59. Приєднання Правобережжя до Російської держави. Адміністративний поділ територій.

Інакше склалася доля Правобережної України, що залишилися під владою Польщі після Андрусівського перемир'я 1667 р. Польща прагнула ліквідувати органи української державності, ще більше пригноблювала народ. До кінця XVIII ст. на більшості земель Правобережної України шляхта перетворила селян на кріпаків, які працювали у панських маєтках по чотири-п'ять днів на тиждень. Один із представників родини Потоцьких мав 120 тис. кріпаків і 400 шляхтичів почту. Лише родині Любомирських належали 31 містечко та 738 сіл. На становищі українців позначився і подальший наступ католицизму. У 60-ті роки на Київщині та Поділлі лишилося всього 20 православних парафій. Однак Річ Посполита не була захищена від російського експансіонізму. Дався взнаки і результат горезвісних "золотих вольностей" шляхти, яка довела країну до повного краху та безладдя. Польща фактично стала некерованою і була поділена між трьома найагресивнішими її сусідами: Росією, Пруссією та Австрією. 1772 р. відбувся перший поділ Речі Посполитої, а у 1793 р. і 1795 р. - другий і третій. Польсько-литовська держава перестала існувати. 62 % території та 45 % її населення дісталися Росії; 18 % земель та 32 % населення - Австрії; відповідно 20 % і 23 % відійшли до Пруссії. Такі радикальні зміни істотно вплинули на долю Правобережної України. Зокрема, внаслідок першого поділу Польщі Австрія загарбала Галичину, а в 1774 р. і Буковину. Отже, під владу цієї держави потрапила вся територія Руського (без Холмської землі), Белзького та західних районів Волинського і Подільського воєводств (70 тис. км2 території України з населенням понад 2,5 млн осіб, у тому числі 2 млн українців). Уряд Австрії штучно об'єднав захоплені українські землі з польськими в коронний край із центром у Львові. Вищим державним органом управління стала Галицька придворна канцелярія. Було запроваджено становий сейм, до якого входили вищі сановники, церковні діячі, магнати і шляхта. Однак скликали його лише один раз у 1780 р. Влада на місцях належала губернським управлінням. Фактично вона зосереджувалася в руках губернатора, якого призначав імператор. Галичину було поділено на 6, а з 1785 р. - на 18 округів. Округи підпорядковувалися старостам. Сільські громади, якими володіли поміщики, обирали собі старосту (війта) і присяжних. Після другого поділу Польщі Київщина, Брацлавщина, східна частина Білорусії увійшли до складу Росії. У травні 1793 року на цих землях було утворено Ізяславське намісництво (генерал-губернаторство), яке поділялося на Мінську, Ізяславську та Брацлавську губернії. Після третього поділу Речі Посполитої Росія отримала Західну Волинь. На території колишніх Ізяславської та Брацлавської губерній і Кам'янецької області було утворено три губернії: Волинську, Брацлавську і Подільську. Наприкінці 1796 р. частину земель Брацлавського намісництва було приєднано до Київського, а на возз'єднаній території Правобережної України утворено дві губернії: Подільську і Волинську. Незважаючи на такі зміни, станові відносини, панування шляхти збереглися. Поміщицькі господарства польської шляхти під новим урядом процвітали. Проте ослаб тиск католицизму на приєднаних до Росії землях, що позитивно позначилося на духовному і культурному житті українців. Отже, у другій половині XVIII ст. в Україні відбувалися зрушення в сільському господарстві та аграрних відносинах, у промисловому виробництві, торгівлі, що було безпосередньо пов'язано із входженням Лівобережної України (з Києвом) і Запорожжя, а згодом і Півдня України з Кримом до складу Росії. Наслідком соціально-економічних процесів цього періоду стало формування економічної спільності українського народу. На цих землях насаджувався централізований загальнодержавний устрій зі скасуванням будь-якого місцевого самоврядування.