Anamnesis (спомин страждань)

"Це творіть на згадку про Мене; бо всякий раз, коли ви їсте Хліб цей і п"єте Чашу цю, смерть Сина Чоловічеського сповіщаєте, і воскресіння Його сповідуєте, доки Він прийде".

Народ: "Про смерть Твою, Господи, сповіщаємо, і воскресіння Твоє, Господи, сповідуємо".

Священик читає молитву, в якій згадуються страждання на Хресті Спасителя, смерть, погребіння, Воскресіння, Вознесіння на небо і друге Пришестя. Він благає Господа, щоб була принесена страшна і безкровна Жертва, прощені гріхи людей і дароване вічне життя.

Народ: "Помилуй нас, Боже Вседержителю; помилуй нас, Боже, Спасителю наш; помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї".

Epiklesis (призивання)

Закінчується ця молитва словами: "Цього Духа Твого Всесвятого пошли, Владика, на нас і на принесені Святі Дари ці, щоб прийшовши, святим, і благим, і славним Своїм зшестям Він освятив і створив Хліб цей святий Тілом Христа Твого".

Народ: "Амінь".

Священик: "І Чашу цю - дорогоцінною Кров"ю Христа Твого".

Народ: "Амінь".

Intercessio (ходатайство)

Священик молиться, щоб причасники Святих Дарів отримали прощення гріхів і життя вічне, молиться за утвердження святої Соборної Церкви, за єпископів, за усяке місто і країну, за християн подорожуючих, тих, що знаходяться у в"язниці, у полоні, хворих, страждаючих, одержимих; за врожай плодів земних і т. д., "щоб нам знайти милість і благодать з усіма святими, пророками, апостолами, мучениками… (згадуються поіменно святі апостоли). Особливо з Пресвятою, Пречистою, Преблагословенною Богородицею". Співці співають: "Достойно є…" і "О Тобі радується…".

14). Єктенія, що відповідає сучасній "Всіх святих пом"янувше…". Молитва священика.

15). Молитва Господня.

16). Прихилення голови, благословення, розділення Дарів. При цьому одна частка опускається в Чашу.

17). Причастя священиків і кліриків.

Літургія закінчується рядом молитов: при останній появі Дарів, відпустительна, в сосудохранильниці і умилостивительна.

Все це вказує на значний розвиток і ускладнення літургії св. ап. Якова впродовж століть, сформування обрядової сторони літургії та її символіки. Наявність в рукописах вказівки на таємне читання молитов священиком також свідчить про історичний розвиток літургії (15, с. 101-105).

12. Візантійська літургія.

12. 1. Літургія святого Василія Великого

Літургія св. Василія Великого, як і св. Іоана Золотоустого, не дійшла до нас в тогочасних списках, а відома уже в пізніших редакціях, які не можуть свідчити про оригінальний текст цієї літургії. Ні в творах св. Василія Великого, ні в інших джерелах немає даних про її першооснову. В житії св. Василія Великого, що приписується його другу, св. Амфілохію Іконійському (+394), говориться, що св. Василій, маючи уже сан єпископа, молився Богу, щоб Він дарував йому благодать і мудрість “звершувати євхаристію власними його, Василія, словами”. На сьомий день безперестанної молитви він сподобився бачити Христа з апостолами. Христос, положивши на престолі хліб і чашу, сказав: “Нехай наповняться уста твої хваління”. Після цього видіння св. Василій приступив до престолу, став говорити й писати: “Нехай наповняться уста мої хвали, щоб мені оспівувати славу Твою, Господи Боже наш, що створив нас і увів у життя це” та інші молитви. Після освячення Дарів він підніс Хліб, щиро молячись і кажучи: “Призри, Господи Ісусе Христе Боже наш, від святої оселі Твоєї”. Після виголосу “Святеє святим”, коли народ проспівав “Єдин свят, єдин Господь…”, св. Василій розломив Св. Хліб на три частини, однією з них причастився, другу узяв з собою, щоб зберегти її до своєї кончини, а третю поклав у золотий ковчег у вигляді голуба і підвісив його над престолом ( Четьї – Мінеї, 1 січня).

