13. Причини, характер, рушійні сили та початок нацю-визвольної війни під проводом б. Хмельницького

На кінець XVI ст. центр подій української історії з Галичини та Волині знову перемішується у Придніпров’я. Розгорілась давня боротьба між осілим людом та кочівниками, посилювана затятим протистоянням християнства та ісламу. Гніт, що поширювався у західних районах, породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом. Внаслідок цього з’являється новий стан – козацтво, що селилося на порубіжних землях.

Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар. сприяючи в такий спосіб освоєнню окраїн. Але в міру того як козаки, вдосконалювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи щораз переконливі перемоги над татарами та турками, укр. суспільство стало дивитись на них не лише як на борців проти мусульманської загрози, а й як на обранців від національно – релігійного та соціально – економічного гноблення польської шляхти.

Козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні цих ключових питань укр. життя.

У 1648р. укр. народ повстав проти польсько – шляхетського поневолення, за свою свободу і незалежність. Розпочалася національно-визвольна війна, яка поклала початок новому періоду української історії.

Причини:

1. Посилення феодального гніту (зростання панщини, податків).

2. Посилення особистої залежності селян від феодалів (феодал міг продати, обміняти, вбити, подарувати селянина-кріпака).

3. Переслідування польською владою української культури і православної церкви.

Рушійною силою національно-визвольної війни були українські козаки, селяни, ремісники, міська біднота, козацька старшина, українська шляхта та православне духовенство.

14. Воєнні дії наіонально-визвольної війни у 1649-1653 рр.

Військові дії 1649 – 1653рр.

Влітку 1649р. знову розгорілась війна. У червні та серпні 1649р. повстанська армія оточила польські війська під Збаражем та Зборовим. Повстанці перемагали. Але зрада татарського хана примусила Хмельницького припинити битву і розпочати переговори.

18 серпня 1649р. було укладено Зборівський договір.

Умови договору

1. Встановлення козацького реєстру в 40 000 чоловік.

2. Всі учасники повстання підлягали амністії.

3. Гетьманська влада поширювалась на три воєводства (Київське, Чернігівське, Брацлавське)

4. На всі урядові посади могли претендувати особи тільки православної віри.

5. Православний митрополит діставав місце у польському сеймі.

6. Мала бути скасована унія.

Однак Зборівська угода майже не давала ніякого полегшення селянам, які залишалися кріпаками. Тому – то протягом 1650 – 1651р. відбувалось багато сутичок між козацькими та польськими загонами. Вирішальні бої розгорнулися у червні 1651р. на Волині під Берестечком. На початку битва складалася успішно для повстанської армії, але чергова зрада татарського хана примусила відступити загони повстанців. Просування шляхетського війська в глиб України було зупинено біля Білої Церкви.

18 вересня 1651р. було підписано Білоцерківський договір.

Умови договору.

1. Реєстрове військо 20 000 чоловік.

2. Козацька територія зменшувалася до одного воєводства.

3. Обмежувалися права гетьмана (не мав права зовнішніх зносин).

4. Польській шляхті повертались її землі.

Але народні маси, незважаючи на цю угоду, продовжували боротьбу. Сам Богдан Хмельницький розглядав договір як тимчасовий перепочинок для відновлення сил. У травні 1652р. в бою під горою Батіг (над Бугом) козацькі війська оточили польський табір і майже всіх знищили.

Наприкінці вересня 1653р. під м. Жванцем козаки оточили польське військо на чолі з королем. Від поразки поляки врятувалися завдяки черговій зраді кримського хана, який уклав з ними перемир’я. В грудні 1653р. воюючі сторони домовились про скасування Білоцерківського договору 1651р. та відновлення Зборівської угоди 1648р.

Перед Богданом Хмельницьким постала проблема: або капітулювати перед Польщею, оскільки сил на тривалу боротьбу з нею було обмаль, або ж шукати порятунку в союзі з Росією.