1. Характерні риси первіснообщинного ладу:

а). В економічній сфері – дуже низький рівень розвитку продуктивних сил, повна залежність людини від природи.

б). В соціальній сфері – люди об’єднані в общини. Засоби виробництва знаходяться в суспільній власності. Люди вели постійне кочове життя із-за пошуків нових, більш сприятливих місць існування. У взаємовідносинах між людьми діяв природній відбір (слабший гинув).

в). У політичній сфері – була відсутня експлуатація людини людиною, відсутність класів і держави.

г). В ідеологічній сфері: існували вірування в богів (бог Вогню, Сонця, Дощу) – тих сил природи, які безпосередньо впливали на людину.

Етапи розвитку первіснообщинного ладу.

І етап: КАМ’ЯНИЙ ВІК (1 млн.р.до н.е.–3тис.р.до н.е.) – це 99% всієї історії людського суспільства.

а). Ранній палеоліт (1млн.р. до н.е. – 150тис.р.до н.е.).

Це був час мінливого клімату: похолодання змінювалось потеплінням. Територія України, особливо її південна частина, входила до зони сприятливих для проживання природнокліматичних умов. На її території паслися стада бізонів, гігантських оленів, антилоп, мамонтів, водилися леви, ведмеді, вовки. Прадавні люди прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Прадавніх людей називали а р х а н т р о п а м и. Вони пересувались по ночах, обличчя нагадували сучасну людину. Архантропи займались мисливством і збиранням, користувалися примітивними знаряддями: дерев’яними киями, та загостреними палицями, кам’яними ручними рубилами. Сліди перебування перших поселенців на землях України виявленні на Закарпатті, Середньому Дністрі, поблизу Житомира, на Донеччині та в Криму.

Найдавнішою стоянкою первісних людей на території України є поселення, розкопане біля

с. Королеве Виноградівського р-ну на Закарпатті. Тут виявлено 15 культурних шарів, які відносяться до різних часів від 1 млн. до 40 тис. р. до н.е. Це одне з найдавніших поселень прадавніх людей в Європі.

б) Середній палеоліт (150 – 40 тис.р.до н. е.).

На території сучасної України з’являються люди нового фізичного типу п а л е а н т р о п и (давні люди) або неандертальці. Зріст 150-160 см., масивна голова, сутулі, велика нижня щелепа, скошене чоло, мали пряму ходу і сильно розвинені м’язи. Об’єм головного мозку – 1600 см³. Вдосконалюються знаряддя праці. З’являються крем’яні вістря на списі, ножі, шкребла. Вони живуть у довготривалих таборах, будують перші житла і користуються вогнем. Тоді зароджується мова, виникає родовий лад, з’являється рахунок та перші ознаки мистецтва, людина виготовляє перший одяг зі шкіри.

Відомо вже 200 поселень неандертальців по всій території України. У Криму знайдені найдавніші в Україні поховання людей. У Чернівецькій обл. поблизу села Молодове знайдені перші в Європі тривалі наземні житла, віком 44 тис.р. Вони споруджувалися з велетенських кісток, черепів і бивнів мамонтів, дерева, накривались зверху шкірами. Житла обігрівались і освітлювались вогнем. Виявлено багато крем’яних та кам’яних знарядь, а також предметів, що свідчать про появу тут найдавнішого мистецтва: різьблені геометричні орнаменти, зображення тварин і людей.

в) Пізній палеоліт (40 – 13 тис. р. до н е.)

Приблизно 40 тис. р. тому в Україні з’являється „гомо сапієнс” (людина розумна) –

к р о м а н ь й о н е ц ь. Це були люди сучасного фізичного типу, які інтенсивно розселились по всій Європі. В Україні відомо близько 800 пізньопалеолітичних пам’яток. Люди жили в північній і середній Наддніпрянщині, Західному Поділлі, південній частині Волині, Закарпатті, на берегах Дніпра, у східній частині України, а також у Криму.

Люди вже об’єднувалися у племена. Полювали на мамонтів, бізонів, оленів. Житла людей поділялись на зимові та літні. В кожному селищі жило від 25 до 70 людей. Середній вік життя становив приблизно 20-23 роки. Удосконалювались технічні прийоми роботи з кременем. Знайдено сотні ножеподібних пластин, скребел, скобелів для обробки шкіри, різців для розкроювання шкіри та обробки кісток і дерева, проколи, свердла, вістряки для зброї – списів і дротиків. Кроманьйонець уперше в історії почав широко використовувати кістку для виготовлення знарядь праці, зброї та прикрас. Знайдено примітивні серпи та молоти.

