8. Нотаріальні дії

1. У цивільних правовідносинах з іноземним елементом важливе значення має діяльність нотаріату. Кількість нотаріально оформлюваних в Україні документів, призначених для їхнього використання за кордоном, з кожним роком збільшується. В Україні нотаріальні дії здійснюють нотаріуси, що працюють у державних нотаріальних конторах або конторах, що займаються приватною практикою, а також у певних випадках інші органи. За кордоном здійснення нотаріальних дій покладає на консульські установи України.

Законодавство України про нотаріат яких-небудь обмежень для звертання до нотаріусів для іноземних громадян й юридичних осіб не встановлюють. Нотаріуси роблять нотаріальні дії в інтересах всіх фізичних або юридичних осіб, що звертаються до них.

У функції нотаріальних, контор входять: посвідчення документів, призначених для їхньої дії за кордоном (зокрема, доручень); прийняття документів, складених за кордоном; здійснення дій, пов'язаних з охороною майна, що перебуває на території України, що остались після смерті іноземного громадянина, або майна, що належить іноземному громадянинові після смерті громадянина України; забезпечення доказів, що вимагаються для ведення справ в органах іноземних держав, і т.д.

У законодавстві України про нотаріат передбачена можливість застосування нотаріусами норм іноземного права. Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог міжнародних договорів, а також роблять посвідчувальний напис у формі, передбаченої законодавством інших держав, якщо це не суперечить міжнародним договорам України.

Консульські установи України за кордоном роблять цілий ряд нотаріальних дій (вживають заходів до охорони спадкоємного майна, видають свідоцтва права на спадщину, свідчать вірність копій документів і виписок з них, роблять морські протести й т.д.). Вони, зокрема, засвідчують угоди, однак крім договорів про відчуження нерухомого майна, що перебуває на території України.

У порядку, обумовленому українським законодавством і міжнародними договорами України, нотаріуси можуть звертатися до іноземних органів юстиції з дорученнями про провадження окремих нотаріальних дій. У свою чергу, вони виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних органів юстиції про провадження окремих нотаріальних дій, за винятком випадків, коли:

1) виконання доручення суперечило б суверенітету або загрожувало б безпеки України; 2) виконання доручення не входить у компетенцію державних нотаріальних контор України.

Виконання доручень іноземних органів юстиції про здійснення окремих нотаріальних дій провадиться на основі українського законодавства.

2. Документи, складені за кордоном за участю посадових осіб компетентних органів інших держав або від них вихідні, приймаються державними нотаріусами й іншими українськими органами за умови їхньої легалізації органом Міністерства закордонних справ України.

Легалізація може, наприклад, полягати в тому, що консул України у відповідній іноземній державі робить на документі спеціальний напис, що засвідчує дійсність підпису посадової особи іноземної держави. Консульські легалізації укладаються не тільки у встановленні й засвідченні дійсності підписів, але й у посвідченні відповідності документів й актів законам держави перебування (Консульський статут України). Легалізація може вимагатися й при спрямуванні за кордон документів, виданих українськими органами.

Для України діє Гаазька конвенція від 5 жовтня 1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. У ній беруть участь 36 держав, у тому числі США, Франція, Англія, ФРН й ін. СРСР приєднався до конвенції, в 1991 році. Суть її полягає в тому, що замість послідовних операцій по оформленню легалізації передбачається виконання єдиної формальності - проставлення так називаного апостиля органами держави, що видали документ, що є свого роду посвідчувальним написом на документі, єдиної за формою для всіх держав-учасників. Апостиль проставляється в Україні Міністерством юстиції, МВС, Прокуратурою й Архівним відомством. Апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріплює з документом. Значення конвенції полягає в тому, що вона полегшує й спрощує процедуру оформлення тих документів, що стосуються прав громадян, які повинні представлятися в закордонні організації.

Без легалізації документи, складені за кордоном, приймаються нотаріусом й іншими органами в тих випадках, коли це передбачено законодавством України й міжнародних договорів України.

Не потрібно легалізації відносно документів, переданих у зв'язку з наданням правової допомоги відповідно до договорів, укладеними СРСР і з рядом інших країн, а також у деяких інших випадках (наприклад, не потрібно на основі взаємності легалізації документів, прикладених до заявок на винаходи, що подається в СРСР і Великобританії). Всі ці угоди діють для України.

Питання, що стосуються доручень, мають істотне практичне значення в забезпеченні ефективного захисту прав й інтересів іноземних громадян й юридичних осіб в України, а також українських громадян й організацій за рубежем. До доручень застосовуються положення цивільного законодавства про договір представництва, а відносно представництва в суді діють положення цивільного процесуального законодавства.

Колізійні питання доручень регулюються ЦК України, що передбачає, що "форма й термін дії доручення визначаються по праву країни, де видане доручення. Однак доручення не може бути визнана недійсної внаслідок недотримання форми, якщо остання задовольняє вимогам радянського права".

У певних випадках від іноземців потрібне обов'язкове подання доручень (наприклад, при веденні справ по одержанню в Україні патентів). В інших випадках в Україні видаються доручення, призначені для здійснення дій за кордоном.

Українське законодавство встановлює, що консул без доручень здійснює функції по представництву. Відповідно до Консульського статуту України консул має право без особливого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони відсутні й не доручили ведення справи якій-небудь іншій особі або не в змозі захищати інтереси з інших причин. Це представництво триває доти, поки ті особи, яких представляють не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав й інтересів.