60. Французький неолібералізм. М.Алле.

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

Французький неолібералізм (паризька школа). Виникнення французького неолібералізму датується 20—30-ми рр. XX ст. Відродження неолібералізму у Франції припадає на початок 60-х рр. Однак під впливом цієї школи характер планування французької економіки змінився. Воно стало договірним, здійснювалось на підставі угод між державою та приватними підприємцями, хоч французькі неоліберали не ігнорували й індикативного планування, допускаючи існування індикативного плану як додаткового інструмента економічної рівноваги. Його об'єктом залишається господарська кон'юнктура, але воно орієнтується на ринкові механізми.

Представники неоліберальної школи заперечували необхідність перерозподілу національного доходу на користь безробітних. Вони вважали абсурдним твердження, що безробітні є резервом для поповнення армії зайнятих, і наголошували, що надлишок робочої сили є наслідком порушення економічної рівноваги. Вирішення цієї проблеми зв'язувалось ними зі структурною перебудовою виробництва, пожвавленням інвестиційних процесів.

Представник французької неоліберальної школи М. Алле. Ним написано низку праць із соціології, історії цивілізацій, теоретичної й практичної економіки. головним об'єктом його досліджень була економіка: він намагався зрозуміти фундаментальну структуру економіки, визначити чинники її розвитку.

Метод дослідження. Алле — яскравий представник ринково-інституціональної школи. Використовуючи методи економікотеоретичного та порівняльно-історичного аналізу, він змальовує загальну картину розвитку суспільств, що в них раціональність економічних відносин забезпечується, на його думку, приватною власністю з притаманною їй свободою господарського управління. Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і пропозиції грошових капіталів за умов стабільного грошового обігу. Контроль Алле вважає не дуже дійовим інструментом. Єдиний об'єктивний і ефективний контролер — це ринок. На його думку, об'єктом контролю мають бути тільки державні витрати та грошовий обіг.

61. Причини і суть „монетаристської революції”. Чиказька школа та м.Фрідмен.

Поєднання неокласичних підходів і монетарної концепції державного регулювання характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризму. Та особливого поширення монетаризм як варіант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х – початку 50-х рр. Цей період характеризувався виникненням низки монетарних теорій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та переконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи М. Фрідмена. Мілтон Фрідмен (1912) народився у Брукліні в сім'ї вихідців з України. Його широкому кругозору, надзвичайному інтелекту завдячує своїм відродженням неокласичний напрямок в економічній теорії. Шлях Мілтона Фрідмена від академічного вченого до засновника чиказької монетаристської школи, лауреата Нобелівської премії 1976 р., був зв'язаний із розробкою теорії капіталізму як саморегулювальної системи, з формулюванням монетаристської доктрини, котру було визнано антиподом кейнсіанської системи державного втручання в економіку. Метод теоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивістським, заснованим на емпіричних та статистичних узагальненнях.

Позитивізм теорії Мілтона Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування. Монетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей» Державне втручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, що сприяють встановленню рівноваги, воно орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які непередбачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибраного напрямку.

Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує.