УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

Кафедра богослів’я

КОНСПЕКТ

З ІСТОРИЧНОЇ ЛІТУРГІКИ

для V курсу

Волинської православної богословської академії

Луцьк – 2011

Вступ

Літургіка - це наука про церковне богослужіння. Під богослужінням в широкому смислі слова необхідно розуміти зовнішнє вираження боговшанування, поклоніння і богоспілкування в усіх його проявах.

Літургіка як наука - це систематичне викладення і правильне роз'яснення християнського богослужіння, його походження і розвиток, його сутність, смисл і значення. Вона також роз'яснює, як правильно звершувати богослужбові чинопослідування.

Грецьке слово λειτουργια в його початковому значенні мало смисл народної, спільної справи або служіння. У 7О-ти перекладачів Старого Завіту слово "літургія" означало древньоіудейське служіння при скінії. З Старого Завіту це слово перейшло в Новий Завіт (Лк. 1, 23). В цьому ж смислі воно ужито в Діяннях (13, 2) та посланні св. ап. Павла до Євреїв (9, 21; 8, 6). Господь Ісус Христос названий Λειτουργι'ας (Євр. 10,11). Так само названий і св. ап. Павло (Рим. 15, 16). Зі священних новозавітних книг слово "літургія" перейшло в твори апостольських мужів, святих Отців і церковних письменників: авторів "Дідахи", святих Климента Римського, Афанасія Олександрійського, Євсевія Кесарійського, в діяння деяких помісних соборів, в Апостольські Постанови та інші пам'ятки. В цих пам"ятках слово "літургія" отримало значення Євхаристії (9, с. 9).

Предметом літургіки є християнське богослужіння в цілому і в усіх його проявах: походженні, розвитку, суті; його складові частини, форми; різні чинопослідування, службові особи, предмети, місце, символи, Таїнства, треби, обряди й усе те, що відноситься до богослужіння.

Завдання Літургіки як науки полягає в науковому дослідженні, систематичному викладенні і правильному роз"ясненні християнського богослужіння. Завдання її полягає також у тому, щоб підкреслити і розкрити догматичні та моральні їдеї в християнстві і в православному богослужінні зокрема; розкрити смисл окремих богослужбових дій та символів, молитов та священних предметів; викласти появу і розвиток богослужіння як цілого, так і окремих його частин; роз"яснити причини й обставини появи окремих чинопослідувань, свят, обрядів, символів.

Літургіка - це, в основному, богословська наука, оскільки вона має в собі релігійний аспект - боговшанування.

Значення, ціль і користь від вивчення Літургіки

Богослужіння має велике значення і охоплює більшу частину життя і діяльності Церкви. Через богослужіння виявляється благодатне життя Церкви як містичного тіла Христового. Через святі Таїнства людина досягає освячення і спасіння, а через молитву спілкується з Богом.

Відношення віруючих, і особливо священнослужителів до богослужіння залежить від того, наскільки вони знайомі з богослужінням, його походженням, сутністю і смислом.

Ціль Літургіки - дати необхідні знання про богослужіння і через це викликати у священиків та віруючих благоговійне його вшанування, любов до Бога та бажання спілкуватись з Ним.

Користь від вивчення Літургіки полягає в тому, що знання про богослужіння уберігає віруючих від марновір"я, формального відношення до богослужіння, а священиків - від механічних і бездушних священнодій. Священик, який добре знає богослужіння, починає більше любити його і звершувати побожно та зі страхом Божим, а через це і вплив його на віруючих буде сильнішим, благодатним і спасительним.

Отже, літургіка допомагає зрозуміти смисл і відчути красоту православного богослужіння, стати здатними сприйняти освячуючу і спасаючу благодать Божу, що подається через Таїнства.

1. Передвічний смисл Євхаристії

Таїнство Євхаристії встановлене Спасителем на Його останній Вечері з апостолами при промовлянні Ним слів: “Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє; …пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту…; це творіть на згадку про Мене…” (Мф. 26, 26 – 28; Мк. 14, 12 – 18; 22 – 24; Лк. 22, 7 – 20). Але ще задовго до цієї таємничої трапези Ісус Христос розкрив апостолам містичний смисл причастя Його Тіла і Крові. Дійсно, після першого чудесного насичення 5 тисяч чоловік 5 хлібами, тобто в період між першою і другою пасхою, Спаситель промовив в капернаумській синагозі Свою проповідь про Хліб Життя (Ін. 6, 24 – 66).

