26. Український національний рух 60-80 рр. Хіх ст.

Провідні російські інтелектуали не мали найменшого сумніву щодо «російськості» українських земель, і цей погляд збігався з офіційною позицією російського самодержавства. За таких умов спроба КМТ утвердити окрему від російської українську ідентичність сприймалася всіма колами російського суспільства, як національна рада. Суворе покарання братчиків стало немов пересторогою для всіх, хто насмілився б піти далі їхнім шляхом. Однак надання української справі ореолу мучеництва і жертовності лише посилювало її притягальність для наступних поколінь українських діячів.

Повернувшись наприкінці 50 рр. із заслання, члени КМТ оселилися на постійне мешкання в Петербурзі. Тут в 1859р. було створено першу українську громаду - культурно-освітню організацію, що ставила собі за мету поширення національної ідеї шляхом видання книг, журналів, проведення вечорів, тощо. У 1861-62 рр. виходив науково-літературний місячник «Основа», що видавався Пантелеймоном Кулішем за участю Миколи Костомарова і Тараса Шевченка.

У 1861р. у Києві виникла своя громада з числа студентів Київського університету та місцевої інтелігенції. Одним з основних напрямків діяльності Київської громади була організація недільних шкіл для дорослого населення. Поступово мережа громад і недільних шкіл охопила всі більші міста Наддніпрянської України: Харків, Полтаву, Чернігів, Одесу.

Перші громади програм і статутів, як правило, не мали. Всіх їх єднала національна українська ідея на демократичному ґрунті, віра у можливість досягнення національного самовизначення, любов до рідної землі і українського народу. Громади займалися переважно проведенням культурно-освітніх заходів, їх учасники брали участь в роботі недільних шкіл, видавали українські підручники, збирали і публікували збірки усної народної творчості.

Всіх громадівців об'єднала єдина мета: домогтися повалення Російської імперії, покінчити з будь-яким національним гнобленням і демократизувати політичний режим в Україні.

Після придушення польського повстання 1863 р. царський уряд починає трактувати український рух як польську інтригу. Було розгромлено Полтавську і Чернігівську громади, проведено арешти у Києві та Харкові, закрито всі недільні школи.

Але найбільшої шкоди завдав циркуляр Міністра внутрішніх справ Валуєва 1863 р.. яким заборонялося друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Заборона не стосувалася художньої літератури. Наміром російського уряду було те, щоб не допустити поширення україномовних видань серед простого люду, а шкільні та релігійні видання призначались саме для цього. Валуєвський циркуляр перешкоджав перетворення українського руху в масове явище, оскільки це становило серйозну загрозу для територіальної цілісності імперії.

Громадівці Києва, Одеси обрали раду - центральний керівний орган «федеративного об'єднання громад» усієї України. До складу ради увійшли професор Київського університету Володимир Антонович, етнограф Павло Чубинський («Ще не вмерла Україна», слова Чубинського, музика М.Вербицького) та інші. Активними членами громадівського руху були Микола Лисенко (композитор), письменник і драматург Михайло Старицький, Панас Мирний, вчений історик Михайло Драгоманов.

У М.Драгоманова знайшов своє найпослідовніше вираження курс на поєднання соціалізму з національною справою. Він був далекий від ортодоксального марксизму, не визнавав пріоритету економічного фактора розвитку суспільства, диктатури однієї партії чи одного класу. Драгоманов у центр уваги ставив свободу особистості. Його ідеалом була політична організація, близька до державного ладу Англії та Швейцарії. Він відкидав терористичну тактику російських народників.

Український соціалізм у драгоманівській версії мав загальнолюдський, етичний характер і став головною ідеологією українського руху в другій половині ХЇХ - на початку XX ст.

У 1873 р. Київська громада виступила зі своєю політичною програмою, основним положенням якої була вимога федеративного ладу Росії з наданням широкої автономії Україні. І Київська і Одеська громади підтримували зв'язки з російським революційним рухом. Активізацію діяльності Київської громади царський уряд сприйняв як новий прояв українського сепаратизму. Олександр ІІ 18 травня 1876 р. видав Емський указ, який забороняв не лише друкування українських книжок у Російській імперії, а й ввіз їх із-за кордону.

Українському рухові було завдання тяжкого удару. Були зведені нанівець можливості його легальної діяльності. Провідні діячі Київської громади, серед них і М.Драгоманов, виїхали в еміграцію. За дорученням київських товаришів він у 1878-1882 р. видавав у Женеві журнал «Громада», в якому виклав розгорнуту політичну програму українського руху - «жити згідно до наших власних бажань на нашій власній землі». Драгоманов висунув програму федералізації Росії і Австро-У горської імперій, що забезпечило б українським землям автономні права.

У березні 1881 р. російські народники вбили Олександра ІІ. Почалися репресії. У цих умовах більшість членів Київської громади, зневірившись у політичних перспективах українського руху, вирішили звести свою діяльність до науково-культурної роботи.

У 80-і рр. ХІХ ст. основні здобутки українського національного руху обмежувалися культурною і науковою галузями. У 1882 р. почав видаватися російськомовний журнал «Київська старина». Пожвавилася діяльність українського театру. У 1882 р. в Єлісаветграді почав свою роботу перший український професійний театр.

Український рух наприкінці 80 рр. був слабким і нечисленним через постійні репресії та відхід значної частини національних сил у російські революційні товариства. Серед українських селян був високий рівень неписьменності. Це перешкоджало українськім інтелігентам добитися словом до селянства. Крім того, українські селяни мали дуже обмежені ресурси, щоб надавати національному рухові допомогу грошима.

Але потенційні можливості українського руху були чималими. Про це найкраще свідчать подальші події історичного розвитку українського народу.