42. Колективізація та голод 1932-1933 рр. В Україні.

Колективізація — примусова система заходів, спрямована на перетворен­ня одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза взимку 1927-1928 рр. та 1928 - 1929рр., що була пов’язана з небажанням селян­ства продавати державі сільськогосподарську продукцію по низьких закупівельних цінах. Гостру нестачу хліба відчули міста, армія, новобудови, різко зменшився обсяг експорту зерна, що давав значну частину валютних надходжень. Під загрозою опинилися ухвалені директивні плани першої п'ятирічки. Індустріалізація потребувала коштів, які планувалося отримати за рахунок сільського господарства. Щоб підпорядкувати інтереси селянства державі, треба було колективізувати село. Легше тримати під контролем 200-300 тис. колгоспів, а не 20-25 млн. індивідуальних селянських господарств.

Гасло суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929)пленум ЦК ВКП(б). Пленум утворив комісію під керівництвом наркома землеробства СРСР Яковлєва для розв’язання питань, пов’язаних з суцільною колективізацією.

Рекомендації цієї комісії було покладено в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня І930р. "Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву". В Україні колективізацію планувалося закінчити восени 1931р. або навесні 1932р. Але Сталін вимагає завершити колективізацію приблизно за рік. Лідер українських комуністів С. Косіор в інструктивному листі ЦК КП(б)У до місцевих організацій наказує скоротити термін колективізації українського села: у степовій частині - до весни І930р, на всій території України - до осені 1930р.

Мета колективізації.

Налагодження каналу перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;

Забезпечення населення країни дешевими продуктами харчуван­ня та сировиною;

Перетворення не контрольованих державою індивідуальних се­лянських господарств на велике виробництво, повністю підкон­трольне партійно-державному керівництву;

Ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквіда­ція куркульства як класу.

«Революція на селі» замислювалася з єдиною метою – шляхом відчуження селян від землі та результатів своєї праці і об’єднання їх в колгоспи полегшити експлуатацію аграрного сектору з боку держави. Самостійний господарник перетворювався в найману робочу силу і міг підкорятися безпосередньо тільки бригадиру і голові колгоспу, від яких залежав у всьому. Ці посадові особи, в свою чергу, перебували у цілковитій персональній залежності від районної “трійки” – секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника ДПУ. Така ієрархічна структура зумовлювала нещадну експлуатацію села, що виступало головним джерелом надходження коштів. Таким чином держава позбувалася попередніх проблем з хлібозаготівлями. З 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних полів став вивозитися на державні зсипні пункти та елеватори.

Етапи колективізації.

Процес колективізації можна поділити на декілька етапів:

1. 1929-1930 рр. - суцільна колективізація з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення. В колгоспи забирали все: велику рогату худобу, коней, птицю. На 20 січня 1930р. було колективізовано 15%, а на 1 березня 1930р. - вже 62,8% господарств. Селян­ство чинило опір, з січня по червень було вчинено 1500 терористичних актів проти представників радянської влади.

2. Середина - друга половина 1930р. - наростання напруги у стосунках селян з владою. Сталін вирішив випустити пар – в газеті "Правда" з'являється його стаття "Запаморочення від успіхів", в якій у перегинах при створені колгоспів звинувачується місцева влада. ЦК ВКП(б) приймає постанову "Про боротьбу з викривленням партлінії в колгоспному русі". Починається вихід селян з колгоспів.

3. 1931-1933р. - нова спіраль суцільної колективізації. Прискорюються темпи. На кінець 1932р. в Україні в колгоспи об'єдналися майже 70% селянських господарств та 80% посівних площ. Колективізовані посівні площі повинні були оброблятися за допомогою машин, які мала поставляти держава. Створювалися машинно-тракторні станції. Наявність державних МТС була засобом економічного контролю за виробничою діяльністю колгоспів, подібно до того, як наявність партійних, комсомольських осередків, ДПУ була засобом політичного контролю. Наслідком суцільної колективізації та "вирішення" питання хлібозаготівель став голод 1932-1933 рр.

4. 1934-1937 рр. - завершальний етап колективізації. Одноосібник затискувався з усіх боків і був змушений іти в колгоспи. В 1937 р. в УРСР в колгоспи було об'єднано 96,1% селянських дворів і 99,7% посівних площ.

Боротьба радянської влади проти «куркулів».

Заможних селян радянська влада оголосила "куркулями". Після поїздки в Сибір в січні 1928 р. Сталін розробив власний метод хлібозаготівель який назвали "уральсько - сибірським". Метод ґрунтувався на принципі самообкладання, яким село розколювалося на групи за майновою ознакою, що протистояла одна одній. Кожному селу давали завдання на продаж хліба, а доведення його "до двору" відбувалося за рішенням сільських сходів. Селян, які не виконували рішення, спочатку штрафували, а потім їх майно розпродувалося з торгів. Цей метод в Україні вперше був застосований навесні 1929 р. Тоді було розпродано майно 18 тис. господарств, оголошених куркульськими.

27 грудня 1929р. Сталін у своїй промові оголосив політику "ліквідації куркульства як класу". Потрібно було на прикладі показати, що буде з тими, хто не схоче йти в колгоспи.

