43. Сталінські репресії в Україні в 30-х рр.Хх ст.

Сталінізм - це злочинна політика і практика, невід’ємний атрибут тоталітарного режиму, що торкнувся усіх сфер суспільного життя країни.

Тоталітарний режим — це політичний режим, який передбачає вста­новлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи (політичної партії).

Правда про цю трагедію, яку переніс на собі і народ України, почала відкриватися з так званої «закритої доповіді» М.С. Хрущова на ХХ з’їзді КПРС, що мала справжній вибуховий ефект.

Наприкінці 20-х років були ліквідовані елементи ринкової економіки. Форсований розвиток економіки, промисловості, насильницька суцільна колективізація села виступили своєрідним соціально-економічним фундаментом кардинальних політичних змін.

Сталін у І929р. встановлює жорстокий режим.

Основні ознаки сталінізму:

І. Безмежна влада одноосібного лідера, який спирався на партійно-державний апарат.

2.бюрократизація суспільного життя.

3.Однопартійна диктатура,

4.Утворення командно-адміністративної системи керування економікою з одержавлення усіх засобів виробництва.

5. Політичне відчуження громадян від управління державою.

6. Тотальний ідеологічний контроль правлячої, партії над усіма сферами суспільного життя.

7. Відсутність плюралізму і відкидання критики в будь-якій формі.

Політика сталінізму привела до того, що Україна втратила контроль над своїми ресурсами, капіталовкладеннями, промисловістю, сільським господарством.

Репресивний апарат активно діяв і в Україні, хоча за Конституцією СРСР (грудень 1936р.) і Конституцією України (січень 1937р.) всьому населенню гарантувалися широкі демократичні права і свободи. Але за фасадом "сталінської Конституції" стояли криваві процеси і загибель мільйонів людей, грубі порушення прав і свобод, терор.

Мета репресій.

Саме масовий терор став однією невід'ємною ознакою сталінського режиму. Терор у міжвоєнний період існував і при тоталітарному керівництві Італії, Іспанії, Німеччині, Угорщини. Але репресії в СРСР набули найбільш масштабного розмаху. Вони мали на меті знищення справжніх і потенційних противників режиму, створення атмосфери страху і абсолютної покори.

Сталінські репресії в Україні поділяються на три великі етапи:

1928-1931Роки.

1932-1936Роки.

1937-1938Роки.

І етап.

В умовах згортання непу сигналом для атаки стала "Шахтинська справа" — група інженерно-технічних працівників Донбасу була засуджена за вигаданим звинуваченням у шкідництві. Цей процес започаткував фізичні моральні репресії проти громадян. Ці антиправові та жорстокі санкції повинні були відвернути увагу від некомпетентного втручання партійно-господарських структур в економіку в умовах штучного форсування індустріалізації, перекласти провину за зрив виконання плану на так званих «ворогів».

Наприкінці 20-х років органи ДПУ приступають до фізичного знищення української наукової, творчої інтелігенції, учасників Української національної революції. У червні 1929р. у Харкові було розстріляно колишнього генерал-хорунжого армії УНР Юрія Тютюнника і ще вісьмох чоловік, які були звинувачені в організації таємного терористичного підпілля.

Каральні органи в 1929-1930роках сфальсифікували процес над неіснуючою «Спілкою визволення України». Звинуваченими були українські вчені, письменники, політичні діячі колишньої УНР, що брали активну участь в українському національно-культурному відродженні: заступник голови ЦР С.Єфремов, голова уряду УНР В.Чехівський. У березні-квітні 1930р. в Харкові було засуджено 45 членів «СВУ» до різних строків тюремного ув’язнення. Згодом більшість з них рішенням так званих «трійок» було розстріляно.

Після процесу над «СВУ» в Україні було «викрито» цілу мережу «контрреволюційних організацій» — «Український націоналістичний центр», «Українська військова організація». У січні 1930р. була ліквідована українська автокефальна православна церква.

Ліквідовуючи найосвіченішу, інтелектуальну верству населення України, комуністичний режим позбавляв народ історичної самосвідомості, прагнув зробити його слухняним.

На межі 20-30-х років репресії набули масштабного характеру і серед селянства. Проведення колективізації супроводжувалося фізичним знищенням десятків тисяч селянських родин.

ІІ етап.

Другий період сталінських репресій супроводжувався тотальним винищенням українського селянства, що зазнало багатомільйонних жертв під час штучного голоду 1932-1933років. Голодомор збігався у часі з каральними акціями проти партійно-господарських кадрів республіки, що обвинувачувалися в «націонал-ухильництві».

У І933ру в Україну прибув Постишев, який разом з головою ДПУ Балицьким розгорнув «партійну чистку». 7 липня 1933р. покінчив життя самогубством М.Скрипник - нарком просвіти, звинувачений в національному ухилі. ІЗ травня цього ж року трагічно обірвав своє життя М. Хвильовий. Заарештовано Шумського та десятки комуністів, що поклало край сподіванням на продовження політики українізації.

Після вбивства С.М.Кірова у Ленінграді 1 грудня 1934р. розгортається масовий терор проти «ворогів народу». В країні було організовано Надзвичайні комісії військової колегії Верховного суду СРСР (трійки) як органи позасудових репресій. Україну ретельно вичищали від «терористичних формувань». У грудні 1939р. було розгромлено «український центр білогвардійців—терористів». В І935р, відбувся процес над міфічним «Всеукраїнським боротьбиським центром», «Націоналістично-терористичним центром», «Блоком українських терористичних груп», «Троцькістсько-націоналістичним блоком».

У 1936р. були сфабриковані справи «українського троцькіського центру», «Соціал-демократичної партії України».

ІІІ етап.

Остання, напередодні Другої світової війни, хвиля масових репресій офіційно розпочалася після пленуму ЦК ВКП(б) у лютому-березні 1937р. і дістала назву "Єжовщина", Терор 1937-38років був спрямований проти усіх соціальних верств населений країни, у тому числі і проти партійно-державно-господарської номенклатури, військових командирів. Сталін намагався позбутися небажаних свідків свого кривавого шляху до лідерства, винищити стару партійну гвардію та розчистити місце новій бюрократії.

Серед репресованих в Україні були організатори КП(б)У Квірінг, Затонський, Медведєв, колишні голови українського уряду Раковський, Чубар, Любченко.

3 62 членів КП(б)У, яких було обрано ХІІІ з’їздом комуністів республіки в червні 1937р., були звинувачені у ворожій діяльності 55 чоловік.

З 11 членів політбюро ЦК КП(б)У було репресовано 10. З 5 кандидатів у члени політбюро – 4. Загинули всі 9 членів Оргбюро ЦК КП(б)У, включаючи одного з головних організаторів репресій - С. Косіора.

Об’єктом звинувачень у цей час став командний склад армії. У 1937р. було репресовано офіцерський склад Київського і Харківського військових округів на чолі з командуючими Якіром і Дубовим.

Проводилися репресивні заходи проти українських діячів культури — «роз­стріляне відродження».

Висновок. Внаслідок масових репресій була знекровлена інтелектуальна сила українського суспільства. Це найбільший злочин тоталітарного режиму.