Мистецтво. В поселенні Молодово над Дністром знайдені „жезла начальників” із вирізьбленими зображеннями людей і тварин. Кістяні браслети та людиноподібні фігурки, прикрашені різьбленими складними геометричними орнаментами, виявлені на Мізинській столиці на Десні. Виявлено кістки і черепи мамонтів, розмальовані червоною охрою. На стоянках Дністра знайдено своєрідні кістяні флейти, а на Мізинській стоянці відкрито особливе культове житло для здійснення обрядових музичних дій, а в середині житла набір ударних музичних інструментів із кісток мамонта.

На деяких виробах з кістки, рогу і каменя трапляються насічки, нарізи, які розташовані у певному порядку. Такі речі свідчать про існування в кроманьйонців раціонального мислення, тобто про те, що вони вміли рахувати, а можливо укладати прості календарі.

Виникають давні форми релігійних вірувань:

АНІМІЗМ – культ предків і вшанування предків.

МАГІЯ – віра в те, що заклинаннями та обрядами можна вплинути на хід подій.

ТОТЕМІЗМ – віра в спільного для конкретного колективу предка із світу тварин і рослин.

ФЕТЕШИЗМ – покоління предметами неживої природи.

В цю епоху почався процес виникнення рас – представників основних типів – європеїдного, негроїдного та монголоїдного. Давні раси менше відрізнялись одна від одної, ніж сучасні – вони мали яскраво виражені риси походження від одного людського типу. У часи пізнього палеоліту у суспільній організації людей на зміну первісному стаду прийшла матріархальна родова община. Основним осередком суспільства став рід – група кровних родичів, що вела своє походження від спільних жіночих предків(матріархат), по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі спорідненість інакше визначити було неможливо. Члени роду спільно володіли знаряддями виробництва, спільно здобували все необхідне для життя і спільно споживали його. Провідна роль у роді належала жінці.

г) Мезоліт (13 - 6 тис. р. до н.е.)

Природні умови в Україні тоді були вже подібні до сучасних. Щезли мамонти. Основними видами діяльності залишаються полювання, рибальство, збиральництво. Крем’яні знаряддя стають меншими, делікатнішими. Все ширше застосовується лук і стріли. Збільшення населення і підвищення ефективності мисливства порушують рівновагу в навколишньому середовищі. Відчуваючи нестачу звірини, людина починає приручати тварин, пробує висівати перші злаки. Люди полюють в основному на сучасні види тварин: благородного оленя, лося, бика, кабана, ведмедя, вовка, лисицю, бобра, ховраха та ін. Для ловлі риби використовували гачки, сіть з поплавками, складну систему загородок на річках і озерах, а також човни видовбані з цільних стовбурів дерев, весла. В Україні відомо майже 1000 пам’яток мезолітичного періоду.В межах України вчені виділяють три основні ареали розселення мезолітичних племен: північний ”Поліський”, прикарпатсько - дністрянський і південний „Степовий”

На відміну від попередніх часів в епоху мезоліту почали ховати померлих вже не серед живих, тобто на території стоянок, а за її межами – у давніх родових чи племінних могильниках. У Дніпропетровській обл. досліджено три могильника, на яких виявлено близько 90 поховань. Більшість захоронених – чоловіки, покладені в могилі на боці. Поруч клали зброю, списи і стріли з кістяними і крем’яними наконечниками. Деякі вістря списів і стріл стриміли в кістках людей, на черепах помітні сліди сильних ударів. Люди епохи мезоліту поклонялися мабуть небесним світилам і понад усе – сонцю.

Висновок. Ми розглянули величезний період людства – кам’яну добу, що тривала на землях України майже мільйон років. За цієї доби з’явилися перші людиноподібні істоти, людина навчалася майструвати різноманітні знаряддя, користувалися вогнем, навчилися розмовляти і лічити, будувати перші житла. Виникла сім’я, рід і плем’я. Зародилося образотворче і музичне мистецтво, витоки релігійних уявлень. Наприкінці мезолітичної доби людина від полювання і збиральництва почала переходити до скотарства і землеробства.

