24. Адміністративний та військовий устрій Лівобережжя, Слобожанщині та Запоріжжя в 2 пол. Хvіі ст..

На Лівобережжі України зберігалося гетьманське правління з адміністративно-територіальним устроєм, що склалися в роки визвольної війни. Гетьман обирався на козацькій раді з осіб, заздалегідь висунутих старшиною, а потім затверджувався царським урядом. Гетьману належала вища влада. Верхівку державного апарату, як і в роки визвольної війни, становила генеральна старшина - обозний (керував артилерією козацького війська), суддя, писар (вів діловодство і займався зовнішніми зв'язками), подскарбий (відав фінансами), бунчужний, хорунжий та осавули (відповідали за формування і боепитание війська, навчали козаків військовій справі) .Територія Лівобережжя поділялася на полки. На чолі полку стояли полковник і полкова старшина. Полки в свою чергу поділялися на сотні. Адміністративно-військові посади вважалися виборними, однак у більшості випадків заміщалися на розсуд вищих властей.

Формально підкоряючись гетьманові Лівобережної України, Запоріжжі, як і російські козачі області, користувалося правом самоврядування. Воно підтримувало безпосередні зв'язки з царським урядом. У Запоріжжі вищим органом вважалася військова рада. Величезну роль відігравала вища старшина - кошовий отаман, суддя, писар, осавули. Запорізьке козацтво поділялося на курені, очолювані курінним отаманом.

В управлінні Слобожанщиною було багато спільного з управлінням Лівобережною Україною, однак полиці тут в адміністративному і військовому відношенні були підпорядковані не гетьману, а бєлгородському воєводі, Розрядному, а з 1688 р. і Посольскому наказам.

Всі зазначені основи організації та діяльності адміністрації на Україні кожен раз підтверджувалися в нових статтях і грамотах царського уряду, які проголошувалися при избраниях нового гетьмана. Зберігаючи самоврядування і надаючи старшині, шляхті, духовенству феодальні привілеї, царський уряд разом з тим зміцнював свою владу на Україні, використовуючи в цих цілях місцевих феодалів. Військові ради широкого складу перестали скликатися зовсім. Зросло значення старшинської ради і органів гетьманської адміністрації, де заправляла генеральна старшина. Особливу роль стала грати Генеральна військова канцелярія, в якій зосередилося політичне, адміністративне, військове, судове та фінансове управління. Вибори генеральної старшини і полковників вже до кінця XVII ст. набули лише процедурний характер, так як ці посади фактично заміщалися за призначенням гетьмана.

25. «Глухівські статті» д.Многогрішного та їх значення для України.

Укладення «Глухівських статей». Восени 1668 р. під тиском московського війська, яке розпочало облогу Чернігова, та промосковської частини старшин, Д. Многогрішний погодився на перемовини про повернення Лівобережжя під опіку московського царя, але лише на засадах статей Б. Хмельницького.

9 березня 1669 р. перемовини між лівобережними старшинами та Московією завершилися укладенням «Глухівських статей». Відповідно до них, справи внутрішнього урядування та суддівство повністю переходили до рук гетьмана, старшин, українських суддів, які судили за українськими законами. Московські бойові загони залишалися тільки в п’яти містах, а їхні воєводи втрачали будь-які права втручатися в місцеві справи. Податки мали збирати лише українські старшини. Козацький реєстр було визначено чисельністю 30 тис. чоловік, а гетьман отримав право утримувати 1 тис. компанійців — вільнонайманих військовиків, які могли виконувати і поліцейські доручення.

Глухівські статті є результатом багаторічних переговорів між Росією та Україною. Цими статтями обидві сторони прагнули забезпечити собі привілеї. 

Україна намагалася юридично закріпити для себе військову допомогу Москви проти військових домагань Польщі і Туреччини, зберігаючи при цьому максимальну незалежність. Для Росії це питання було так само не маловажен, тому що її південні рубежі були відкриті для набігів з боку татар.  Закріплюючи Глухівські статті становище українських козаків як військового стану, створювало перешкоду для ворогів Росії. Це юридичне рішення формувало українське дворянство (шляхта), як частина загальноросійського дворянства. Глухівські статті регулювали відношення держава до селянства і це створювало умова для формування лояльного до Росії класу.  Таким чином, розглянувши даний документ ми можемо говорити про значущість цього договору як для Росії, так і для України. 

Таким чином, прийняття Глухівські статті призвело до деякого ослаблення політики Російського царизму спрямованої на обмеження самоврядування на Україну. Російські воєводи залишалися лише в Києві, ніжний, Переяславі, Чернігові, Були обмежені їхні функції. Тепер вони займалися виключно військовими справами. 

Так само статті сприяли зміцненню класових інтересів Української козацької старшини та російського дворянства.