Противників колгоспів називали "куркулями" або "підкуркульниками". Комісія політбюро ЦК ВКП(б) під керівництвом В. Молотова розробила порядок розкуркулення.

Розкуркулені селяни поділялися на три категорії:

1. "Учасники і організатори" антирадянських виступів і терористичних актів, які мали бути ізольовані в тюрмах і концтаборах.

2. Ті, хто чинив активний опір компанії розкуркулення. Їх разом з сім'ями виселяли в північні райони країни.

3. Розкуркулені сім'ї, які не чинили опір. Їм надавалися урізані земельні ділянки за межами колгоспних масивів.

Всього за роки колективізації було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств, що разом з усіма членами селянських родин складало приблизно 1,5 млн. чоловік.

Результати колективізації.

У 1933р. радянське керівництво в умовах кризи народного господарства відмовляється від політики прискорених темнів на селі. Скасовуються необґрунтовані насильницькі продрозкладки. Колгоспи і одноосібники, після виконання державних поставок, одержують право реалізовувати залишки сільськогосподарської продукції по цінах вільного ринку. Це пробуджувало зацікавленість у розширенні посівних площ, стимулювало піднесення продуктивності праці, подолання безгосподарності, зміцнювалась матеріально-технічна база села.

Проведення насильницької колективізації призвело до прямої деградації сільськогосподарського виробництва, колгоспники не мали матеріальних стимулів праці, трудодні отоварювалися за залишковим принципом.

Щоб вижити, колгоспи приховували справжні розміри врожаю, залишали зерно у соломі при обмолоті, щоб потім перемолоти вдруге. 7 серпня 1932р. була прийнята постанова, написана Сталіним "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів, кооперативів та зміцнення соціалістичної власності". За розкрадення майна - розстріл, при пом’якшуючих обставинах - 10 років позбавлення волі ("Закон про п’ять колосків").

У 1932 р. в СРСР була введена паспортна система серед міського населення. Колгоспники паспортів не отримували і фактично перетворювалися на своєрідних "кріпаків соціалістичної системи". Головним завданням їх було безперебійне постачання сільськогосподарської продукції державі, задоволення потреб індустрії.

До кінця 1934р. економічні наслідки сталінського штурму на селі було в основному подолано. Ліквідовувалась карткова система розподілу продовольчих товарів. Зростають державні поставки зерна з колгоспів. Якщо в 1933р. з України надійшло в фонди держави 317млн. пудів хліба, то в 1937р. - 496млн. Відроджується підсобне господарство, тваринницькі ферми. Наприкінці 30-х років сільське господарство виходить на рівень продуктивності, що існував на початку суцільної колективізації. Однак ефективність господарювання на селі залишалася низькою. У селян було підірвано почуття господаря, були винищені найбільш працьовиті верстви населення. Колгоспи фактично перетворювалися в одержавлені підприємства, а сільські трудівники, які були відчужені від засобів виробництва у найману, жорстоко експлуатовану робочу силу.

Голод 1932-1933рр.

Ознаки голоду в Україні були помітні ще в 1931 р., але столичне керівництво наполягало на продовжені грабіжницької політики вилучення сільськогосподарської продукції з села. У жовтні 1932 р. в Україну для нагляду за хлібозаготівлею прибула комісія з Москви на чолі з В. Молотовим, що мала надзвичайні повноваження. Комісія оголосила в республіці блокадне становище. Села, що не виконували планів хлібозаготівлі заносилися на «чорну дошку». Жителі позбавлялися права на виїзд. В «боржників» конфісковувалися будь-які запаси - сухарі, картопля, сало, буряки. Експропріація продовольства пояснювалась як кара за "куркульський саботаж", а фактично виступала засобом знищення селянських родин. Спроби селян знайти притулок у містах, розбивалися загороджувальними загонами внутрішніх військ, що контролювали найважливіші транспортні шляхи.

З 1 листопада 1932 р. до 1 лютого 1933 р. молотовська комісія додатково "заготовила" в Україні 105 млн. пудів зерна. Взимку-навесні 1933 р. смертність від голоду набула масового характеру. Органи ДПУ майже всюди реєстрували випадки людоїдства та трупоїдста. Вимирали цілі села, а пошуки і вилучення продовольства продовжувалися.

До злочину проти українського народу причетні не тільки московські комісари Молотов та Постишев, а й керівники українських комуністів - Косіор та голова уряду України Чубар, а також інші республіканські чиновники.

Голод охопив не тільки Радянську Україну, але й Північний Кавказ, Крим. Загибель мільйонів людей більшовицька влада намагалася приховати. Сталін наказав ставитися до голоду як до неіснуючого явища. В документах партії і уряду голод не згадується.

Прямі втрати від голоду склали приблизно 7,5 млн. чоловік. За своїми втратами голодомор 1932-1933рр. в УРСР перевершив всі відомі в новітній період випадки геноциду: ця трагічна подія стала чорною сторінкою української історії, одним з найкривавіших злочинів сталінського тоталітарного режиму.