39. Розвиток української культури в 2 пол. Хvіі ст.: архітектура, образотворче мистецтво, музика, театр.

Архітектура.

• Утвердження стилі бароко, який в Україні отримав назву козацького через набуття національного колориту. Естетичними особливостями бароко є багатобарвність, контрастність, мальовничість, вигадливість форм, розквіт бароко припав на добу Мазепи.

• Найвидатніші пам’ятки - Спаська церква Мгарського монастиря, церква Всіх Святих Києво-Могилянської лаври, Хрестовоздвиженських собор, Покровський собор тощо.

• Видатні архітектори - С.Ковнір, І. Григорович - Барський

Образотворче мистецтво.

• Найвидатніші українські художники-гравери - Олександр та Леонтій Тарасевичі, Іван Щирських

• Основні живописні жанри - іконопис, фреска, портрет.

• Конописні образи відходять від канонів, стають більш світськими; у портреті з’являються риси реалізму.

• Популярним стає так званий парсунний живопис (портрети гетьманів і старшин)

• Творчість художників Івана Рутковича та Йова Кондзелевича.

• Поширення народних картин із зображенням козака Мамая.

Музика.

• Поширення серед міського населення канти та псальми - побутових багатоголосних пісенних жанрів, які ширико використовувалися в театрі та вертепі.

• Розвиток багатоголосних співів.

• Викладання музики в колегіумах, а 1737р відкрито перше спеціалізоване музичне училище в Глухові.

• Винекнення цехів музикантів, що обслуговували урочисті церемонії, військові походи та розваги.

Театр.

• Панівним стилем є бароко.

• Поширення вертепу, який складається з різдвяної драми.

• Розвиток шкілької драми. Основними жанрами були містеріїї (п’єси на євангельські сюжети, пов’язані з Різдвом або Пасхою), мораліте (повчальні п’єси з алегоричним змістом), міраклі (релігійно-повчальні віршовані драми про чудеса Ісуса або святих)

40. Соціально-економічний розвиток Лівобережжя та Слобожанщини в 1 пол. Хvііі ст.

Характерною особливістю соціальних відносин в українському селі на Лівобережжі наприкінці ХVІІ – у ХVІІІ ст. стало переростання економічної залежності селянина на залежність кріпосницького характеру. Вона проявлялася у прагненні землевласників дедалі міцніше прив’язати його до наділу. Місцева влада забороняла селянам залишати своїх господарів, переходити на іншу роботу, продавати наділи стороннім особам без дозволу власника села. У порушників відбирали врожаї, ниви тощо.

Отже, наприкінці XVII– у XVIII ст. характерними рисами розвитку аграрного сектора економіки України були: зростання великого феодального землеволодіння в тому числі земельної власності російських поміщиків та можновладців; обезземелення українського селянства та його закріпачення; обмеження прав рядового козацтва на вільне розпорядження землею; виникнення і поширення прогресивних тенденцій і процесів у землеробстві і тваринництві; збільшення товарності сільськогосподарського виробництва.

Отже, у XVIII ст. на Лівобережжі, Слобожанщині значного рівня розвитку досягло не лише сільськогосподарське виробництво, яке становило основу української економіки, а й такі види промисловості, як ремесла і промисли. Найбільшого поширення набули млинарство, гончарство, винокуріння, селітро- і солеваріння, чумацтво, виробництво прядива і тканин тощо. Таким чином, у кінці XVII – XVIII ст. на землях Лівобережжя, Слобожанщини відбулися нові зміни у розвитку сільського господарства, промисловості і торгівлі. Підвищилися продуктивність і товарність зернового господарства й тваринництва, дальшого розвитку набули різноманітні ремесла і промисли, зростало мануфактурне виробництво, значно збільшився обсяг та асортимент українських товарів, які продавалися на багаточисельних ярмарках і базарах. Все більшим попитом користувалася продукція українських виробників і на зарубіжних ринках.