослужінь, що звершувались у суботні, воскресні та святкові дні в усіх храмах міста, а також особливе, яке, за рідким виключенням, починалось у Великій церкві і закінчувалось літургією у якомусь іншому храмі, іноді досить віддаленому від Великої церкви. Частіше воно звершувалось у храмові свята. Процесії супроводжувались співом псалмів та тропарів, виголошенням єктеній і читанням молитов. З грецької літія (λιτανεια, λιτη) означає всенародне моління, прохання, молитва. На шляху літії могли бути зупинки: одна, дві або й три, не рахуючи кінцевого пункту. Звідси храм, при вході в який закінчувалась літія, в літургійній літературі отримав назву стаціонального. При близькій відстані зупинок від Великої церкви до стаціональної могло й не бути.

В Єрусалимському списку описується літія з трьома зупинками. У цей день (7 жовтня) звершувалась пам”ять святих мучеників Сергія і Вакха та згадка про великий землетрус в 525 році. Після утрені у Великій церкві патріарх йшов з процесією у церкву Воскресіння, що в портиках Домніна. При цьому співали три антифони. Перший складався з 119-го псалма: “Внігда скорбіти мі, ко Господу воззвах…”, з приспівами: “Помилуй мя, Господи Человіколюбче” і “Спаси нас, Христе Боже наш”. Другий – з 120-го: “Возведох очі мої в гори…” з приспівом: “Молитвами Богородиці…”. Третій з 121-го: “Возвеселихся о рікших мні…”, з приспівом “Алилуя”. Після третього антифону читалась молитва Трисвятого і співці починали співати на амвоні літійний тропар 6-го гласу: “Помилуй нас, Господи, помилуй нас…”. Процесія направлялась на Форум, співці “славословили” (так називається “Слава і нині”)., диякон промовляв велику єктенію, а архонти і співці співали тропар 5-го гласу: “Чудеса святих Твоїх мучеників…”. Прийшовши у церкву святого Сергія, знову “славословили” з цим тропарем і зразу “Трисвяте”.

В літії, що звершувалась в день заснування Константинополя (Єрусалимський список) є деякі особливості, а саме: перед великою єктенією патріарх читав молитви і подавав мир. Потім промовлявся прокимен, читався апостол з “алилуарієм” та Євангеліє. Літії на різні випадки мали свої особливі псалми, приспіви та тропарі.

В Єрусалимському списку багато разів вказується на те, що після входу літії в стаціональний храм антифони уже не співаються, а зразу “Трисвяте”. Є також загальна вказівка про те, що в суботні і воскресні дні та загальноцерковні свята служба “трьох антифонів” звершується у Великій церкві.

В новому критичному виданні “Тлумачення літургії” патр. Германа з латинським перекладом Анастасія Бібліотекаря (869-870) в оригіналі приводяться слова патріарха: “Антифони літургії – це передбачення пророків, що возвістили пришестя Сина Божого від Діви на землю, які викликують: “Бог наш на землі з”явився” (Варух 3, 8) і в красоту зодягнувся (Пс. 92, 1), тобто вони проповідують Його втілення”. Ці слова патріарха можна вважати коментарієм на гімн “Єдинородний Сину”.

Про кількість антифонів св. Герман не говорить. Патр. Анастасій приводить текст цього гімну і вказує два псалми: 92-й – “Господь воцарися…” і 94-й – “Приідіте, возрадуємся Господеві…”. З цього можна зробити висновок, що тріада антифонів завершилась приєднанням 91-го псалма – “Благо єсть ісповідатися Господеві…” після смерті патр. Германа (21, с. 87).

Поступове формування тріади було викликане необхідністю заповнити час, що був потрібний для приготування євхаристійних дарів, коли останнє було перенесене від херувимської пісні на початок літургії. Це підтверджується тим, що формування тріади і перенесення протесісу співпадає за часом.

Гоар у своєму євхологіоні опублікував манускрипт уставу Великої церкви, у якому літургія звершується патріархом. Священики та диякони приходять у храм раніше. Старший священик стоїть перед царськими вратами і, нахиливши голову, таємно читає молитву першого антифону та тихо промовляє виголос. Патріарх у невказаний час приходить у храм і сідає на троні. Служба продовжується без його участі. Третій антифон (94-й пс.) співається з приспівом: “Спаси нас, Сину Божий, що воскрес із мертвих, співаючих Тобі. Алилуя”. В цей час патріарх встає з трону і йде у вівтар.

У древньому латинському перекладі літургії св. Василія Великого (опублікований Г. Морелем в Парижі в 1560 році) говориться, що патріарх присутній у храмі з самого початку служби трьох антифонів. Він знаходиться у диякониконі, де окаджує приготовлені дари і читає молитву принесення. Священик та диякон стояли перед перегородкою, що відокремлювала вівтар. Священик, нахиливши голову, таємно читає молитву першого антифону і тихо промовляє виголос. За цим списком, як і в євхологіоні Гоара, служба звершується без початкового виголосу і деякий час продовжується поза вівтарем. Усе це нагадує сучасні вхідні молитви священнослужителів перед архиєрейською літургією. Найраніші манускрипти з короткими вхідними молитвами стають відомими тільки в XIII столітті, коли три антифони уже повсюди є інтегральною частиною літургії. Вони афонського походження і знайдені проф. Красносєльцевим у бібліотеках Руського Пантелеймоновського та Єсфігменського монастирів. Коли три антифони увійшли в склад літургії і таким чином втратили своє початкове призначення, афонські монастирі, в силу існуючої у них свободи літургійної творчості, увели для священнослужителів нові вхідні молитви.