55. Повсякденне життя українців в 1965-1985 рр.

Протягом 60-80-х рр. виявилася загальна тенденція до збільшення абсолютної чисельності населення України. Між державними переписами населення 1959 і 1989 рр. його кількість збільшилася з 41,8 до 51,7 млн., або майже на 10 млн. чол. Проте темпи абсолютного приросту населення республіки істотно скоротилися. Так, між переписами 1959 і 1989 рр. цей показник у середньому на рік становив 330 тис чол. з поступовим зменшенням. Останні дані свідчать, що до кінця 70-х років абсолютний приріст населення зменшився фактично більше ніж удвічі. Він становив 120 тис. у середньому на рік і чим ближче до наших днів, тим більше зменшувався. Це було загальним явищем, що проявилося відповідною тенденцією: зменшенням приросту населення України.

У проміжку часу між 1959 і 1989 рр. визначальними тенденціями змін у со­ціальному складі населення України були зростання урбанізації населення, збіль­шення чисельності жителів міст, індустріальних центрів з одночасним зменшенням абсолютної кількості сільського населення. Так, у 1959 р. чисельність сільського населення України становила 22,6 млн. чол. або 53%. Перепис 1989 р. зафіксував скорочення сільського населення до 17,1 млн. чол. - на 5,5 млн. чол. або на 20%.

Одночасно протягом 1959-1989 рр. збільшується кількість міського населення з 19,1 до 35,4 млн. чол., або в 1,8 рази. Значно збільшилася чисельність міського населення на Львівщині - з 821,3 до 1630,5 тис. чол., або майже вдвічі. На Київщині кількість міського населення (без м. Києва) збільшилася з 438,1 до 1041,2 тис. чол., або в 2,3 рази .

3 1979 р. в Україні спостерігається неприємне соціально-демографічне явище - депопуляція, тобто переважання смертності над народжуваністю в розрахунку на 1000 чол. Цей процес зафіксовано в сільській місцевості спочатку на Чернігівщині, Сумщині, а потім на Полтавщині, Вінниччині і з початку 90-х років у державі загалом.

Своєрідним є поділ населення України за статтю. У 1959 р. серед населення республіки питома вага чоловіків становила 44%. Починаючи з 1970 р., цей показник збільшився до 45%, а в 1979 р. піднявся до 46%. На цьому рівні він стабільно тримався й у наступні роки.

Щодо вікової структури населення, то посилювалася тен­денція до його старіння. Має місце зменшення молодших вікових груп, зокрема осіб працездатного віку. На кінець 80-х років на кожну тисячу працездатного населення припадало загалом 1034 непрацездатних, у тому числі 452 дитини і 582 особи похилого віку та інваліди. Швидкими темпами знижувалася народ­жуваність, причому в сільській місцевості цей показник був нижчим, ніж у містах.

Значних масштабів набула міграція, що становила в названі роки в міграційному середньорічному обігу близько 3 млн. чол. Приблизно 30% становила міграція населення з села в міста, 40% мігрантів переміщувалися між містами, більше 15% міського населення переселялося у сільську місцевість і лише 10% - у межах сільської місцевості республіки. Понад 90% усіх міграцій здійснювалося неорганізовано, стихійно.

Повсякденне життя громадян є найкращим свідченням реального стану життя у країні. Період в історії СРСР і відповідно України, 1964-1985 рр., відзначався стабільністю і впевненістю більшості громадян у майбутньому.

Починаючи з ХХШ з'їзду КПРС (1966 р.), на всіх високих партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави.

Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їх масштаби явно поступалися обіцяним. Так, остаточно відійшов у минуле примарний страх голоду. Колгоспники нарешті стали регулярно отримувати заробітні плати і пенсії. Зросла купівельна спроможність населення. Так середня заробітна плата з 78 руб. у 1960 р. зросла до 155 р. у 1980 р. Люди стали користуватися тими речами, які ще з 30-х років були звичними на Заході: пральні машини, побутова електротехніка, холодильники, телевізори тощо. Зріс асортимент товарів і послуг. Проте починаючи з початку 70-х років, для повсякденного життя пересічного громадянина ключовим словом стає «дефіцит». З кожним роком у розряд дефіцитних потрапляє все більше і більше товарів. Тому «діставання» дефіцитних товарів стає ледь не сенсом життя більшості громадян. Особливо дефіцитними були товари якісні і імпортні. Коли вони з'являлися на полицях, за ними вишиковувалися довгі черги. Черги стали символами і ознаками великих міст, постачання яких було порівняно кращим.

У зв'язку з товарним дефіцитом престижними стали професії, що мали відношення до виробництва або розподілу дефіциту, а також привілеї у придбанні дефіцитних товарів.

Попри зростання життєвого рівня населення, його добробут порівняно з іншими країнами світу залишався низьким. Так, Україна на початок 80-х років за показниками рівня життя посідала 50-60 місце в світі.

Складною залишалась житлова проблема, хоча для її розв'язання виділялися мільярдні суми. На початок 80-х років черга на квартири становила 1,5 млн. чоловік і мала тенденцію до зростання. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракувало коштів і матеріалів.

Що стосується життя у селі, то попри зростаючі капіталовкладення, рівень життя у них був порівняно нижчим, ніж у містах. Умови праці і побуту, при однакових доходах з мешканцями міст, були вкрай несприятливі, а культурна інфра­структура - нерозвинутою. «Стирання граней між містом і селом», яке обіцяла програма КПРС 1961 р. не відбулося. Різниця у рівні життя спонукала сільську молодь будь-якими засобами потрапити до великих міст на постійне проживання.

Медичне обслуговування населення хоча і поліпшилося, але тут були численні проблеми. Так, маючи значно більше лікарів, ніж у розвинутих країнах, оснащеність медичних установ необхідним обладнанням і ліками була вкрай низькою. Це зумовлювало низький рівень медичного обслуговування і зростання показників смертності населення.

Хоча в СРСР була декларована рівність громадян, партійно-державна номенклатура користувалася привілеями у розподілі матеріальних благ. В обстановці всевладдя і безконтрольності, номенклатурні верхи утворили власну закриту систему виробництва і постачання продовольства, промислових товарів, що не знала дефіцитів, черг тощо.

У 70-80-х роках стала поширюватися практика закупівлі за кордоном партій високоякісних товарів призначених виключно для номенклатури.

Крім того, «верхи» створили закриту систему медичного обслуговування і відпочинку. Їх діти навчалися у престижних школах і вузах, як правило відправлялися на роботу за кордон.

З кожним роком розрив у рівні життя між номенклатурою і простими громадянами зростав.