6. Розквіт Київської держави (к. Х - пер. Пол. Хі ст. Ст.).

Найбільша могутність Київської держави приходиться на княжіння Володимира Великого(Святославовича) та Ярослава Мудрого (Володимировича).

Володимир Великий (980-1015) зосередився на захисті власних кордонів. Він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. При ньому до володінь Київської Русі були включені землі сучасної Західної України.

Володимир провів реформу війська та адміністративної системи.

У 988 р. Володимир запроваджує християнство. Християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми сусідами католицької віри — поляками.

Ярослав Мудрий(1019-1054). Його князювання вважається апогеєм могутності Київської Русі. Кордони держави простягнулися від Балтійського до Чорного морів та від Оки до Карпатських гір.

Гучна слава Ярослава Мудрого спиралася перед усім на досягнення у внутрішній політиці. При ньому зросла могутність церкви. В Києві в той час було побудовано більше 400 церков.

Ярослав Мудрий звів загальноприйняті у ті часи закони в єдину “Руську Правду”, яка стала правовим кодексом всієї країни. В ній існуючі закони не лише систематизуватися, але й подекуди змінювалися. Так кровна помста замінювалася грошовою компенсацією, що її встановлювали князь чи його помічники.

Ярослав Мудрий спробував розв’язати проблему престолонаслідування і запобігти міжусобній боротьбі, яка спалахувала після смерті князя між його синами. Він застосував принцип старшинства в межах родини. За старшим сином закріплювався Київ і Новгород, за другим—Чернігів, за третім—Переяслав і так далі. Щойно в якомусь із цих князівств звільнявся престол, кожний брат сходив на щабель вище, доки по черзі не досягав вершини—Київського престолу. Надаючи таким способом кожному з синів можливість правити в Києві, Ярослав Мудрий сподівався уникнути запеклих сімейних чвар. Проте практично з самого початку система ротації влади зіткнулася з рядом перешкод. Ця ідея суперечила іншому принципу — спадкоємство від батька до сина. Внаслідок цього розгорілися запеклі суперечки між племінниками та дядьками.

7. Причини та початок розроблення Київської Русі (др. Пол. Хі - пер. Пол. Хіі ст. Ст.).

Причини роздробленості:

1.Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

2.Зростання великого феодального землеволодіння.

3.Економічна самостійність великих феодалів (панування натурального господарства; натуральне господарство – це таке господарство, в якому виробляється все необхідне для життя і споживається, а торгівля майже не розвивається).

4.Військова та політична самостійність великих феодалів (феодал – землевласник).

5.Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

6.Посилення нападів степових кочівників.

Ще за свого життя Ярослав Мудрий поділив державу між своїми синами, намагаючись позбутися того розбрату, який виникав раніше після смерті великого князя (так було після загибелі Святослава і після смерті Володимира Великого). Спочатку Ярославичі жили в злагоді, але незабаром почалися міжусобиці. Цим скористалися нові вороги Русі — половці, а також Угорщина і Польща. Угорський король захоплює Закарпаття. У зв'язку з цим князі роблять спробу припинити усобиці, для чого у 1097 р. скликають князівський з'їзд у Любечі. На з'їзді було вирішено, що кожен князь мусить володіти лише своєю «вотчиною», тобто землею, виділеною батьком, і не претендувати на землі інших князів. Фактично це узаконювало роздроблення Русі на окремі спадкові князівства. Лише на деякий час Володимир Мономах (1113–1125 pp.) та його син Мстислав (1125–1132 pp.) змогли призупинити цей процес та відновити єдність Русі, але повністю перешкодити йому вони не змогли.