11. Виникнення та військовий устрій українського козацтва.

Українське козацтво — визначне явище в європейській історії. Слово "козак" тюркського походження. У перекладі воно означає "вільна людина". Головна історична умова виникнення українського козацтва як суспільного стану й збройної сили — підневільне становище України, що перебувала під владою кількох сусідніх держав, відсутність власної етнічної державності, соціальне гноблення, а також національні й релігійні утиски, яких зазнавав від володарів-чужинців український народ.

Безпосередні причини виникнення українського козацтва склалися в ХІУ—ХУ ст. Передусім Україна потребувала такої суспільної сили, яка б стала провідною верствою українського народу й творцем нової власної держави. Не менш важливими були й економічні чинники, насамперед, посилення фео­дальної залежності селян, нестача власної орної землі й надзвичайна приваб­ливість у зв'язку з цим цілинних просторів на півдні Київщини і Поділля, а також безмежні степи Дикого поля за порогами Дніпра. Отож однією з при­чин виникнення українського козацтва були вимушені втечі селян і міщан з маєтків магнатів і шляхти на вільні землі. Колонізовані землі українським утікачам доводилося захищати. Необхідність збройного захисту від постійної загрози татарських і турецьких нападів, від військового наступу державної адміністрації Литви і Польщі змушувала хліборобів і ремісників ставати про­фесійними воїнами. Власне так і виникло козацтво.

Перші письмові згадки про українських козаків містять джерела кінця ХV — початку ХVI ст.

Козацтво своїми історичними коренями виростало із селянства. З появою козацтва відбувається заселення й відродження до життя спустошених ханськими ордами українських земель Подніпров'я. На запустілих, але вільних подніпровських просторах українські селяни рятувалися від феодально-кріпос­ницького гноблення та іноземного панування. Вони могли працювати вільно, без примусу, на власному полі, особисто розпоряджаючись виробленим про­дуктом, не віддаючи його феодалові.

Основною формою господарства на Запорожжі був зимівник. Зимівники — давні запорозькі поселення, виникли в першій половині XVI ст. Вони за­кладалися козаками на околицях Великого Лугу, в безлюдних тоді українських степах, у небезпечному сусідстві з кочовиками — ногайськими татарами, які безперервно загрожували нападами. У зимівниках поселялися мужні люди, які змушені були вести господарство у важких умовах і бути завжди готовими до відсічі нападу ворога. Зимівники, висунуті далеко на південь, відігравали велику роль в освоєнні українських південних земель.

З часом зимівники розширюються у великі садиби з кількома житловими і господарськими будівлями, зокрема будинками власника і господаря-управителя, окремі хати призначалися наймитам. Зимівник був своєрідним хутором і головною фор­мою землеволодіння на Запорожжі. Будучи основою економічної структури Запорозької Січі, зимівник у системі її організації став найефективнішою фор­мою господарювання, оскільки відповідав вимогам її демократичного устрою та природним і географічним умовам Запорожжя.

Козаки засновували зимівники на військовій землі з дозволу Коша — уряду Запорозької Січі, але згодом ця земля ставала їх власністю. Тільки власна і наймана праця, без феодального примусу і кріпацтва, застосовувала­ся у запорозьких зимівниках. Власником хутора-зимівника міг стати кожен, хто цього бажав. Численні документи свідчать, що той, хто приходив на Січ, міг рік-два працювати наймитом у зимівниках, а потім за бажанням сідати на землю, закладати свій власний зимівник, займатися вільно хліборобством, пасти свої отари і стада.

У ХVІІІ ст. зимівники перетворилися на великі багатогалузеві господар­ства, де поряд із землеробством розвивалося скотарство, рибальство, бджільництво, мисливство, гончарство та інші промисли, а також ремісництво.

Культура козацького хліборобства — вільна праця на власній землі, козацькі хутори, запорозькі зимівники — багатогалузеві господарства фер­мерського типу, орієнтовані на ринок, — усе це позначилося на високій землеробській культурі всього українського селянства.

Отже, в умовах тривожного і небезпечного прикордоння з Диким Полем козацтво набуло напівгосподарського, напіввійськового характеру, воно зму­шене було поєднувати працю на землі зі збройною боротьбою проти турець­ко-татарських нападів.