39. Економічний розвиток України в добу непу (1921-1929 рр.).

а). Нова економічна політика (неп) — економічна політика більшовиків в Україні в 1921-1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного ко­мунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.

Причини переходу до непу:

Майже сім років безперервних війн та революційних баталій дорого коштували українському народу. Руйнування охопило всі сфери народного господарства. Промисло­ве виробництво фактично припинилося. У 1920р. республіка отримала лише 10% довоєнної промислової продукції. Було повністю паралізовано зв’язок і транспортну мережу. Зменшилась врожайність зернових культур, продуктивність праці. Фактично перестала існувати фінансово-грошова система. 3-4 млн. чоловік заги­нуло під час боїв та епідемій.

Але соціально-економічний параліч країни пояснювався не тільки наслідками воєнних подій. Значною мірою це був результат впровадження більшовиками політики "воєнного комунізму", що була спрямована на безпосередній перехід до виробництва і розподілу на комуністичних засадах, тобто без приватної власності, ринку і товарно-грошових відносин. Спроби державної партії (РКП(б)) революційними темпами збудувати "новий суспільний лад за Марксом", фактично зруйнували головний чинник виробництва - матеріальну зацікавленість робітника, підірвали економічний зв’язок між містом і селом. Робітники та селяни боролися проти застосування прийомів "воєнного комунізму", вимагали повернення до об'єктивних ринкових принципів господарювання.

Невдоволення селянства політикою, "воєнного комунізму" привело до масових повстань. В УСРР у складі повстанських формувань нараховувалось близько 40 тис. чол. Страйкували робітники підприємств Києва, Харкова, Одеси, Миколаєва, Донецького басейну. Почалися повстання у збройних силах. У лютому-березні 1921р відбу­лося антибільшовицьке повстання моряків Балтійського флоту в Кронштадті.

Спостерігаючи за посиленням опору селянства примусовій продовольчій розкладці, В.І. Ленін у лютому 1921р запропонував відмовитися від диктату і відновити принцип матеріальної зацікавленості в сільськогосподарському виробництві.

Крок до нової економічної політики зробив X з’їзд РКП, що відбувся в березні 1921р.

Основні заходи непу

Сільське господарство	скасування продрозкладки, введення продподатку; дозвіл на оренду землі; дозвіл використовувати найману працю; розвиток різних форм кооперації; скасування кругової поруки
Промисловість	продаж у приватну власність дрібних та частини се­редніх підприємств; дозвіл на оренду та використання найманої праці; об’єднання великих підприємств у трести та переве­дення їх на госпрозрахунок; скасування загальної трудової повинності; перехід від зрівняльної до відрядної зарплатні; дозвіл на створення концесій
Фінанси та торгівля	поновлення вільної торгівлі; введення державних податків, платні за транспорт, комунальні послуги; випуск конвертованого червонця; поступове вилучен­ня старих грошових знаків

Результати запровадження непу.

Впровадження непу в сільське господарство поступово стабілізувало продовольче стано­вище суспільства. У 1925р. посівні площі досягли рівня 191Зр і становили більше 23 млн. га. Збір зерна становив 91%довоєнного рівня. Застосування об'єктивних ринкових законів у аграрній сфері дозволило більшовикам ви­рішити і важливу політичну проблему. Протягам кількох років у республіці припинилися селянські повстанські рухи. Населення пристало на бік радян­ської влади і почало відвертатися від повстанців.

Новий соціально - економічний курс більшовиків проходив більш успішно в містах, де в руках держави зосереджувались переважно великі підприємства. На дрібних заводах і фабриках допускалося приватне господарювання, участь іноземного капіталу у формі концесій. Була легалізована приватна торгівля, відновлена підприємницька діяльність. У 1922-1924рр було проведено грошову реформу, наслідком якої стала фінансова стабілізація як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках.

Держава всіляко підтримувала розвиток різноманітних форм кооперативів, створювала умови для подальшого зміцнення зв’язків між містом і селом.

Відродження ринкових відносин, відмова від натуральних форм обміну зумовлювали необхідність перебудови управління народним господарством. Відкидаючи принципи жорсткої централізації з весни 192Ір було взято курс на ліквідацію головних управлінь у керівництві підприємствами. Підприємства були підпорядковані місцевим радам народного господарства. Було створено трести - виробничі об'єднання переважно однорідних підприємств, що працювали на принципах господарського розрахунку і самоокупності, прибутковості виробництва, певної юридичної самостійності. Найбільшими в Україні стали трести “Донвугілля”, "Хімвугілля", "Південсталь". Зрівнялівка в системі оплати праці серед робітників і службовців ліквідовувалась. Замість натуральних форм (продпайки) вони стали одержувати відрядну оплату праці. Матеріальне заохочення як підприємств, так і працюючого на ньому персоналу, забезпечення сталості валюти дозволили прискорити темпи відбудови великої промисловості. Особливу увагу уряд звертав на відбудову Донбасу. Фінансова, матеріально-технічна допомога вугільній галузі призвела до зростання виробничих показників. У 1925-1926рр. Донбас дав майже 20 млн. тон вугілля, що становило 73% довоєнного рівня. Позитивні зміни відбувалися також в електроенергетиці, машинобудуванні, металургії. Споруджувалися Штерівська, Чугуївська електростанції, машинобудівні та металургійні заводи.

У 1925-26рр. обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99% від рівня 191Зр.

Голод 1921-1923рр.

Причини голоду:

• післявоєнна розруха;

• скорочення виробництва сільськогосподарської продукції; під­рив сільського господарства продрозкладкою; незацікавленість селян у результатах праці;

• вивезення хліба до Росії та інших республік;

• експорт хліба;

• посуха та неврожай у південних і степових районах України.

У 1921р велика посуха та неврожай охопили основні зернові центри Поволжя, Північний Кавказ, Україну. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти лиху. В Україні голодувало до 1 млн. чоловік. Голод охопив Катеринославську, Донецьку, Одеську, Миколаївську губернії, а також південь Харків­ської.

Допомога надавалася лише голодуючим Поволжя. Голод в Україні за­мовчувався і офіційно вважалося, що її продовольче становите цілком задо­вільне. Дійсно, у більшості місцевостей Лівобережжя і Правобережжя урожай був непоганий. Його справедливий перерозподіл у межах республіки на ко­ристь південних губерній міг би запобігти поширенню лиха. Проте керівниц­тва КП(б)У майже до весни 1922р слухняно виконувало інструкції Москви і надсилало вагони з продовольством з України до промислових центрів Росії, голодуючим Поволжя. А на Південній Україні продовжувалися хлібозаготівля, конфіскації продовольства. В Україні від голоду померло 1,5-2 млн чоловік. Тільки з середини 1922р. голодуючі українські губернії почали одержувати необхідну допомогу. Це дещо загальмувало зростання числа втрат. Остаточно наслідки голоду було ліквідовано в 1923р