Ренодот опублікував коптську літургію св. Василія Великого (у перекладі на латинську мову) і паралельно грецький текст його ж літургії (Олександрійської). Зі згаданих в його житії п”яти молитов у публікації Ренодота відсутня молитва принесення “Призри, Господи…”. У якому столітті було написано житіє, - невідомо, але агіограф записав ті молитви, що існували в його часи. Можливо, ця молитва не належить св. Василію. Ця здогадка підтверджується тим, що з усіх євхаристійних молитов літургії, починаючи з молитви “Господи Боже наш, создавий нас…” і закінчуючи заамвонною “Благословляючи прославляючих Тебе…”, тільки молитва “Призри, Господи…” звернена до Господа Ісуса Христа, усі ж інші – до Бога Отця. Хоч опубліковані Ренодотом списки, - коптський і грецький, - мають пізніші доповнення, - Символ віри, виголос “Особливо за Пресвяту…” та інші, але, на думку Ренодота, грецький список “Літургії святого Василія Великого Олександрійської” був складений до виникнення монофізитської єресі (V ст.) (16, с. 18).

Проф. І. Карабінов відносно анафори цієї літургії висловив думку, що вона “дуже скорочена і зазнала великої переробки та змін” (26, с. 110).

У першій половині XX століття бенедиктинець отець Єроним Енгбердінг провів критичне дослідження великої кількості манускриптів древніх анафор з іменем Василія Великого, - грецьких, сирійських, арабських, вірменських, коптських, ефіопських, грузинських та слов”янських, з урахуванням відображеного у них впливу Древніх Церков. В результаті чітко визначились чотири редакції: єгипетська, вірменська, сирійська та візантійська. Анафора єгипетської редакції, на відміну від інших, має характерні ознаки донікейської, як і в анафорі св. Іполита Римського: префаціо являє собою коротку доксологію тільки Богу Отцю. У редакціях вірменській, сирійській та візантійській традиційна для донікейських анафор доксологія Богу Отцю розвинута в догматичне викладення іпостасних властивостей Бога Сина, а потім і Святого Духа. При тотожності композиції усіх трьох редакцій сирійська все ж переважає вірменську, а візантійська – сирійську.

Інший бенедиктинець, Б. Каппель, зробив текстуальний аналіз богословської мови усіх трьох редакцій і встановив близькість її з мовою творінь св. Василія Великого і, зокрема, з мовою трактату “Про Дух Святий”. З цього дослідник зробив висновок, що опублікована Ренодотом “Літургія св. Василія Великого Олександрійська” є не що інше, як донікейська анафора Кападокійської церкви. За яких обставин вона попала в Олександрію і коли – невідомо, можливо, була принесена самим св. Василієм під час його подорожі в Єгипет близько 357 року (16, с. 18-19).

Надписання єгипетського списку іменем Василія Великого пояснюється традицією того часів – називати анафори не за територіальним їх походженням і не за належністю їх Церквам, а по імені предстоятелів Церков; так, анафора Єрусалимської церкви називається анафорою св. ап. Якова, Олександрійської – св. ап. і єв. Марка.

Редагована св. Василієм Великим літургія невдовзі була прийнята у Вірменії, в Сирії та у Візантії, і скрізь у неї вносились доповнення місцевого походження, що й дало пізніше три редакції: вірменську, сирійську та візантійську.

Гоар видав у своєму Євхології Барбериновий список літургії св. Василія Великого. Він відносить цей рукопис до IX століття, а Бунзен та деякі інші дослідники – до VIII (13 с. 95). Рукопис дослідили також Брайтман і Стриттматтер, які теж відносять його до VIII століття.