д) Неоліт (новий кам’яний вік) (6 – 4 тис.р. до н.е.)

Природні умови нагадували сучасні, але було тепліше і випадало більше опадів. Люди переходили до осілого громадського життя, будували житла, з яких складалися селища, померлих ховали неподалік осель. Поряд з мисливством і рибальством існували скотарство і землеробство.

Лісостеп південного заходу та півдня України був місцем найдавнішого приручення та розведення великої рогатої худоби і коней, а кози і вівці потрапили сюди з Передньої Азії вже прирученими. Отже землеробство зародилось в Передній Азії в VII – VI тис. до н.е. звідти проникло в Пд. та Цент. Європу, а на поч. V тис.до н. е. з’явилося на території України.

Землю готували під засів за допомогою загострених палиць і мотик. Сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес. Збіжжя жали крем’яними серпами, а зерно розтирали на муку на кам’яних зернотерках. Людина вже в змозі була створювати запаси харчів, могла вести більш розмірений і сталий спосіб життя. Житла – великі наземні споруди, напівземлянки та землянки.

Найбільшим досягненням людини неоліту стало вміння виробляти посуд. Глиняний посуд спочатку був з загостреним або округлим дном. Пізніше з’являється посуд із плескатим дном, що може свідчити про наявність житла з долівкою та столу у побуті.

У великих посудинах зберігали запаси їжі(зерно, мед, молоко, ягоди), у менших варили страву. Посуд ліпили без допомоги гончарного круга і випалювали його на вогні. Відбитки пальців, що залишилися на посуді, в більшості належать жіночим рукам. Поверхня посуду покривалась візерунками.

Кожне плем’я мітило свій посуд, що відрізнявся від посуду інших племен формою, орнаментацією, способом виготовлення. По таких масових знахідках археологи визначають ареали проживання окремих людських спільнот.(В Україні знайдено близько 10 неолітичних культур).

На півночі і північному сході України жили мисливсько - рибальські племена, на південному заході – землеробсько-скотарські. Вони розрізнялись між собою походженням, побутом, звичаями та віруванням.

У людей неолітичної доби ускладнюється світогляд, з’являються нові культури та вірування, пов’язані з виникненням землеробства.

е) Енеоліт (мідно – кам’яний вік) (4 – 3 тис.р. до н.е.)

Поряд з кам’яними знаряддями почали виробляти знаряддя з міді. Продовжують розвиватись і вдосконалюватись скотарство та землеробство, де використовують рало і тяглову силу, виникають спеціалізовані ремесла.

За доби енеоліту з’являється одна з найяскравіших культур давньоєвропейської історії – Трипільська. Вона була поширена від верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я (межиріччя Дніпра і Дністра). Трипільська культура проіснувала протягом двох тисячоліть (IV – III тис.до н.е.) і досягла високого, як на той час, рівня розвитку.

Населення на всій території Трипільської культури становило щонайменше 1 млн. чол. Селища розташовувались на високих рівних місцях поблизу рік. Поселення, в основному, налічували від десятка до сотні жителів та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування – всі будови були розташовані кількома рядами. Житла були переважно наземними і різними за розмірами (30 – 150 м²), в середині могла бути одна, дві або три кімнати. В кожній кімнаті була піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Зовні стіни житла розмальовувались вертикальними смугами червоною, жовтою, білою фарбами. Розмальовувались карнизи вікон та дверей, стіни всередині.

На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра і Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували 2000 жител. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двохповерховими. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо у світі, перші протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей.

Основним заняттям Трипільців було землеробство. Вони вирощували всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові. У межиріччі Дністра і Пруту трипільці займались також садівництвом(яблука, груші, абрикоси) та виноградарством. Землю обробляли кістяними і роговими мотиками, рідше застосовувалось рало. Троє людей за годину обробляли 150 – 200 м². Збирали врожай серпами з крем’яним лезом.

Трипільці вирощували велику рогату худобу, свиней, овець та кіз, мали коней. Як тяглова сила використовувались бики. Займались полюванням і рибальством.

