61.Російсько-турецькі війни 2 пол. Хvііі ст. Заселення Південної України і Криму.

Російсько-турецькі війни за чорноморське узбережжя точились не одне століття. У другій половині XVIII ст. ця боротьба вступила у завершальну фазу. Вона ознаменувалася двома виснажливими війнами — 1768—1774 та 1787—1791 pp.

Приводом для розв'язання війни стали події у місті Бал та, коли гайдамаки, переслідуючи загін польських конфедератів, перейшли на турецьку територію. Туреччина заявила, що це були запорожці - піддані Росії. Султан планував силами 400-тисячної армії рушити на Правобережжя, маючи за кінцеву мету Москву.

У 1769 р. 1 -й російській армії було поставлено завдання оволодіти Хотином. 9 вересня турецький гарнізон Хотина залишив фортецю.

У1770 р. бойові дії велися силами 2-ї армії Румянцева. У червні в урочищі Ряба Могила російська армія атакувала 72-тисячну турецько-татарську армію, яка безладно відступила. 7 липня біля річки Ларга Румянцев розбив 80-тисячне вороже військо. Біля озера Кагул 21 липня було розгромлено 150-тисячну армію на чолі з візиром. 16 вересня капітулювала фортеця Бендери. У кампанії 1771 р. війська генерала Долгорукого окупували Крим. Перемоги Росії на морі (біля Суджу к-Кале) і на суші (під Козлуджою) змусили Порту укласти мир з Росією (липень 1774 р. у Кучук-Кайнарджі): до Росії відходили території між Дніпром і Південним Бугом в їх нижній течії до побережжя Чорного моря, Керч та Азов. Росія отримувала право вільного мореплавства.

4 вересня 1775 р. війська під командуванням генерала Текелі оточили Січ, козаки спочатку спробували дати їм відсіч, але старшині вдалося відмовити їх від битви. Вся артилерія, військові клейноди й січовий архів були вивезені.

Російський уряд посадив на кримський престол свого васала Шагін-Прея. В квітні 1783 р. Катерина II підписала рескрипт про приєднання Криму до Росії.

У середині 1787 р. Туреччина висунула до Росії низку вимог: повернення Криму, передача соляних озер біля Кінбурну, відмова від протекторату над Грузією. У серпні, не дочекавшись відповіді, султан оголосив Росії війну. Планувалося висадити выйська у Криму, після цього наступати вглиб території України.

Туркам протистояли дві армії: Катеринославська (82 тис.) під командуванням Григорія Потьомкіна й Українська (30 тис.) на чолі з Петром Румянцевим. Бойові дії розпочалися з висадки турецького десанту на Юнбурнській косі, де російські війська на чолі з Олександром Суворовим розгромили ворожий десант. 6 грудня 1788 р., після багатомісячної облоги, було взято фортецю Очаків. У липні 1789 р. у битві під Фокшанами об'єднані російсько-австрійські війська під керівництвом Суворова розгромили турецьку армію. 11 вересня Суворов розбив 100-тисячну армію біля річки Римнік. Після цієї визначної перемоги росіян Туреччина залишилась майже без війська.

У грудні 1790 р. упала турецька фортеця Ізмаїл. У штурмі фортеці брали участь сформовані в Україні Катеринославський єгерський, Стародубський, Павлоградський карабінерні полки, всього близько 6,3 тис. козаків. Заключним акордом війни стала перемога Чорноморської ескадри під командуванням Федора Ушакова біля мису Каліаркія. 29 грудня 1791 р. в Яссах було укладено мир. До Росії відійшли межиріччя Південного Бугу - Дністра, фортеця Очаків, Туреччина підтвердила приєднання Криму до Росії.

Заселення Південної України і Криму.Після ліквідації Запорізької Січі і відвоювання Чорноморського узбережжя, царський уряд став роздавати землі Південної України російським і українським поміщикам, урядовцям, офіцерам. Всього протягом 9 років – від 1785 до 1794 рр. поміщикам було роздано 4,5 млн. десятин землі. Ці свої володіння поміщики заселяли головним чином втікачами з різних місць. Основну роль відігравала народна колонізація – переселення на південь з різних місць селян, козаків, міщан. Основний потік поселенців йшов з Правобережжя; поселялися і втікачі з Лівобережної України та російських губерній; і, нарешті, переселенці, яким уряд давав офіційний дозвіл на переселення і яких наділяв землею. Водночас сюди йшли й іноземні колоністи, які втікали від гніту Туреччини і Австрії (болгари, греки, серби, молдовани та ін.).

На освоєних землях Південної України зводили нові міста і села, освоювали природні багатства. Наприкінці XVIII ст. виникли міста Херсон, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса та ін. Завдяки використанню покладів корисних копалин розвивалася промисловість краю. Виникли суконні мануфактури у Катеринославі, ливарні в Херсоні та Луганську. На верфях Миколаєва і Херсона будували військовій торгові судна.

31780-х років почалася нова колонізація Півдня. Тут неухильно зростала російська адміністративна та військова присутність. Незважаючи на неодноразові реорганізації та перейменування, ця територія стала називатися Новоросією.