64.Культура України у хvііі ст.: музика, живопис, архітектура, образотворче мистецтво.

Помітних успіхів досягла українська музична культура у X VIII ст. Осередком музичного життя стала Київська академія, де вивчали нотну грамоту та були поширені хоровий спів, гра на музичних інструментах. В академії існував симфонічний оркестр. Великий внесок у розвиток національної музичної культури зробили вихованці академії композитори В.Шкулицький, І. Рачинський, М.Березовський, А.Ведель. Значний вплив мала також творчість композитора Д.Бортнянського, якому належить багато творів духовної і світської музики.

Хори існували при Переяславській, Чернігівській, Харківській колегіях. У містах та великих поміщицьких маєтках розвивалася світська музика. Багаті поміщики утримували кріпацькі капели, оркестри, оперні та балетні трупи. Було відкрито Глухівську співацьку школу. У кін. XVIII ст. на основі народнопісенної творчості почала зароджуватися і поширюватися пісня-романс літературного походження.

Чимало пісень виникло у зв'язку із зруйнуванням Запорізької Січі. Визначились основні теми, сюжети, образи рекрутських, наймитських, кріпацьких, бурлацьких пісень. Створювалися пісні про героїв народних повстань: Максима Залізняка, Устима Кармелюка, Олексу Довбуша, Швачку.

Одним з найяскравіших періодів у архітектурному будівництві було XVIII ст. Глибоко самобутня українська барокова архітектура цього часу виразно проглядається у Покровському соборі у Переяславі-Хмельницькому (1704—1709), Покровській церкві у Києві (1766), Преображенській церкві у Великих Сорочинцах на Полтавщині (1732), а також Ковнірівському корпусі у Києво-Печерській лаврі (1744—1745) будівничого Степана Ковніра.

Велику увагу приділяють зведенню громадських будівель, ратуш з високими вежами і багатим декором (ратуша у Бучачі на Тернопільщині (1751) архітектора Б.Меретина), житлових будинків та палаців козацької старшини, вищого духівництва (Кловський палац у Києві (1752—1756) архітектора П.Неєлова, будівництво закінчив С.Ковнір). Дуже поширене будівництво церков, монастирів, дзвіниць, келій, духовних навчальних закладів.

Постав ряд ансамблів — Почаївська лавра (XVII—XVIII ст.), колегіум у Кременці (1731—1743) архітектора П.Гжицького, собор св. Юра у Львові (1746—1762) архітектора Б.Меретина, що позначені рисами пізнього бароко. У 20—60-х роках XVIII ст. в архітектурі зріс вплив народних елементів, прийомів і стилів російського зодчества, зокрема у творчості В.Растреллі (Андріївська церква (1749—1753), Маріїнський палац (1750—1766) у Києві).

У взаємозв'язку розвивалися дерев'яна і кам'яна архітектура в культовому будівництві. У дерев'яній архітектурі, зокрема, виділяється кілька регіональних шкіл: волинська, галицька, подільська, гуцульська, буковинська.

З кін. XVIII ст. архітектура розвивалася в стилі класицизму, що поєднував геометричну чіткість і раціональність з античністю. Провідне місце тоді зайняло містобудування. За розробленими планами будували нові міста, торгові й військові порти на Чорному морі: Херсон(1778), Севастополь (1784), Миколаїв (1788), Одесу (1794).

У садибах великих землевласників у сільській місцевості виникли своєрідні типи палацової архітектури: маєтки Шидловського в Мернику на Харківщині (1776— 1778) архітекторів П.Ярославського, О.Паліцина; Рум'янцева-Задунайського в Качанівці на Чернігівщині (70-ті роки XVIII ст.) архітекторів І.Бланка, М.Мосципанова; палац К.Розумовського в Батурині на Чернігівщині (1799—1803) архітектора Ч.Камерона. У садово-парковому мистецтві відчувається перехід від регулярного планування, т. зв. французьких парків, до ландшафтного — парків англійських ("Софіївка" в Умані на Черкащині(1796—1805) інженера Л.Метцеля).

Наприкінці XVIII ст. з поширенням у скульптурі та живопису ідей просвітительства церковно-релігійна тематика відходить на другий план. Українське мистецтво поступово звільняється від середньовічних канонів та набуває світського характеру. Великими майстрами українського живопису були Д. Левицький, А.Лосенко, В.Боровиковський. Поряд із творами митців тоді набули поширення народні картини із зображенням легендарного козака Мамая.

Одним з найбільш поширених видів народного мистецтва стала вишивка, що відзначається чіткою композицією, різноманітною технікою виконання хрестиком, мережкою, низзю, гладдю. Для вишивок Галичини, Закарпаття, Буковини характерні геометричні узори, на київських, полтавських, чернігівських переважає рослинний орнамент. Різними за образним і орнаментальним рисунком, мотивами були кролевецькі, богуславські, волинські, прикарпатські рушники.

38