Трипільці виготовляли знаряддя праці з кременю, каменю, кісток і рогу. Менше було мідних речей. Користувались мідними шилами, рибальськими гачками, кинджалами та сокирами. Вони освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого рівня(технічного і художнього) досягло керамічне виробництво. Виготовлення посуду було вже справою фахівців. Він випалювався у спеціальних печах. Трипільці вже знади гончарний круг. Посуд розписувався чорною, червоною, білою мінеральними фарбами.

Вважають, що лад трипільського суспільства, яке існувало в оточенні ворогів на степовому півдні, вже був близьким до військової демократії: в них виникли військові загони, їх поселення і навіть могильники були пристосовані до оборони від ворога.

Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські міста – їх столицями. В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, згодом патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім’я. Сім’ї об’єднувались в роди, кілька родів становили плем’я, група племен утворювала міжплемінні об’єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи.

Якою ж є роль трипільської протоцивілізації в походженні укр. нації. Очевидно, що прямими предками укр. народу трипільські племена не були, багато ще народів прилучилось до нашого етногенезу. Але основи укр. народу були закладені вже в той час.

Автохтонне населення на території України зберегло через тисячоліття основне – психологію творця і працівника, а не зайди-грабіжника. Знаходячись на кордоні землеробського світу і кочового степу, трипільська культура зникла внаслідок агресії племен, що прийшли з Північного Заходу та Сходу.

II етап: БРОНЗОВИЙ ВІК (3 – 1 тис. до н.е.)

В Україні перші бронзові вироби з’явилися на поч. ІІ тис. до н.е., і походили з Балкан та Кавказу, де тоді існували металургійні центри. В Україні в XV-IX ст. до н.е. існувало кілька металургійних осередків на Закарпатті та Прикарпатті, у Північному Причорномор’ї.

У ІІ тис. до н.е. відбувся перший великий суспільний поділ праці – відокремлення скотарства від землеробства. Пастуші, скотарські племена виділилися із основного складу стародавніх племен. У цей час скотарство стало основним заняттям чоловіків, які почали відігравати головну роль у господарському житті. Чоловік став займати провідну роль в землеробстві, в металургії і в суспільному житті.

На цій основі відбувся перехід від матріархату до патріархату. Рід складався з ряду сімей, які вели своє походження по батьківській лінії. У цьому роді стала вирішальна влада чоловіка. Збільшення виробництва в усіх галузях, зростання продуктивності праці, зробило робочу силу людини здатною виробляти більшу кількість продуктів, ніж то було необхідно для її підтримання. Зростала потреба в робочих руках, які постачали війни, що дедалі більше велися заради грабежу. Вони стають постійними і вигідним промислом. Захоплених під час воєн полонених стали обертати на рабів. За патріархального рабства раби входили до складу патріархальної сім’ї і працювали разом з її членами, виконуючі здебільшого найтяжчі роботи.

Первісне суспільство вступило у період розкладу, зміцнювалась патріархальна сім’я, поглиблювалась майнова нерівність общинників, а за нею почались зароджуватись класи. У деяких країнах в цей час виникають найдавніші рабовласницькі держави, але на більшості території зберігався ще первіснообщинний лад, хоча він уже й розкладався.

ІІІ етап: ЗАЛІЗНИЙ ВІК (І тис. до н.е. – перші віки (IV ст.) н.е.)

Люди навчилися виплавляти залізо з руди і виробляти з нього знаряддя праці, зброю, господарські і побутові речі(мечі, сокири, серпи та ін.) Застосування заліза підвищило продуктивність усіх галузей господарства, зокрема землеробства і ремесла.

З підвищенням продуктивності господарства зростало багатство окремих сімей. Більшою ставала різниця між багатими і бідними, вільними і рабами. Поступово майнові відмінності між окремими сім’ями руйнували первісну комуністичну домашню общину, спільне володіння землею і спільний обробіток її поступово зникали. Одна земля почала передаватись в користування окремим сім’ям, із часом перетворювалось на їхню приватну власність. Окрема сім’я ставала господарською одиницею суспільства. Нерідко окремі сім’ї переселялися в інші місця, змішувались з іншими, кровно не спорідненими. Родова община кровних родичів з часом перетворюється на сусідську, територіальну общину. Окремі племена об’єднувались в союзи племен, а з часом території окремих племен зливались в одну спільну територію всього народу. У І тис. до н.е. відбувся другий великий суспільний поділ праці – ремесло відділилося від землеробства.