2. Розпад Київської Русі та боротьба з монголо-татарською навалою та її світове значення.

Передумови[ред. код]

На початку 13 століття в центральній Азії відбувалися процеси і явища, яким судилося зіграти величезну і визначальну роль у долях Середньої Азії, Кавказу, Ірану і Східної Європи.

Вони справили помітний вплив на хід світової історії взагалі. На межі XII і XIII століття об'єдналися численні племена монгольських скотарів, що кочували на величезних просторах Сибіру, у Забайкаллі.

Новоутворене об'єднання союзів монгольських племен, майбутню державу, у 1206 очолив енергійний і здібний політик і воїн Чингісхан.

У історичні джерела цей народ увійшов під ім'ям монголів або татар. З самого початку ця квазі-держава зорієнтувалася на грабунок близьких і далеких сусідів та завоювання не тільки неосяжних, малозаселених просторів Азії, а також і Європи з метою створення світової імперії.

Однією з перших увагу Чингізхана і його оточення привернула Східна Європа. Уже в 1207 році він послав старшого сина Джучі підкорювати племена і народи, що жили на північ від річки Селенга і в долині річки Іртиш (притока Обу). До складу майбутнього «улусу Джучі» були заздалегідь включені й землі Східної Європи, які ще тільки планувалося завоювати.

Персидський історик кінця XIII — початку XIV століття Рашид-ад-Дін, який спирався на невідомі нині монгольські й китайські джерела, повідомив, що Джучі за велінням Чингізхана повинен був вирушити з величезним військом завойовувати всі області Півночі.

Серед цих областей була і земля «Рус». Спочатку монгольська верхівка не мала досить сили, щоб підкорити Східну Європу. Основні сили Чингізхана надовго застрягли в Китаї та інших країнах Азії, які вони почали завойовувати.

Завоювання і поневолення Давньої Русі полчищами Батия стало можливим насамперед завдяки багаторазовій чисельній перевазі ворога над руськими дружинами і народним ополченням. Князі діяли розрізнено, не бажали допомагати один одному (великий князь Владимиро-Суздальський Юрій Всеволодич відмовив у допомозі рязанському князеві Юрію Ігоровичу), сперечались за командування об'єднаним військом.

Більшість міст Русі була погано укріплена, фортифікації навіть головних з них: Києва, Чернігова, Владимира на Клязьмі застаріли і не витримали ударів облогової техніки загарбників. Під час штурмів, заволодівши селами безжальні кочовики винищували тисячі людей, залишаючи часом серед живих лише ремісників і міцних молодих людей, яких перетворювали на рабів.

Хронологія[ред. код]

Початок навали[ред. код]

Докладніше у статті Битва на Калці

Згідно з офіційною історіографією татаро-монгольська навала прийшла на Русь 1237 року, але вперше на теренах Київської Русі вона почалась 1223 року. Найкращі полководці Темучина, Джебе і Субедей мали намір напасти на половців. Князі Київської Русі Данило Галицький, Мстислав Удатний, Мстислав Чернігівський приєднались аби підтримати половецького князя Яруна Половецького. Їхнє військо досягло до 50-60 тисяч воїнів. У монголів було лише 25 тисяч.

Не маючи плану дій, першими у бій ринулись половці, а Мстислав Чернігівський підтримав їх. Скориставшись цією помилкою Джебе і Субедей атакували легкою кіннотою, заманюючи до себе в табір. Отримавши тактичну перевагу, Монголо-татари контратакували. В розпал бою Данила Романовича поранили, і йому довелось відступати із Мстиславом Удатним разом з військом. Половці під час бою почали втікати. Проте Мстислава Чернігівського в першому бою не перемогли, і його табір почали штурмувати. Три дні йшов штурм. Не перемігши в бою, його здолали хитрістю під час переговорів. Він погодився дати платню за військо і за себе, але монголи його підступно вбили.

Розгром Русі[ред. код]

Боротьба проти монголо-татарських завойовників

В історичній літературі час від часу повторюється думка, ніби вторгнення полчищ Монгольської держави в Русь було несподіванкою для її князів. Цим пояснюється неузгодженість дій руських князів перед лицем ворога, розпорошеність сил, непідготовленість до оборони міст і фортець. Та джерела свідчать про інше. У Північно-східних князівствах Русі заздалегідь стало відомо про підготовку монгольських ханів до вторгнення за Волгу.[1]