8. 2. Літургія св. Ап. Марка (грецька) (за Людольфовим та Калабрійським списками)

Перший список – це так звана літургія св. апостола і євангелиста Марка, яка стала відомою з 1583 року, коли паризький каноник Іоан знайшов її в Південній Італії, а саме в Калабрії, в Одигітрієвському монастирі і видав у Парижі. В цьому кодексі Х століття були також і три коптські літургії з іменами св. Василія Великого, св. Григорія Назіанзена і св. Кирила Олександрійського. Остання має значну подібність з грецькою літургією св. єв. Марка.

В 1691 році Людольф відкрив у коптському (ефіопському) кодексі Апостольських Постанов самий короткий текст літургії св. єв. Марка, який був визнаний вченим Бунзеном за найдревніший з усіх відомих. Він був покладений в основу критичних досліджень при порівнянні його з більш повними текстами (13, с. 61).

Як і всі древні літургії, вказаний рукопис починається з praefatio, тобто з виголосу священика після того, як присутні привітали один одного поцілунком миру. Священик говорить: "Господь з усіма вами". Народ: "І з духом твоїм". Священик: "Піднесіть до неба серця ваші". Народ: "Вони перед Господом Богом нашим". Священик: "Подякуємо Господеві". Народ: "Достойно і праведно". Потім слідує молитва євхаристії, перед якою є таке зауваження: "Після цього присутні промовляють євхаристійну молитву, повторюючи її услід за словами єпископа". Євхаристійна молитва звернена до Бога Отця, вона коротка за об’ємом і дуже проста за змістом, що відповідає духу першохристиянської Церкви. Далі згадується про звершення Ісусом Христом Тайної Вечері і приводяться слова встановлення. Можливо, пропущені слова "Свят, Свят, Свят…". Це друга євхаристійна молитва. Третя – це призивання Св. Духа, що відповідає нашій молитві освячення. Ось її текст: "Так, згадуючи Його смерть і воскресіння, ми приносимо цей Хліб і Чашу, дякуючи Тебе за те, що Ти удостоїв стояти перед Тобою і звершувати перед Тобою це священиче служіння". В цих словах наявна вказівна на добровільні дари християн "цій церкві". Подальших слів про перетворення Дарів немає, а просто говориться: "Даруй тим, хто приймає Дари ці, освячення, сповнення Св. Духом, утвердження у вірі та істині". Далі слідує дуже цікаве і незвичне зауваження: "Про принесення єлея. Хто приносить єлей під час євхаристії, (то) промовляє над ним подяку так само, як над хлібом і вином".

Очевидно, молитву промовляв той, хто приносив єлей, що вказує на значну участь віруючих у звершенні богослужіння.

Після освячення Св. Дарів священик промовляє коротку молитву "про неосудне прийняття Св. Таїн". Потім читаються дві молитви, друга – головоуклінна, після чого диякон виголошує: "Будьмо уважні". Священик: "Святеє святим". Як звершується причастя – невідомо, але є коротка примітка: "І приступає народ, приймаючи ліки, якими відпускаються гріхи душі його". Читаються ще дві короткі молитви – подячна і та, що є відпустом і, наостанок, священик говорить: "Господь з усіма вами". Народ відповідає: "І з духом твоїм". Священик: "Ідіть з миром" (там же, с. 63-64). Так закінчується літургія, збережена в одній з найдревніших її редакцій, яку дослідник Бунзен датує серединою II століття. Евхаристійний канон цієї літургії дуже близький за змістом із описом євхаристії св. Юстина, що свідчить на користь її древності. Тому це дуже важливий документ, що дає змогу судити про склад і устрій першохристиянської літургії, а також, прийнявши його за основу, оцінити інші редакції олександрійської групи.

