Лекція 16

Тема 16. Міжнародний цивільний процес. Міжнародний арбітраж

1. Поняття міжнародного цивільного процесу.

2. Визначення підсудності й пророгаційні угоди.

3. Право на судовий захист і цивільні процесуальні права іноземців в Україні.

4. Процесуальне положення іноземної держави.

5. Установлення змісту іноземного права.

6. Виконання судових доручень.

7. Визнання й виконання рішень іноземних судів.

8. Нотаріальні дії.

9. Поняття арбітражу й види третейських (арбітражних) судів.

10. Арбітражний розгляд спорів в практиці українських організацій.

11. Арбітражний розгляд інвестиційних суперечок.

12. Визнання й виконання арбітражних рішень.

1. Поняття міжнародного цивільного процесу

Під міжнародним цивільним процесом у науці міжнародного приватного права розуміється сукупність питань процесуального характеру, пов'язаних із захистом прав іноземців й іноземних юридичних осіб у суді й арбітражі. Термін "міжнародний цивільний процес" носить умовний характер. Звичайно до міжнародного цивільного процесу відносять наступні питання: 1) визначення підсудності відносно справ, що виникають по цивільним, сімейним і трудовим правовідносинам з іноземним, або міжнародним, елементом; 2) процесуальне положення іноземних громадян й іноземних юридичних осіб у суді; 3) процесуальне положення іноземної держави і його дипломатичних і консульських представників; 4) установлення змісту іноземного права; 5) звертання до іноземних судів з дорученнями про вручення документів і виконання окремих процесуальних дій і виконання доручень іноземних судів; 6) визнання й примусове виконання іноземних судових рішень; 7) здійснення нотаріальних дій; 8) визнання іноземних арбітражних угод; 9) розгляд спорів в порядку арбітражу; 10) примусове виконання рішень іноземного арбітражу.

Останні три питання представляють за своїм змістом цілий комплекс проблем специфічного характеру.

Питання міжнародного цивільного процесу нерозривно пов'язані з регулюванням самого змісту цивільно-правових, сімейних й інших відносин з іноземним елементом.

Розглядаючи справи з іноземним елементом, суди в Україні, так само як й в інших країнах, у принципі застосовують у цивільних процесуальних питаннях право своєї країни. При цьому можливі випадки, коли те або інше поняття по українському законодавству відноситься до матеріального права, а по праву якої-небудь іноземної держави - до процесу або навпаки. Іноземний закон, як правило, не підлягає застосуванню в українському суді по тим питанням, які по новому законодавству вважаються процесуальними. І навпаки, та обставина, що дана норма вважається в іншій країні процесуальної, не перешкоджає її застосуванню нашим судом, якщо по українському праву вона розглядається як норма матеріального цивільного права.

Характерний приклад: англійські строки позовної давності при наявності відсилання до англійського права застосовуються українським судом або арбітражем, незважаючи на те що весь інститут давнини по праву Англії віднесена до процесу.

2. Визначення підсудності й пророгаційні угоди

1. У міжнародному приватному праві під міжнародною підсудністю розуміється компетенція судів даної держави з дозволу цивільних справ з іноземним елементом. Наприклад, треба вирішити, чи може суд даної країни приймати до свого розгляду позови до відповідачів, що не мають у цій країні місця проживання, чи може суд розглядати справу про розірвання шлюбу між іноземцями або між вітчизняним громадянином й іноземцем і т.п. Ці питання вирішуються за допомогою норм законодавства даної держави й міжнародних угод.

Визначення підсудності варто відрізняти від визначення права, підмета застосуванню до правовідношення з іноземним елементом.

Відомі три основні системи визначення підсудності:

1) по ознаці громадянства сторін суперечки. Так, для того щоб суд якої-небудь держави (наприклад, Франції) визнав себе компетентним розглядати справу, досить, щоб суперечка стосувалася угоди, укладеної громадянином цієї держави, незалежно від місця її укладення;

2) шляхом поширення правил внутрішньої територіальної підсудності, і насамперед правила про підсудність за місцем проживання відповідача, при визначенні підсудності по справах з іноземним елементом (наприклад, у ФРН);

3) по ознаці "присутності" відповідача, що тлумачиться досить широко (наприклад, у Великобританії й США).

Законодавство й практика більшості держав допускають так називану договірну підсудність. Це значить, що за згодою сторін конкретна справа може бути віднесена до юрисдикції іноземної держави, хоча за законом країни суду воно підсудна місцевому суду, або, навпаки, справа, що за законом місця знаходження суду підсудна іноземному суду, може бути в силу угоди сторін віднесено до юрисдикції місцевого суду.

Угоди сторін, що встановлюють вибір підсудності, називаються пророгаційними угодами. Угоди такого роду відомі в договірній практиці нашої держави. У торговельних договорах звичайно встановлюється, що суперечки по угодах, укладеним торгпредством країни за кордоном, підлягають місцевій юрисдикції. Поряд із цим часто передбачається, що для суперечок по угоді може бути визначена й інша підсудність.

