57. Україна в період перебудови в срср (1985-1991 рр.).

З листопада 1982р. по березень 1985р. — «парад генсеків» — період короткочасного пе­ребування при владі Ю. Андропова та К. Черненка.

У березні 1985 р. — Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний М. С. Горбачов, який роз­почав процес «перебудови».

«Перебудова» — політичний курс КПРС, розпочатий у 1985 р. і спрямо­ваний на оздоровлення суспільно-політичної, економічної й ідеологічної сфер життя.

Перебудова мала охопити основні сфери життя суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних); внутрішню політику (демократизація суспільного життя); зовнішню політику (припинення «холодної війни»); соціальну сферу (поліпшення матеріального добробуту людей); ідеологію (ліквідація цензури, гласність).

Основні етапи перебудови.

І етап (1985-1988 рр.) — період розробки концепції перебудови, здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови.

У квітні 1985 р. було прийнято програму прискорення соціально - економічного розвитку країни.

Політика прискорення — це політика, яка передбачала розробку довгострокових заходів, спрямованих на соціально-економічний розвиток краї­ни, широке впровадження досягнень НТП, реорганізацію управлінської структури, пріоритетний розвиток машинобудування, спробу вирішити традиційні соціальні проблеми — житлову, продовольчу, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку тощо.

У червні 1987 р. розпочинається реформа М. Рижкова та Л. Абалкіна, суть якої полягала у запровадженні принципу трьох «С» — самостійність, самоокупність, самофінансування. Були ухвалені «Закон про державне підприємство(об'єднання)», «Закон про кооперацію» та ін. Започатковуються політичні реформи (лібералізація, відміна цензури, ре­абілітація політв'язнів тощо).

В Україні перебудовчі процеси перебували під контролем радянської номенклатури (при владі залишався консерватор В. Щербицький, оточення якого віддавало перевагу адміністративно-командним методам керівництва; курс не змінився і при його наступнику В. Івашку);

У результаті запропоновані економічні реформи виявилися утопічними й непослідовними, проводилися невпевнено і зазнали провалу. Замість очікуваного прискорення темпів економічного роз­витку розпочалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми, відбувся сплеск інфляції.

II етап (1988—1991 рр.) — період активних політичних перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової економіки.

У червні 1988 р. відбулася XIX партійна конференція, на якій було ухва­лено рішення про кардинальне реформування політичної систе­ми, взято курс на гласність, яка виявилася у поверненні із забут­тя історичних фактів, оприлюдненні інформації про події, що раніше свідомо приховувалися, публікації творів радянських та зарубіжних авторів, розповсюдження яких раніше забороня­лося; у більш широкому ознайомленні радянського загалу з масо­вою культурою Заходу, у відмові від класових і партійних оцінок суспільних явищ на користь загальнолюдських тощо;

Гласність — політика максимальної відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва й активна форма участі громадської думки в демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.

У 1990р. були проведені перші демократичні вибори до Верховної Ради. Відбувається погіршення економічної ситуації (дефіцит товарів, інфляція, чер­ги, перехід підприємств України на бартер — натуральний обмін, низька продуктивність праці, падіння національного прибутку у 1991 р. на 13 % тощо). Це засвідчило неспроможність союзних структур здійснювати ефективне уп­равління економікою республіки.

У червні 1990 р. Верховна Рада СРСР прийняла програми переходу до регульованої ринкової економіки, яка з самого по­чатку виявилася нежиттєздатною. У результаті безсистемна перебудова призвела до розвалу на­родного господарства, зростання інфляції, розбалансованості еко­номіки.

Аварія на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 р. — аварія на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою екологічною катастрофою XX ст. Трагічні наслідки були спричинені пасивністю керівництва республіки, яке прихову­вало інформацію від народу, нехтуючи здоров'ям нації.

Наслідки аварії:

- загинуло 7 тис. ліквідаторів наслідків аварії, понад 60 тис. стали інвалідами;

- радіоактивне забруднення території України, що призвело до по­гіршення здоров'я населення;

- економічні збитки;

- підтвердження антинародної природи тоталітарного режиму;

- пожвавлення суспільно-політичного руху в республіці (масові мітинги протесту в Києві у листопаді 1988 р., присвячений екологічним проблемам, на якому критикували посадових осіб, винних у Чорнобильській катастрофі).

У серпні 1990 р. прийнята постанова Верховної Ради УРСР «Про невід­кладні заходи із захисту України від наслідків Чорнобильської ка­тастрофи». Україну було оголошено зоною екологічного лиха, ви­рішено припинити експлуатацію ЧАЕС, уряду доручено звернути­ся до міжнародних організацій із закликом про надання допомоги у ліквідації наслідків аварії.