1. Утворення давньоруської держави і основні етапи її розвитку. Великі князі Володимир Святославович і Ярослав Мудрий.

Історія економічної думки України часів раннього та класичного середньовіччя зв'язана з добою Київської Русі — першої держави на українській етнічній території.

Літературними джерелами, що з них можна дізнатися про економічні погляди тієї доби, є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського й церковного права тощо.

Визначною пам'яткою соціально-економічної та політичної літератури доби Київської Русі є «Руська правда» — зведення законів давньоруського права XI—XII ст. Відомі 106 списків «Руської правди», які складено в XIII—XVIII ст.

Поява феномена Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи - результат взаємодії різноманітних факторів і чинників у всіх сферах не тільки тогочасного суспільного життя, ай сивої давнини.

Сучасники і історики відмічають високий міжнародний статус Русі — вона мала зносини з Візантією, Священною Римською імперією, Францією, Англією, Болгарією, Польщею, Скандинавськими та азіатськими країнами та народами. Особливого розмаху міжнародні відносини досягай за часів Ярослава Мудрого. Його донька Ярослава біла французькою королевою, Єлизавета — норвезькою, Анастасія — угорською. Русь відрізнялася від інших європейських народів розвитком міського життя, недаремно ж її називали "країною міст". Київ порівнювали за значенням і красою з тогочасною "столицею світу" Константинополем. Руська земля славилася своїми ремісниками, художниками, архітекторами.

1. Передумови виникнення Київської Русі

Становлення державності у східних слов'ян відбувалось протягом тривалого часу і було закономірним підсумком внутрішньої еволюції їх суспільства. Історичні факти переконливо свідчать, що перші протодержавні утворення, князівська влада та інші елементи державотворчого процесу мають головним чином місцеве походження і з'явились задовго до утворення Давньоруської держави.

Соціально-економічна сфера.

Система господарства східних слов'ян базувалась головним чином на землеробстві, допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли.

У VII-ІХ ст. удосконалюється техніка землеробства. Саме на цей час припадають поява і поширення залізних наральників, серпів, кіс-горбуш, мотиг, ручних жорен.

Збільшується асортимент вирощування злаків - починають активно культивуватись пшениця, жито, ячмінь, овес.

Археологічні знахідки зерен ярових та озимих культур свідчать про застосування двопільної системи землеробства.

Варто підкреслити: що удосконалення землеробських знарядь, підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту спричинили кардинальні зміни у соціальній сфері. Різко знизилася потреба спільного обробітку землі. Саме тому земля, в першу чергу орні ділянки, і плоди праці на ній все частіше почали переходити у власність окремих сімей, які ставали своєрідними господарськими одиницями суспільства. В результаті поступово розпадаються родові патріархальні зв'язки і відбувається перехід до сусідської територіальної общини. Крім того, у якісні зміни у розвитку продуктивних сил вели до соціального розшарування, розкладу родового общинного ладу,формування феодальної системи.

Військова та племенна знать починає концентрувати у своїх руках гроші, цінності, багатства, використовувати працю рабів та збіднілих общинників (смердів).

На цьому ґрунті поглиблюється класова диференціація - землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються у феодальне залежне населення, що створює передумови для активного державотворчого процесу.

У ІV-VII ст. у східнослов'янських племен швидкими темпами розвиваються ремесла - залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та інші. Важливо, що в цей час найбільш розвинутими були залізодобування та металообробка, тобто саме ті галузі, що головним чином і визначали рівень розвитку суспільства, його здатність до прогресивних змін,адже саме від них залежали розвиток землеробства та військова справа.

Металургія відокремлюється від ковальства, помітно розширюється асортимент залізних виробів (близько ЗО назв), удосконалюється технологія, якість продукції стає значно вищою.

Прогресивні зміни у розвитку ремесла зумовили поглиблення суспільного поділу праці, обміну як між общинами, так і в середині общин, що вело до активізації торгівлі та виникнення і зростання кількості постійних поселень, де відбувався міжобщинний обмін, - "градів".

Безпосереднім наслідком запровадження християнства стало поширення в Київській Русі писемності, абетка якої була складена грецькими просвітителями Кирилом (Костянтином) та Мефодіем і названа іменем одного з них "кирилицею". Вона являла собою південнослов'янський мовний діалект, зрозумілий і східним слов'янам[2, c. 49-51].

У Х-ХІ ст. писемність переростає в освіту. Є відомості, що вже за часів Володимира була створена школа для навчання грамоти боярських дітей. Пізніше аналогічні заклади відкривали Ярослав Мудрий та інші князі, тому освіченими ставали не тільки князі та бояри, а й немало купців і ремісників.