У нашій юридичній літературі відзначається, що при суперечці по угоді, що по українському праву може бути віднесена до угод зовнішньої торгівлі, сторони можуть обрати шляхом угоди будь-яку підсудність, точно так само, як на основі принципу автономії волі сторін українське законодавство допускає застосування за згодою сторін іноземного матеріального права.

Країни СНД уклали 20 березня 1993 р. Угода про порядок дозволу спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності. Ця угода виходить із наступних основних принципів:

1) Господарюючі суб'єкти кожної держави користуються на території будь-якої держави таким же правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів, що й суб'єкти цієї іншої держави.

2) За загальним правилом позивач повинен звертатися з позовом у суд за місцем перебування або місцю проживання відповідача. Установлено певні вилучення із цього правила, зокрема спори про укладення, зміну або розірвання договори будуть розглядатися за місцем перебування постачальника.

3) Установлені положення по питанню про право, що підлягає застосуванню при вирішенні спору.

4) Передбачені взаємне визнання й виконання рішень, що вступили в законну силу, компетентних судів іншої держави.

Угода в 1993 році вже було ратифіковано парламентами Росії, Казахстану й Киргизстану. Україна й Туркменістан цієї угоди не підписували.

Поряд із цим угодою 8 країн - учасниць СНД уклали 6 липня 1992 р. Угода про статус економічного суду Співдружності Незалежних Держав. Затверджено Положення про цей суд. До ведення Економічного суду віднесене вирішення, по-перше, економічних суперечок між державами й, по-друге, спорів про відповідність нормативних й інших актів держав - учасників СНД по економічних питаннях, угодам й іншим актам самої Співдружності. Україна цю угоду також не підписала.

2. Основними законами в області цивільного процесу в Україні є Цивільно-процесуальний кодекс України (ЦПК), Господарсько-процесуальний кодекс України.

Цивільний процесуальний кодекс передбачає, що суди розглядають справи, у яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства й організації. ЦПК установлює, що підсудність судам України цивільних справ по спорах, у яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства й організації, а також по спорах, по яких хоча б одна зі сторін проживає за кордоном, визначається українським законодавством, а у випадках, не передбачених цим законодавством, виходячи із правил підсудності, установлених цим кодексом.

Очевидно, що в ЦПК цей момент розуміється розширювально, тобто в тому розумінні, що вона поширюється на всі випадки правовідносин при наявності іноземного елемента.

Загальним правилом визначення підсудності є пред'явлення позову в суді за місцем проживання відповідача. У той же час ЦПК України передбачає, що позов до відповідача, що не має в Україні місця проживання, може бути пред'явлений за місцем перебування його майна або по останньому відомому місцю його проживання в Україні. З норм ЦПК України випливає, що винятково нашим судам підсудні справи по позовах про право на будову, про встановлення порядку користування земельною ділянкою, якщо будова або земельна ділянка перебувають в Україні.

У ряді випадків позови можуть пред'являтися за місцем проживання позивача, а позови про відшкодування шкоди - по місцю заподіяння шкоди. Ці положення застосовуються в судовій практиці.

Що ж стосується спеціальних правил про підсудність, про які говориться в ЦПК, то у вітчизняному законодавстві вони нечисленні. Як приклад можна привести норму, відповідно до якої український громадянин, що проживає за кордоном, вправі розірвати свій шлюб із проживаючим за кордоном чоловіком, незалежно від його громадянства, в українському суді.

У договорах про правову допомогу, ув'язнених з іншими країнами, передбачене розмежування компетенції установ юстиції. Розмежування проведене по певних категоріях цивільних справ: про позбавлення й обмеження дієздатності - по договорах СРСР із Болгарією, Польщею, Чехословаччиною; про визнання осіб безвісно відсутніми або померлими - по всіх договорах; по спорах, що виникає з особистих і майнових правовідносин чоловіка й жінки,- по договорах СРСР із Болгарією, В'єтнамом, Кубою, Польщею; по справах про розірвання шлюбу або про визнання його недійсним - по договорах СРСР із Болгарією, Угорщиною, Кубою, Польщею, Чехословаччиною; по спадкоємних справах по всіх договорах; по справах про відшкодування шкоди - по договорах СРСР із В'єтнамом, Кубою й Чехословаччиною.

Правила про розмежування підсудності є в цілому ряді багатосторонніх угод в області перевезень.

По спорах між фізичними особами, що проживають у різних країнах СНД, позови як загальне правило пред'являються в країні, де особа має місце проживання, а позови до юридичних осіб пред'являються в суди країни, на території якої перебуває орган керування юридичної особи, його представництво або філія (ст. 20 Конвенції країн СНД від 22 січня 1993 р.). У цій конвенції передбачені також й інші критерії підсудності для конкретних категорій позовів (місце знаходження нерухомості й ін.). Суди країн СНД можуть розглядати справи й в інших випадках, якщо є письмова угода сторін про передачу суперечки цим судам й якщо компетенція судів прямо не визначений конвенцією (правила про виняткову компетенцію).