18. Західно - римські літургії

Крім відомих західних літургій грецького типу (наприклад, Гальської та Іспано - Готської) в західних церквах існували й інші літургії, що походять від так званої римо- католицької і за своїм складом та характером мають більшу чи меншу схожість з нею. Літургій цього типу дуже багато, бо вони складались, з одного боку, з древніх елементів національних літургій, з іншого - з нових елементів західно-римської форми і з переважанням останніх.

Початок римської літургії римо-католицькі письменники відносять до часів апостольських і особливо в цьому відношенні згадують св. ап. Петра, як засновника і першого єпископа Римської церкви. Без сумніву, святі апостоли звершували у Римі Євхаристію і їх чин був переданий єпископам цієї церкви. Але ніяких пам"яток древньої римської літургії раніше V століття не збереглось; немає навіть таких пам"яток, у яких можна було б відзначити основу місцевої апостольської літургії і тому чин богослужіння римської церкви перших чотирьох століть залишається невідомим. На Сході було знайдено декілька літургій з іменами ап. Петра, св. Климента Римського, римських пап Сикста і Юлія. Вони видані у латинському перекладі Ренодотом.

Але, як відмічає цей вчений, це короткі літургії східного типу, а в пізніші часи маронити та яковити, у яких ці літургії відправляються, приписали їх авторству вказаних осіб для надання авторитетності. Крім того, збереглось багато свідчень про те, що чин римської літургії на протязі століть багато разів змінювався (8, с. 49). Не тільки другорядні елементи, а навіть і молитви євхаристійного канону поступово уводились в чин літургії тими чи іншими папами. І якщо такі доповнення виключити, то від апостольської основи римської літургії залишаться тільки слова Спасителя про встановлення таїнства та молитва "Отче наш".

При порівнянні римської літургії не тільки зі східними, а й з древніми західними можна відмітити велику відмінність. Римські упорядники місцевої літургії дуже обмежили значення Євхаристії, вважаючи її тільки очищувальною жертвою Богу за живих та спочилих; між тим, за смислом усіх апостольських літургій Євхаристія є і жертва, і Таїнство. Це подячна жертва за великі благодіяння Божі людям, за промисл і викуплення та умилостивительна за живих та спочилих, а також таїнство єднання Церкви земної з небесною і з Самим Ісусом Христом. Вважаючи принесення жертви головною ціллю літургії і зосередившись на акті освячення, упорядники римської літургії відкинули або дуже скоротили ті молитви, що знаходились перед і після освячення. Ці молитви слугували для досягнення інших цілей і плодів Євхаристії. Крім того, було відкинуте розділення на літургію оголошених та вірних, що існувало здавна в усіх інших літургіях і відповідало духовному стану членів Церкви.

Разом з тим, освячення і принесення жертви стало немовби дією одного священика, а віруючи були усунуті від участі в Євхаристійному приношенні. Наостанок, католицькі богослови прийняли таку точку зору, що освячення Дарів звершується через промовляння слів Ісуса Христа про встановлення Таїнства Євхаристії. Внаслідок цього була відкинута молитва до Бога Отця про послання благодаті Св. Духа на Св. Дари (епіклеза), між тим, як в усіх древніх літургіях вона присутня. Усі викладені обставини свідчать, що римська літургія, яка з"явилась порівняно пізно, не може бути визнана апостольською або ж такою, що розвивалась правильно і без суттєвих змін.

"Від II століття до часів папи Льва Великого (V століття), - говорить Бунзен, - майже на протязі двох з половиною століть ми нічого не знаємо про стан римської літургії. Те, що ми знаходимо встановленим у часи Льва в усіх суттєвих частинах її, складає ряд молитов освячення (Дарів), які разюче відрізняються від чину (древньої) Медіоланської церкви, так само, як і від чинів Галлії та Іспанії (а разом з тим і східних). Я вважаю вірогідним, що ця зміна має зв"язок зі зміною грецької літургійної мови на латинську; не підлягає сумніву той факт, що грецька мова була офіційною мовою усіх римських єпископів від Климента до Корнелія (251р.) і що ми не знаємо нічого про рішучу літургійну відмінність римської літургії від літургій інших церков до часів Августина або до початку V століття" (цит. за [8, с. 53-54]). Бунзен вважає, що ця зміна відбулась у IV столітті. Пам"ятками, у яких знаходиться римська літургія у тій формі, яку вона отримала у V столітті є два сакраментарії, досить близькі між собою за часом: папи Льва Великого і папи Геласія I. Обидві вони заслуговують на увагу, бо являють собою початковий чин власне римської літургії, що стала основою для подальшого розвитку і в їх змісті можна помітити деякі елементи древніх літургій та деякі риси, що нагадують про зв"язок східних і західних церков.

Перший сакраментарій є збірником змінних літургійних молитов, розташованих безсистемно і не вміщує чинопослідування літургії, навіть її канону. Тому важливішим у цьому відношенні є сакраментарій папи Геласія I.