28.Кримсько-турецький фактор у політиці гетьманів України в 60-ті рр. Хvіі ст.

Неприпустимі умови російсько-української угоди 1659 р. та невиконання російською стороною взятих на себе зобовязань призвело до відмови більшої частини козацтва на чолі з Ю. Хмельницьким від протекторату московського царя та переходу під зверхність короля Яна II Казимира. За таких умов, до кінця 1660 р. поновлюються дружні стосунки з Кримом, а за його посередництва - і зі Стамбулом. На початку 1661 р. Карач-бей порадив Ю. Хмельницькому не схилятися ні до Речі Посполитої, ні до Росії, і шукати протекції у хана та Стамбулу. Польща була стурбована українсько-кримським зближенням і намірами встановити над козацькою країною протекцію Криму. Тому у травні польський посол переконував Карач-бея, що для Польщі й Криму перетворення Гетьманщини на незалежну державу становить велику небезпеку, й підкреслював необхідність співпраці обох країн, аби домогтися обернення козаків «у хлопів за плугом».

17 вересня 1661 р. Ю. Хмельницький підписав Ставищанський договір з Кримським ханством, який сам трактував як «вічний мир». Зважаючи на мирну угоду, татарський хан не відкликав свої орди з України. Незадовго перед цим, у травні, кримський посол Магмет Маметша вимагав від московського царя виведення російських підрозділів з усіх «малоросійських» міст. Але для досягнення повноцінних мирних відносин з гетьманським урядом кримському правителю необхідно було витіснити з України війська не тільки російського, а й польського монарха. З останнім було важче, адже раніше кримський хан уклав мирну угоду з Річчю Посполитою. Та й Османська імперія, виразником інтересів якої виступав Крим, поки що не давала згоди на початок військових дій проти короля.

Після Чуднівських подій 1660 р., коли вектор української зовнішньої політики знову схилився в бік зближення з Польщею, Кримське ханство, скориставшись союзницькими стосунками з Річчю Посполитою і внутрішніми проблемами козацької України, активізує свої дії з метою поступового встановлення контролю над гетьманським урядом і витіснення з політичного простору України конкурентів - Московського царства і Речі Посполитої. Фактично мова йшла про встановлення кримського протекторату над козацькою Україною. Російсько-польські змагання за Україну сприяли тому, що татарська орда, ніби допомагаючи польсько-українським військам, як свідчив тодішній гетьман Ю. Хмельницький, грабувала та спустошувала край. Участь татарських загонів у військових акціях Польщі давала можливість Криму зберігати постійну присутність в Україні, а відтак - і вплив на українську верхівку. Здійсненню планів ханства сприяла одна із статей Чуднівської угоди, яка стосувалася гарантій безперешкодного пересування татарських військ по території України.

Великий був вплив кримськотатарського чинника й на обрання гетьманом П. Тетері після зречення молодшого Хмельницького. Про це свідчить не лише присутність представника Криму Батирши-мурзи на елекційній козацькій раді, а й його свідчення про те, що саме хан Селім-Гірей «учинив гетьманом» Тетерю. Хан утримував частину військ в Україні, для чого часто використовуються Бєлгородська і Буджацька орди. Тут перебували значні татарські загони під командуванням Ширін-бея, Менглі-Гірея, Котлуші-мурзи, а в травні 1664 . на Правобережжя прибула орда під керівництвом солтана Селім-Гірея. Присутність татарських військ в Україні давала можливість ханові, що діяв в інтересах Туреччини, справляти відчутний вплив на розвиток подій.

Перші спроби П. Дорошенка встановити відносини з Портою, про які нам відомо, припадають на 1666 р. після ради Війська Запорозького, яка відбулася 20 лютого 1666 р. поблизу міста Лисянка, гетьман дав знати в Константинополь, що він готовий слухатися волі султана [42, с.250]. Варто звернути увагу на лист із квітня 1666 р. великого візира Кьопрюлю-заде Фазіля Агмеда-паші до П. Дорошенка, у якому гетьмана названо підданим султана.Осені 1666 р. стосується згадка про те, що гетьман перед трьома кримськими султанами присягнув, що йому бути в дружбі з кримським ханом, а цісарю турецькому в підданстві; а також згадка про те, що П. Дорошенко відрядив послів до султана, «піддаючись йому». Згідно зі звітом (реляцією) за 1667 р. про діяльність польського посольства в Туреччині на аудієнції у султана Мегмеда IV в Адріянополі побували посли П. Дорошенка, які заявили про готовність Війська Запорозького прийняти його протекцію.

У січні 1668 р. посли подалися до Стамбула й Криму. А на початку лютого 1668 р. відбулася старшинська рада і ухвалила «з обох боків Дніпра жителям бути у воззєднанні й жити окремо і давати данину турецькому цареві та кримському ханові, так як платить валахський князь...». У березні великий візир Османської імперії попередив польського канцлера про намір султана взяти козаків під свою опіку Напередодні 5 липня козацькі й турецькі посли прибули до Чигирина. Юсуф-паша передав гетьманові листи, в яких султан писав про ставлення Порти до бажання козаків прийняти її протекцію. П. Дорошенко і Й. Тукальський прийняли чауша з почестями і незабаром відправили його додому Ще до відїзду чауша П. Дорошенко зібрав усіх своїх полковників на раду, підтвердила курс на встановлення турецького протекторату. На тій самій раді було розроблено і схвалено проект договірних статей (усього їх було 16), у яких Військо Запорозьке давало згоду на перехід під турецький протекторат. До Туреччини 10 (20) серпня разом із чаушем відправили двох козацьких послів, які мали передати ці статті на розгляд султанові. Статті передбачали широку автономію, по суті, незалежність українських земель від Османської імперії: Порта не мала права втручатися у внутрішні справи українців, трактувати місцеве населення як підневільне, вимагати від нього сплачувати данину й податки, постійно тримати на українській території турецькі (і татарські) війська, які козаки покликали на допомогу. За цими статтями, Порта зобовязалася без згоди Війська Запорозького не укладати договори з країнами, з якими воно було у ворожих стосунках, зокрема з Польщею і Москвою.26 серпня між Запорожжям і Кримом укладається угода, яка передбачала надання ханством військової допомоги запорожцям за умови, що вони не піддадуться Порті й чинитимуть спротив її наступу.