8)Українсько-російські зв'язки під час визвольної війни. Переяславська Рада 1654 р.: зміст, значення, сучасні оцінки.

Сміливий і волелюбний народ України розумів, що у визвольній війні з Польщею йому не обійтися без вірного союзника. Бажаним союзником могла стати Росія, єдиновірний російський народ.

У Лівонській війні населення України допомагало російським військам, а К. Косинський і С. Наливайко ставили питання про перехід у підданство Росії. У Смутні часи (1611-1612 рр.) козаки відмовилися брати участь у штурмі Московського Кремля та Троїце-Сергієвої лаври.

Російський народ завжди співчутливо ставився до України та її народу, намагався полегшити їхню долю, наскільки це було можливо, заохочував наміри України зблизитися з Росією. Але офіційно уряд Росії до кінця не висловлював свого ставлення до України, оскільки був пов’язаний Поляновським мирним договором (1634 р.) з Польщею і не був готовий до нової війни з нею. Тому царський уряд, починаючи з 1648 р., передбачливо обрав позицію вичікувального нейтралітету, що практично означало відмову від допомоги Польщі в її боротьбі проти України.

Між Україною та Росією йшла жвава торгівля. Україні було дозволено безмитно купувати в Росії хліб і сіль. Росія допомагала їй зброєю і грошима. Які раніше, вона надавала свої прикордонні землі вихідцям з України для поселення. Після укладення Білоцерківського договору російський кордон був відкритий для втікачів з України. У 1651 р. відбувається масовий перехід селян і козаків на Слобідську Україну. Такі переходи відбувалися і в наступні роки. У 1652 р. сюди перейшов з-під Острога полковник І. Дзіковський, з ним 1000 козаків з сім’ями, майном і худобою. На новому місці вони заснували селище Острогожськ. Царський уряд не чинив перешкод донським козакам битися в лавах українського козацтва.

Уперше загін донських козаків прибув в Україну на допомогу повстанцям уже в березні 1648 р.

Протягом 1648-1654 рр. Росія та Україна підтримували дипломатичні відносини. Перше українське посольство на чолі з полковником С. Мужеловським направилося до Москви у січні 1649 р. після блискучих перемог України над Польщею. У відповідь на це в Україну прибуло перше повноважне посольство з Москви на чолі з Г. Унковським. Упродовж п’ятиденних переговорів у Чигирині (17-22 квітня 1649 р.) воно переконалося у прагненні українського народу звільнитися з-під гніту Польщі і встановити тісні відносини з Росією. З цього моменту дипломатичні зв’язки між Україною та Росією стають постійними.

Протягом 1649-1654 рр. Б. Хмельницький надіслав до Москви 10 повноважних посольств. Москва за цей час направила в Україну не менше 15 посольств і окремих посланців.

За роки виснажувальної війни, не раз обдурені своїми підступними союзниками, Б. Хмельницький, козацтво, український народ все більше переконувалися, що без військової та іншої допомоги з боку Росії вони не зможуть відстояти незалежність України.

Переяславська рада 1654 - загальна військова рада, скликана гетьманом Б. Хмельницьким у м. Переяславі для вирішення питання про взаємовідносини між Україною та Московською державою. 1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві прийняв рішення, щоб «гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями взяти під государеву руку». 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли при були до Переяслава. Після цього виник конфлікт між царськими послами і козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що зберігатимуть вольності козацькі, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, пояснюючи, що цар — самодержець і нікому не присягає. Як показали наступні події, недаремно московські царські посли не хотіли присягати! Присяга населення України, яке знаходилось під владою Б. Хмельницького, відбувалася в січні-лютому 1654 р. у 177 містах і містечках. Документально рішення Переяславської Ради було закріплено так званими Статтями Богдана Хмельницького або Березневими статтями (затверджені царем і Боярською думою в березні 1654 p.). Це був договір між Україною і Московським царством. Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держава — зі своїм главою (гетьманом), своїм політичним устроєм та територією. Реєстр установлювався в 60 тис. чол., козаки могли жити і судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати у між народні відносини з іншими державами, крім Польщі і Туреччини. Гетьмана мало обирати військо і лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони повинні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет Української держави частково обмежувався у міжнародній та фінансових сферах.

Водночас під час підписання Березневих статей і Переяславського договору з боку гетьманського уряду були допущені певні прорахунки, що зіграли потім негативну роль у відносинах між Москвою й Україною. Москва скористалася тим, що в умовах договору чітко не визначалася форма відносин між Україною і Москвою; московський уряд не присягнув у тому, що він буде виконувати свої зобов'язання; Б. Хмельницькому варто було б обмежитися особистою присягою, а не дозволяти присягати всьому народу; помилкою був і дозвіл мати російських воєвод в українських містах, а також збір податків на користь царя в Україні.

Таким чином, Переяславський договір:

1) констатував відокремлення України від Речі Посполитої;

2) означав міжнародно-правове визнання Української держави;

3) засвідчив внутріполітичний суверенітет Української держави, зберігав її основні політичні інститути;

4) суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, посилював позиції України в боротьбі з Польщею, зміцню вав вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу у відносинах між Україною і Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом планувала перетворити її у звичайну провінцію.

Існують різні наукові оцінки договору 1654 р. щодо відносин між Москвою і Україною. Зокрема вони розцінювались як: 1) персональна унія; 2) васалітет; 3) тимчасовий військовий союз; 4) возз'єднання; 5) приєднання; 6) реальна унія; 7) не повна інкорпорація; 8) протекторат; 9) конфедерація.

Зараз найпоширенішими є думки про те, що це був тимчасовий військово-політичний союз або протекторат.

Рішення Б. Хмельницького про перехід «під руку» московського царя було вимушеним кроком, напевне не розрахованим на «вічну» перспективу. У тих умовах кращого варіанта, скоріш за все, не було.