4. Давні слов'яни. Розселення східних слов'ян в VI-IX століттях.

Слов’янські племена, які належали до індоєвропейської групи народів, з найдавніших часів жили на території Європи і були місцевим автохтонним(корінним)населенням.

Праслов’яни займали територію між Дніпром і Дністром, Прикарпаттям і аж до Вісли. Їх історію можна починати з ІІ тис. до н.е. З праслов’янами вченими пов’язуються ряд археологічних культур. Такі як зарубинецька(ІІ ст. до н.е. – ІІ ст.н.е.), черняхівська(ІІІ – V ст.н.е.) та ін. У писемних джерелах давньослов’янські племена вперше згадуються під іменем венедів у І – ІІ ст.н.е.(римські вчені Пліній Старший, Тацит, Птоломей). Візантійські автори(Прокопій Кесарійський та ін.) говорять про склавинів(західних слов’ян) і антів(східних слов’ян), які займали територію між Дністром на заході і верхів’ям Дніпра на сході.

До VI-VII ст. н.е. утворилися три великі групи слов’ян : західні слов’яни (поляки, чехи, словаки); Південні слов’яни (болгари, серби, хорвати);Східні слов'яни (українці, росіяни, білоруси).В свою чергу східно - слов’янські племена поділялися на три підгрупи Південо- західні — українці ; Північно- – східні — росіяни ;Західні — білоруси.

До української підгрупи союзів східно - слов’янських племен відносилися поляни, древляни, сіверці, тиверці, уличі, волиняни. До білоруської підгрупи — полочани і дреговичі; до російської підгрупи — словени, кривичі, радимичі, в’ятичі.В V – VI ст. у східних слов'ян виникають міста: у полян — Київ, у древлян — Коростень, у волинян — Луцьк, у кривичів — Смоленськ, у сіверців — Чернігів і Любеч.

5. Утворення середньовічної держави на Русі (IX - кінець X ст. Ст.).

Виникнення держави у східних слов'ян було пов’язане з утвердженням феодальних відносин. Родоплемінна знать і воєнначальники перетворювалися на феодалів, а вільні общинники ставали феодально залежним населенням.

Племенні союзи поступово перетворювалися на територіальні об’єднання — князівства, центрами яких ставали міста.

Окремі князівства об’єднувалися в більші державні утворення. У VIII - IX ст.

існували три великі державні утворення: Куявія (поляни), Славія (Новгород), Артанія (Причорноморська і Приазовська Русь).

У IX ст. найбільшими центрами східного слов'янства були Київ і Новгород.

Їх об’єднання і поклало початок єдиній Середньовічній державі на Русі.

У 882р. Новгородський князь Олег організував похід на Київ, вбив Аскольда і захопив владу. Київ став столицею об’єднаного князівства. Олег (882-912) підкорив племена полян, древлян, сіверців, радимичів.

Ігор (912-945) приєднав території уличів і тиверців, здійснив два походи на Візантію. У 945р. Загинув під час другого збору данини з древлян.

Княгиня Ольга (945- 964) розправилася з древлянами, але впорядкувала збір данини. Встановила дипломатичні стосунки з Візантією та західно - європейськими державами, а також прийняла християнство.

Святослав (964-972) підкорив в`ятичів розгромив хазарський каганат, включив у свої володіння землі осетинів і черкесів. В результаті пониззя Дону, Північний Кавказ, Тамань і Східний Крим ( Тмутараканське князівство) увійшли до складу Київської Русі.