Отже, завдяки запровадженню християнства Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, зміцнила зв'язки з християнським світом, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся авторитет самого князя.

У 1015 р. Володимир Святославович помер і був похований у зведеній за його велінням Десятинній церкві. По смерті князя між його багатьма синами почалася кривава війна за владу, під час якої деякі з них загинули. Лише в 1019 р. один із синів - Ярослав остаточно закріпився на київському престолі, а після смерті в 1036р. брата_Мстислава -Чернігівського князя -став одноосібним правителем Русі.

За період 35-річного правління Ярослава Мудрого Київська Русь досягла О найвищої могутності. Як і батько , головну увагу він приділяв відновленню та зміцненню централізованої князівської влади та захисту кордонів держави. Саме в ці роки було остаточно подолано місцевий сепаратизм. Замість полюддя були запроваджені прогресивніші форми данини. Ярослав Мудрий став ініціатором видання першого писемного збірника норм давньоруського права "Руська правда" Ці заходи сприяли піднесенню землеробства та скотарства, пожвавленню внутрішньої та міжнародної торгівлі.

Першочерговим завданням був, як і раніше, захист держави від зовнішніх ворогів. Найбільшу загрозу для Русі становили кочові племена печенігів. У 1036 р. вони подолали захисну лінію й оточили Київ. Жорстока битва під стінами міста завершилася повним розгромом кочівників , і вони вже більше не дошкуляли Київській Русі.

Значна увага приділялася зміцненню західних кордонів. Ще на початку 30-х років унаслідок успішної війни проти Польщі були повернуті червенські міста і Белзька волость, захоплені польським королем Болеславом Хоробрим у 1018р. У 30-х роках були здійснені успішні походи до Прибалтики проти войовничих ятвязьких та литовських племен. Особлива увага у зовнішніх контактах приділялася відносинам з Візантією, які здебільшого були толерантними. Могутність Київської держави була визнана в Європі, тому правлячі династії намагалися вступити з родиною Ярослава у шлюбні стосунки. Безпосередні родинні зв'язки існували з правителями Швеції, Франції, Норвегії, Угорщини, Польщі та Візантії.

З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й будівництва, а також поширення наукових знань. Територія Києва збільшилася з 5 до 80 га. "Місто Ярослава", як називає літописець Київ тих часів, було обнесене могутніми земляними валами завдовжки 3,5 км з унікальною фортифікаційною спорудою - Золотими воротами. Головним храмом держави стала високохудожня споруда Софійського собору, закладеного і збудованого за роки правління Ярослава Мудрого. У 1051 р. київську митрополичу кафедру очолив письменник Іларіон, автор славнозвісного "Слова про закон і благодать". У ті часи зародився оригінальний літературно-історичний жанр-літописання.

Наукові знання в Київську Русь приходили з перекладених грецьких підручників. Це були здебільшого описи тварин та окремих явищ природи: землетрусів, затемнень Сонця і Місяця, повеней, бур тощо. Поступово лікарські знання почали витісняти знахарів, відунів, кудесників, жерців. З XIст. почало запроваджуватися лікування при монастиряХ|.Поширювались також філософія, математичні знання, хоч вони не були тоді самостійними науками і перебували не на високому рівні.

Отже, за період князювання Ярослава Володимировича Київська Русь досягла зеніту розквіту й могутності, по праву посіла місце серед провідних країн середньовічного світу - Візантії, Германської імперії та ін. Проте нащадки Ярослава Мудрого не змогли утримати державу на тому рівні, якого вона досягла за часів правління їхнього діда, а згодом батька.

З другої половини XI ст. давньоруська Київська держава вступила в останню фазу існування - період феодальної роздробленості та занепаду. Він тривав до середини ХІІІст

Висновки

Київська Русь, як називають цю державу історики, або Руська земля, як записано у літописах, — перша східнослов'янська держава. Вона існувала у IX — середині XIII століття. Русь була великою багатоетнічною середньовічною імперією. Вона відіграла значну роль в історії як східнослов'янських так і інших європейських народів.

Історичне значення Київської Русі полягає у слідуючому:

— Русь стала першою великою східнослов'янською державою, що об'єднала майже всі східнослов'янські племена;

— Русь, що існувала близько 400 років, заклала традиції державотворення в Україні, на її досвід спиралися наступні державні діячі України;

— Київська держава слугувала надійним захистом Європи від східних кочовиків, з її падінням татарські орди вторгайся в Європу;

— державне життя дало могутній поштовх розвитку української народності та її культури;

— прийняття християнства прискорило культурний розвиток слов'ян, включило їх до європейської спільноти цивілізованих народів, підняло авторитет держави на міжнародному рівні.