30. «Коломацькі статті» і.Мазепи та їх значення для України.

Одразу пысля обрання гетьманом Мазепи було оголошено Коломацькі статті з 32 пунктів, які скріпив своїм підписом І. Мазепа. Новий варіант українсько-російського договору в основному повторював зміст Глухівського договору (1669 р.) і Конотопських статей (1672 р.). У цьому документі декларативно підтверджувалися козацькі права та привілеї, зокрема, зберігалися права гетьмана і старшини на надані царем маєтки, 30-тисячне реєстрове військо, компанійські полки тощо.

Коломацькі статті містили також положення, які обмежували права українського гетьмана і держави:

• універсали, що видавав І. Мазепа, повинні були підтверджуватися грамотами царя;

• без царського дозволу гетьман не мав права призначати і звільняти старшин, а старшина – самовільно усувати гетьмана;

• значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися землями військового скарбу;

• для контролю за діяльністю українського уряду в гетьманській столиці Батурині розміщувався полк московських стрільців, утримання якого покладалось на місцеве населення;

• заперечувалась державно-політична окремішність гетьманату і декларувалася необхідність тіснішої інтеграції українського суспільства з російським, зокрема, рекомендувалось заохочувати українців і росіян до змішаних шлюбів;

• гетьманському урядові заборонялось підтримувати дипломатичні зносини з іноземними державами, зокрема, заборонялося будь-яким чином напружувати відносини Росії з Польщею;

- зовнішню та й внутрішню політику гетьман міг проводити лише за погодженням з царем.

31. Внутрішня та зовнішня політика і.Мазепи (1687 – 1700 рр.).

Визначальною рисою його внутрішньої політики було прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Слобожанщини і Правобережжя в єдиній Україні, яка уявлялась новообраному керманичу як держава західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою. 

В інтересах козацької верхівки гетьман багато уваги приділяв господарським справам: розвитку сільського господарства і промисловості, будівництву, торгівлі. В Гетьманщині активно будувалися рудні, млини, круподерні, папірні та порохові мануфактури, заохочувалося ґуральництво та ремесла. Особливе місце в її економіці належало виготовленню горілки, яка значними партіями поставлялась у Росію. Для задоволення потреб російського війська в країні поширилося вівчарство та конярство, розгорталося селітрове виробництво. Все це сприяло розвитку і зміцненню маєтків можновладців, їх збагаченню і посиленню влади в суспільстві.

І. Мазепа розширив систему найманих військ (сердюцькі і компанійські полки), які відрізнялися від козацьких полків високою платнею, державним утриманням і багатьма привілеями. Це військо використовувалось для особистої охорони гетьмана, його маєтків та поліцейської служби. І. Мазепа продовжував розвивати уведений І. Самойловичем вид козацької еліти «бунчукові товариші», а також започаткував посади «значкових» і «знатних військових товаришів», за якими закріплялись особливі привілеї.

Значну увагу у внутрішній політиці І. Мазепа приділяв культурно-просвітницькій діяльності. Гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні у розвиток вітчизняної науки, освіти, мистецтва, книгодрукування, справедливо вважаючи, що завдяки культурі Україна зможе зрівнятися з європейськими державами. Щедрі пожертви гетьмана змінили архітектурні обриси багатьох міст, зокрема, Києва, Батурина, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен та ін.

На кошти І. Мазепи, за підрахунками істориків, збудовано 12 та відремонтовано 20 храмів. Лише в Києві споруджені Богоявленська церква Братського монастиря на Подолі, Миколаївський військовий собор і Феодосіївська церква на Печерську, церква Всіх Святих над брамою Печерського монастиря, відреставровано Софійський собор та Михайлівський Золотоверхий монастир, Успенський собор і Троїцьку надбрамну церкву в лаврі тощо.

Складними для І. Мазепи були стосунки із Запорозькою Січчю. Гетьман намагався вгамувати автономістські настрої січової старшини та підпорядкувати Січ собі. Він прагнув поставити під власний контроль зносини Коша з московськими царями, не допустити проведення ними самостійних зовнішньополітичних акцій. З цією метою було побудовано на кордонах Січі Новобогородицьку та Новосергіївську фортеці, в яких розміщено гетьманські та царські війська. Цим змушено Січ рахуватися із гетьманською владою. Проте ці заходи, крім вирішення протиріч із січовиками, мали негативне значення, адже існування на кордонах Січі двох фортець сприяло розширенню впливу російської влади в Україні, що мало негативні наслідки як для Запорозької Січі, так і Гетьманщини.

На початку свого гетьманування І. Мазепі доводилось постійно приборкувати то явний, то прихований спротив різних верств населення політиці московського уряду в Україні. Не встиг він приборкати соціальні заворушення, які розпочалися у зв’язку з усуненням від влади І. Самойловича, особливо виступ козаків у Гадячі, як розпочалися локальні заворушення впродовж 1688 – 1691 рр.; то в Лубенському і Миргородському, то в Гадяцькому, Полтавському і Київському полках, то в інших місцях. «Чернь» палила і грабувала старшинські маєтки, забирала худобу тощо. І. Мазепа відповідав на це жорстокими репресіями. Для цього він постійно тримав при собі сотні охоронців з гарматами.