По суті, ця проповідь розділяється на дві частини: попередню, в якій Він говорить більше про старозавітний прообраз Євхаристії (ст. 27 – 47) і саме вчення про Небесний Хліб Життя (ст. 48 – 66).

Звернутись до старозавітного символу Євхаристії спонукали Ісуса Христа самі ж учні, згадавши (в зв”язку з недавнім чудом) про старозавітнє насичення людей манною з неба. Господь бажав роз”яснити, що манна була тільки прообразом і символом Вічного Хліба. Манна була чудесною їжею, що падала з неба, тоді як Євхаристія є істинним Тілом Христовим; манна падала тільки в окремому випадку, а Євхаристія встановлена на всі часи, - “на віки віків”.

Манна насичувала тільки тіло, а Небесний Хліб – і тіло, і душу, і серце. Він подає людині безсмертя, якого не може дати манна.

Св. Кирил Єрусалимський в своєму тлумаченні на Євангеліє від Іоана так роз”яснює цей зв”язок: “Манна насичувала в пустині один тільки народ іудейський, тоді як по вселенній існує безліч інших народів. Істинний Хліб Життя, що зійшов з неба, має силу насичувати всю вселенну і подати їй довершене життя” (цит. за [15, с. 12]).

У цьому вченні Христа, за поглядом архим. Кипріана (Керна), найважливішими є такі думки: а) Євхаристія воскрешає тих, хто приступає до неї (Ін. 6, 48 – 54) і б) Євхаристія є соборна єдність всіх її причасників, членів таємничого Тіла Христового (Ін. 6, 56).

Справді, якщо прообраз Євхаристії, манна, могла підтримувати тільки фізичні силі подорожуючих по пустині іудеїв і мала, таким чином, тільки тимчасове значення, то вічний смисл Євхаристії – це воскресіння і вічне життя: “Хто їсть Мою Плоть і п”є Мою Кров, має життя вічне і Я воскрешу його в останній день” (Ін. 6, 54).

Св. Кирил Єрусалимський в своєму тлумаченні на ці рядки Євангелія говорить: “Тіло Христа оживляє тих, що стають Його причасниками. Бо воно виганяє смерть. Оживе усяке тіло, бо слово пророка возвіщає, що воскреснуть мертві” (там же, с.12-13).

Таким чином, Євхаристія є єдиним зв”зком зі спочилими. “Споживаючи Тіло і Кров Христові, - говорить архим. Кипріан, - ми входимо в тісний зв”зок зі спочилими причасниками їх” (там же, с. 13). У візантійському чині проскомидії це спілкування зі світом спочилих стає особливо зрозумілим через молитовне згадування імен живих та спочилих при вийманні часток з просфор на проскомидії та опусканні їх в Чашу з промовлянням слів: “Відмий, Господи, гріхи всіх, що згадувались, чесною Твоєю Кров”ю і молитвами святих Твоїх” (Служебник).

Отже, православна літургія візантійського чину є особливо повним сповіданням єднання зі святими і соборної єдності Церкви.

Звідси можна зробити висновок, що капернаумська бесіда розкриває і еклезіастичний смисл Євхаристії. Спаситель говорить: “Хто їсть Мою Плоть і п”є Мою Кров, має життя вічне, в Мені перебуває і Я в ньому” (Ін. 6, 56). Кожний, хто причащається Таїн Христових, стає членом Його містичного Тіла, тобто Церкви. Євхаристія є Тіло Христове, а Церква, за словами св. ап. Павла, також є соборним Тілом Христовим (Єф. 4, 15-16; Кол. 1, 24). Іншими словами, природа Церкви євхаристійна. Євхаристії немає поза Церквою і Церква не може бути без Євхаристії. Тому не можна бути членом Церкви і не причащатись того, що є Тілом Христовим або Церквою. Про це так пише святитель Іоан Золотоустий: “Щоб не любов”ю тільки, а й на ділі бути нам членами Плоті Христової, будемо з”єднуватись з цією Плоттю. А це буває через Їжу, яку Христос дарував, щоб виразити Свою велику любов до нас” (там же, с. 13) .

Іншим чудом, що готувало учнів до присутності на “таємничій Трапезі”, було перетворення води в вино. Це перше чудо Христа пов”зане з двома елементами фізичного світу – водою і вином. І якщо ці два елементи нагадують нам воду і Кров з ребра Спасителя, то перетворення одного в інше нагадує друге перетворення, - те, що відбувається під час Євхаристії.