26. Гетьман і.Самойлович, його внутрішня та зовнішня політика. «Конотопські статті» та «Переяславські статті» та їх значення для України.

Іван Самойлович — син священика з м. Ходорів на Волині. Після Національно-визвольної війни родина Самойловичів переселилася на Лівобережжя, де батько отримав парафію в м. Красний Колядин. Освіту майбутній гетьман здобув у Києво-Могилянській академії. Він відмовився від духовної кар’єри й вступив на службу писарем Красноколядинської сотні Чернігівського полку, згодом став сотником цієї ж сотні, суддею і наказним чернігівським полковником. У 1668 р. брав участь у визволенні Лівобережжя з-під влади московських воєвод.

Освіта та природні здібності допомогли йому за гетьманування Д. Многогрішного стати генеральним суддею, а на посаді гетьмана відзначитися широким політичним світоглядом, який не обмежувався лише інтересами Лівобережжя.

Укладення «Конотопських статей». Вибори гетьмана завершилися укладенням договору з московським царем відомого під назвою «Конотопські статті», які продовжили справу обмеження влади гетьмана.

Внутрішня та зовнішня політика І. Самойловича. У внутрішній політиці гетьман зосередив зусилля на обмеженні козацької демократії та побудові аристократичної держави з провідною роллю старшин. Із цією метою він припинив скликання Генеральної військової ради і в такий спосіб позбавив козацькі низи можливості впливати на рішення державної ваги, які він приймав лише зі Старшинською радою. Самойлович сприяв зростанню старшинського землеволодіння. Із синів старшин він створив бунчукове товариство, яке, перебуваючи під гетьманською опікою — «гетьманським бунчуком», з юнацьких років готувалося до виконання військових та адміністративних обов’язків і мало стати майбутньою аристократією. Плекаючи український аристократизм, він сприяв пожвавленню культурного життя, церковному будівництву, спонукав до цього старшин та заможних міщан. Усупереч договору з царем, Самойлович зберіг і навіть примножив наймане військо, яке стало гарантом забезпечення порядку на Лівобережжі. Гетьман виношував плани возз’єднання України.

Як і його попередники, Самойлович прагнув до заснування власної династії. З цією метою він надавав своїм синам впливові посади, великі земельні володіння, шукав шляхів споріднення своєї сім’ї з родинами, що мали старі князівські корені.

У зовнішній політиці Самойлович орієнтувався на Московію, вороже ставився до Польщі й Туреччини, заперечував московсько-польські домовленості за рахунок поділу України. Одночасно вважав невигідним для України надмірне ослаблення Туреччини й Криму.

Конотопські статті (1672) — договір, укладений між новообраним гетьманом Лівобережної України Іваном Самойловичем та представниками уряду Московії, основні положення якого стосувалися не стільки взаємин гетьмана з Московією, скільки з козацькою старшиною.

17 червня старшинська рада лівобережного козацтва, яка зібралася поблизу містечка Козача Діброва, що неподалік Конотопа, в присутності та зі згоди російського воєводи Г. Ромодановича, обрала гетьманом Лівобережної України І. Самойловича. Ця ж старшинська рада ухвалила так звані «Конотопські статті», що складалися з 10 пунктів. Ними підтверджувалися домовленості, викладені в Глухівських статтях, 1669 і, водночас, подавалися нові статті, здебільшого націлені на обмеження гетьманських повноважень. При цьому уражені москвофільством козацькі офіцери не усвідомлювали (а можливо, й усвідомлювали), що, різко зменшуючи повноваження свого гетьмана, вони водночас так само різко обмежують автономію й без того гнобленої Московією батьківщини. Передусім було вилучено пункт (який існував у «Глухівських статтях») щодо участі українських послів у переговорах дипломатів Московії з іноземними посольствами. Вступати в будь-які зносини та висилати будь-яке посольство гетьман міг, лише маючи дозвіл на це московського царя та ради старшин. Але здобути ці дозволи — означало розсекретити всі свої наміри перед внутрішньою опозицією і перед розвідкою недружніх країн. Ще одна заборона, була на націлена усталення розколу України: гетьману заборонено було листуватися чи взагалі підтримувати будь-які стосунки з правобережним гетьманом П. Дорошенком. Водночас було ліквідовано компанійські полки, тобто полки найманців, які підпорядковувалися безпосередньо гетьманові, а також дозволено вільне пересування українськими річками російських «ратних людей». Всі селяни з Московії, які знайшли притулок в Україні, гетьманський уряд мав повернути до Росії і надалі біженців з Московії не приймати. Зрозуміло, що з прийняттям таких статей, гетьман І. Самойлович звів автономію своєї гетьманської держави до мінімуму.

«Переяславські статті»

Перея́славські статті — козацько-московська міждержавна угода, укладена 17 жовтня 1659 року в Переяславі. Статті означали розрив Гадяцької угоди 1658 року з Річчю Посполитою і суттєво звужували автономію козацької України у складі Московсь­кої держави. Підписані гетьманом Юрієм Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі з князем Олексієм Трубецьким.

Після скинення Івана Виговського молодий новообраний гетьман Юрій Хмельницький вислав посольство до московського воєводи Олексія Трубецького. Посольство, очолюване Петром Дорошенком, привезло проект договору, в яких визначалися принципи союзу з Московією. Цей проект отримав назву Жердівські статті. Вони базувалися на Березневих статтях 1654 року з певними модифікаціями. Зокрема, козацька сторона пропонувала:

• скасувати московські гарнізони в українських містах, окрім Києва, як при Богдані Хмельницькому.

• підпорядкувати гетьманові усі московські війська, що надсилалися в Україну.

• заборонити контакти московського уряду зі старшиною, оминаючи гетьмана.

• допустити, щоб у всіх зовнішніх переговорах, дотичних інтересів Війська Запорозького, були присутні козацькі посли з правом голосу.

Трубецькой прийняв посольство, але запросив Хмельницького на особисті переговори. Гетьман побоювався пастки, однак, врешті-решт, поїхав до Переяслава із малим супроводом. 27 жовтня 1659 року, в Переяславі, Трубецькой організував Генеральну військову раду. На ній були відсутні правобережні полковники, а основну масу становила старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя. Сама рада проходила в оточенні 40-тисячного московського війська. На раді Хмельницького знову обрали гетьманом, після чого Трубецькой змусив підписати його сфальсифікований московською стороною текст Березневих статей 1654 року. Пізніше цей довільно редагований текст увійде до Зводу законів Російської імперії під назвою «Статей Богдана Хмельницького».

Скасовувалися компанійські полки гетьман позбавлявся права знімати старшину з посади без вироку військового суду або згоди старшинської ради.

Переяславські статті складалися з 19 пунктів. Всупереч сподіванням козацької сторони, вони містили ряд суворих обмежень самоврядування. Документ мав на меті зміцнити позиції Московії в Україні. Статті передбачали:

• Заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя.

• Обов'язкове затвердження кандидатури гетьмана московських урядом.

• Заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини із іноземними державами.

• Заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу.

• Обов'язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя.

• Заборону гетьману призначати й усувати полковників без згоди царя.

• Розквартирування московських гарнізонів і воєвод в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення.

• Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху; заборона приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Крім цього статті передбачали видачу Москві усієї родини Виговського, котрого царський уряд вважав зрадником.

Обранням Юрія Хмельницького гетьманом і підписанням Переяславських статей закінчилася Україно-російська війна (1658—1659) років.

Восени 1660 Ю. Хмельницький розірвав воєнно-політичний союз із московським царем і уклав новий договір з Річчю Посполитою — Слободищенський трактат.