33. Політична економія к.Маркса: загальна характеристика.

М ар к си́ зм — узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, які їхні послідовники намагаютьсяінтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці. Першим марксизм визначив Енгельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом»

Вагомою зміною, яку марксизм вніс в класичну економічну теорію, було вчення про додаткову вартість, як про джерело збагачення власника засобів виробництва. Додаткова вартість утворюється в процесі виробництва як різниця між вартістю виробленого продукту й ціною робочої сили. В умовах існування приватної власності на засоби виробництва капіталіст експропріює додаткову вартість, тоді як робітники отримують тільки стільки, щоб забезпечити відтворення своєї робочої сили. Отже, марксизм бачить джерело економічної нерівності,експлуатації людини людиною, у приватній власності. Відповідно, марксизм, виходячи із діалектичної складової своєї філософії, формулює основне протиріччя капіталізму, як протиріччя між суспільним характером виробництва й приватною власністю, що лежить в основі розподілу.

34. Теорія вартості та додаткової вартості к.Маркса

Услід за Рікардо, Маркс стверджував, що вартість товару визначається витратами праці. Але очевидно, що однорідний товар виробляється різними виробниками (це значить, що у кожного з них індивідуальні витрати праці). Маркс уточнює, що вартість визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідними. Природною мірою праці є робочий час. Розглядаючи категорію вартості товару, Маркс вводить поняття суспільно необхідного робочого часу. Під ним розуміє витрати часу на виробництво товару за середнього рівня уміння й інтенсивності в середніх умовах виробництва на певному етапі суспільного розвитку. Суспільно необхідні витрати робочого часу витрачаються на виробництво більшості товарів певного виду. Тому на ринку вартість товару визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідними. Цю закономірність він назвав законом вартості. Ціна товару і вартість - різні поняття. Ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, а вартість створюється в процесі виробництва. Ціна товару під впливом попиту і пропозиції може знижуватися або підвищуватися відповідно до вартості цього товару. 1. За Марксом, товар, по-перше, здатний задовольняти потреби людей, тобто володіє споживною вартістю; по-друге, виробляється для обміну, здатний обмінюватися на інші товари, тобто має вартість. В основі цієї двоєдиної властивості лежить висунуте Марксом положення про двоїстий характер праці. В умовах товарного виробництва праця виробників є, з одного боку, конкретною працею, що створює споживну вартість, а з іншого - абстрактною працею, що створює вартість. Праця - творець вартості - є працею не для себе, а для інших, для обміну, для продажу на ринку.

2. В основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор - праця найманих робітників. Усі товари є продуктами людської праці. Вимірником цінності товарів слугують витрати робочого часу, причому не індивідуальні, а суспільно необхідні, усереднені витрати.

3. Найманий робітник одержує за свою працю заробітну плату. Заробітна плата покриває витрати, необхідні для підтримки і відновлення фізичних і моральних сил, для нормального функціонування працівника.

Заробітна плата оплачує не працю, а специфічний товар - робочу силу. Особливість робочої сили полягає в тому, що вона має властивість створювати продукт (товар), вартість якого вища за вартість самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримання життя робітника і його родини.

4. Отже, капіталіст, наймаючи робітника, оплачує його здатність до праці та здобуває право змусити його трудитися більше того часу, який потрібний робітникові для забезпечення певного мінімуму життєвих засобів. У результаті утвориться різниця між вартістю виготовленого працею робітника товару і вартістю робочої сили - заробітною платою, сплачуваною капіталістом як "ціна" товару "робоча сила". Ця різниця і становить додаткову вартість - частину матеріалізованої в товарі праці робітника, що привласнюється безоплатно власником підприємства.

"Таємниця" експлуатації, за Марксом, полягає в тому, що робоча сила, як будь-який товар, має дві властивості: вартість і споживну вартість. Додаткова вартість є не "відрахуванням з праці робітника" (як вважав Д, Рікардо), а результат еквівалентного обміну. Робоча сила продається і купується за вартістю, але її вартість ("ціна") нижча, ніж вартість створюваного нею продукту.

Все обґрунтування сутності розглянутого процесу - логічне продовження і "розгортання" вихідних постулатів про двоїстий характер праці та два фактори товару.

5. Додаткова вартість лежить в основі доходів власників капіталу - підприємницького прибутку, торгового прибутку, відсотка.

Критики Маркса вважають, що його теорія додаткової вартості є свого роду теоретичною конструкцією, яка не враховує, що підприємницька праця, праця з управління, організації виробництва також є джерелом цінності товару, створює дохід. Трудова (однократна) теорія вартості, яка лежить в и основі, не узгоджена з практикою, тому що праця різнорідна і відрізняється не тільки за витраченим часом, а й за результатами. Звертається увага на те, що форми експлуатації можливі та існують навіть у тих умовах, коли учасники виробничого процесу е рівноправними суб'єктами відносин власності.

35. К.Маркс про нагромадження капіталу та його соціально-економічні наслідки. Виробництво — процес безупинний, який постійно відновляється. Як правило, у довгостроковий період він відновляється в розширеному масштабі. Такий процес називається розширеним відтворенням. Для його здійснення необхідне зростання капіталу. Джерело збільшення капіталу, що залучається у виробництво — додаткова вартість. Процес перетворення додаткової вартості на капітал Маркс називав нагромадженням капіталу. Капітал, що нагромаджується, у певних пропорціях розподіляється між приростом постійного і змінного капіталу. Ці пропорції в кожному конкретному випадку будуть задаватися технічною та вартісною будовою капіталу. Технічна будова — це маса засобів виробництва, що рухається працівником або відношення маси засобів виробництва до кількості живої праці. Вартісна будова — відношення постійного капіталу до змінного. Взаємозв'язок технічної і вартісної будови капіталу виражається поняттям органічної будови. Органічна будова капіталу, таким чином, — це така вартісна будова, яка відбиває зміни технічної. Ринкова конкуренція, прагнення знизити витрати завдяки підвищенню продуктивності праці змушують підприємців велику частину капіталу, що нагромаджується, вкладати в засоби виробництва. Нагромадження капіталу виконує революційну роль у технічному, економічному і соціальному прогресі суспільства. Історично нагромадження капіталу супроводжується революційними змінами в продуктивних силах, що викликає воістину тектонічні зрушення в економічних відносинах сучасних суспільних систем. Природний процес усуспільнення продуктивних сил виявляється у трансформації відносин власності, посиленні процесів глобалізації всього громадського життя. На підприємствах акціонерних та інших форм колективної власності її суб'єкти є асоційованими виробниками. Це розділено-сумісна праця за умов розділено-сумісної власності. І не внаслідок збройного повстання, класових битв розриває ланцюги «капіталістичного рабства» пролетаріату, надходить година капіталістичної власності. Це відбувається в процесі глибокої трансформації всієї системи суспільних відносин. Між працею і капіталом у передових країнах установлюється якщо не гармонія інтересів, то такий класовий консенсус, від порушення якого втрачають і одні й інші. Процес соціалізації виробництва і всього громадського життя стає тією історичною тенденцією, що споконвічно містив у собі капітал.