99. Стандартизація: поняття, види, суб’єкти та об’єкти.

Законом України „Про стандартизацію” від 17 травня 2001 року.

Стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню.

За територіальною поширеністю стандартизація поділяється на три види:

1) міжнародну;

2) регіональну;

3) національну.

Міжнародноювважається стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн. В рамках міжнародної стандартизації у 1946 році була створена Міжнародна організація із стандартизації (ISO)під егідою Організації об’єднаних націй.Україна стала членом цієї організації з 1 січня 1993 року.

Регіональна стандартизація – стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору. У 1961 році в межах європейського простору був утворений Європейський комітет із стандартизації (CEN). Аналогом стандартів серії ISOє європейські стандарти серії EN.Україна член цієї організації з 1 квітня 1997 року.

Національною є стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Суб’єктами стандартизації в Україні є:

Суб’єктами стандартизації є:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації;

2) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації;

3) національний орган стандартизації;

4) технічні комітети стандартизації;

100. Нормативні докуме нти із стандартизації: поняття, види та порядок застосування.

Піднормативними документами із стандартизації розуміються документи, які установлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.

Відповідно до ст. 15 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі нормативні документи із стандартизації:

1. технічні регламенти;

2. стандарти;

3. кодекси усталеної практики;

4. класифікатори;

5. технічні умови.

За рівнем суб’єктів стандартизації і технічного регулювання нормативні документи із стандартизації поділяються на такі види:

1) технічні регламенти, прийняті у виді закону Верховної Ради України або нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України;

2) національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації;

101. Підтвердження відповідності якості: поняття і правові форми

.визначаються Законом України „Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 року.

Підтвердження відповідності – видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог.

За сферою здійснення підтвердження відповідності поділяється на два види:

1. підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері;

2. підтвердження відповідності у законодавчо нерегульованій сфері.

Законодавчо регульованою вважається сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством. Сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентується законодавством є законодавчо нерегульованою.

Підтвердження відповідності якості включає у себе такі форми:

1) декларування відповідності;

2) визнання результатів оцінки відповідності;

3) сертифікацію.

Декларування відповідності – процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про підтвердження відповідності” декларування відповідності як форма підтвердження відповідності може бути застосована у законодавчо нерегульованій сфері. .

За результатами декларування відповідності суб’єкт господарювання (виробник) складає декларацію про відповідність.

Виробник продукції складає декларацію про відповідність щодо всіх уведених в обіг товарів, які є об'єктами технічних регламентів, якщо інше не передбачено технічним регламентом.

Форма декларації про відповідність визначається центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності.

Оформлена відповідно до вимог, установлених технічним регламентом, декларація про відповідність підлягає реєстрації центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання у строк, який не повинен перевищувати три дні.