Стосовно інших списків цієї групи необхідно відмітити, що вони відносяться до того часу, коли й перша частина літургії сформувалась настільки, що могла бути записаною у послідовному порядку і мати багато обрядових подробиць, як наприклад: приготування священика до звершення літургії, приготування жертовника до проскомидії, молитва на благословення кадила, молитви перед читанням Апостолу та Євангелія, молитва малого входу та інших. Це значне розширення першої частини літургії до євхаристійного канону (άναφορά) в інших літургійних списках цієї групи показує, що хоч вони утворились на древній основі, але викладені уже з доповненнями VI-VII століть. Якщо взяти запис літургії за Калабрійським списком і порівняти його з розглянутим Людольфовим, то можна побачити, що у першому проходять дві паралельні течії, штучно об’єднані. Це тому, що перша частина літургії встановилась і стала записуватись пізніше канону євхаристії. Але й молитви другої частини мають більш пізні доповнення.

Можна привести декілька прикладів такого збірного, еклектичного характеру записів. Молитва про живих та спочилих у каноні євхаристії, що носить сліди глибокої древності, читається так: "Упокой, Господи Боже наш, душі спочилих у вірі Христовій отців і братів, пом’янувши від віку спочилих праотців, патріархів, пророків, апостолів, мучеників... та всяку душу, що спочила у вірі Христовій; пом’яни й тих, кого пам’ять ми нині звершуємо і удостой їх Царства Небесного". Ця молитва є відголоском того першохристиянського погляду на викупну жертву Христову, що розповсюджувалась на усіх, – святих і ще недовершених членів Церкви. Літургія ж ап. Марка за Калабрійським списком має уже дуже детально розвинуту першу частину. Починається вона виголосом: "Мир усім", як майже всі древні літургії; в молитві священика згадується про “святу, соборну і апостольську церкву" – формула більш пізнього вчення про Церкву; в заключних словах молитви підноситься славослів’я "Единородному Сину з Пресвятим, Благим і Животворчим Духом", що означає розвинуте догматичне вчення про другу і третю Іпостась Св. Тройці, а це могло бути не раніше ІV століття. У другій молитві є прохання за царя, якому церква просить "перемоги для слави святого імені Його". У третій молитві вміщене прохання "про блаженнійшого архиєрея і папу (тобто Олександрійського патріарха), єпископів, пресвітерів, дияконів, іподияконів, читців, співців і монахів". Цей перелік вказує на розвинуту структуру ієрархії, що з’явилась не раніше ІV століття. Після четвертої молитви співається "Единородний Сину" – пісня, складення якої приписується імператору Юстиніану; "Святий Боже", Херувимська пісня, що з’явилась в часи Юстина Молодшого (565 – 578) і великий вхід, – все це безсумнівні докази більш пізнього походження. Літургія вірних починається поцілунком миру і двома молитвами священика, що мають відношення до цієї священнодії. Друга – це молитва жертовника (предложения). Вказуючи на древній звичай приношення Дарів, над якими вона промовлялась, молитва ця тепер вже відноситься до Дарів, приготовлених раніше, отже, цей акт замінився проскомидією.

Після виголосу священика (praefatio) починається канон євхаристії (άναφορά). Схема його подібна в усіх древніх літургіях, тільки в літургії ап. Марка молитви за живих та спочилих читаються перед освяченням, тоді як у літургіях антиохійської групи, наприклад, св. ап. Якова та св. Іоана Золотоустого, – після освячення. Звершується спомин "За Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, славну... Богородицю..." в таких виразах, які свідчать про наявність догматичного вчення про Пресвяту Діву. Молитва призивання Св. Духа для освячення хліба і вина носить сліди виразно розвинутого вчення про третю Іпостась і викладена у виразах, узятих з Символу віри. Причащали лжицею, деякі молитви вказано читати таємно, а виголоси - голосно. Це ознаки подальшої церковної практики, яка приписує одному священику звершення Евхаристії й усуває присутніх людей від участі в молитвах (там же, с. 68).

Щодо літургій коптських, то вони не дуже різняться від описаної грецької літургії св. ап. Марка, але мають доповнення в дусі монофізитського вчення, направлені проти постонов Халкидонського собору.