64. Етапи розвитку транзитології: основні проблемні комплекси.

Концепція політ транзиту поч розвив в Амер на поч 70 р –це перехід від авторитарно-тоталіт реж до демократич(Д.Растоу, С Хантінгтон,А Пшеворський, Ф.Шміттер, Х.Лінц, Г.О’Доннел,С-М Ліпсет) Основні стадії демократичного транзиту: 1.Лібералізація – процес закріплення деяких гром свобод без змін в апараті влади Може відбуватися зверху, (верхівка розкол)-реформатор і консерв.)і знизу(під тиском населення.)Укладеня Пакта. 2Демократизація:укладення пакту про осно правила пол поведінки. Легітимізація пакту(приєднання до нього груп і мовчазна опосередкована підтримка його шорокими сусп колами, зацікавленими як в просуванні реформ так і в збереженні порядку.Саме тут виникає поняття центризм(зазвичай середній клас)

Проведення установчих виборів, залучення до влади всіх головних учасників пакту незалежну від рез виборів ,які визнач лише ступінь відносного домінування переможців.

Політичний транзит – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від тоталітарних, авторитарних режимів до демократичних способів управління і навпаки. Етапи розвитку транзитології: 1 етап: 60-ті початок 70-х рр. Виникнення транзитології, її відмежування від теорії політичної модернізації. Транзитологія виникла в межах т.зв. «акторської школи», представниками якої є: Філіп Шміттер, Хуан Лінц. Лері Даймонд, Сеймур-Мартін Ліпсет, Адам Пшеворський, Семюель Хантінгтон. Основні об’єкти дослідження:механізм демократизація; динаміка переходу; наступна консолідація демократії. 2 етап: 70-90-ті рр. ХХ ст. – Розробка нової дослідницької парадигми. Основні питання, що постали в центрі уваги політологів, були породжені третьою хвилею демократизації (термін С.Хантінгтона) та тими проблемами, що її супроводжували. Вчені зосередили увагу на чинниках, що впливають на процес демократизації та часто суперечать один одному. Саме ці суперечливі чинники і стали основними проблемними комплексами даного етапу розвитку транзитології. 3 етап: 90-ті рр. – початок ХХ ст..: Революційні зміни, що відбулися в країнах комуністичного блоку в 90-х рр. ХХ ст., обумовили необхідність переосмислення політичних трансформацій в межах загальної теорії політики. Це було викликано тим, що посткомуністичні країни створили новий прецедент, який потребував нового осмислення. (!) Центральною темою транзиту став аналіз переходів не від традиційного суспільства або правого авторитарного режиму, а від соціалістичного типу суспільства, який по-своєму, успішно вирішував питання соціального та технологічного прогресу. Представники: (крім вже згадуваних): Д.Ді Палма, С.Террі, В.Барнс, М.Макфол, С.Фиш.

Растоу Д.А. Переходы к демократии: попытка динамической модели

Дві попередні умови: 1.Нац ідентичність. Більшість громадян не має сумнівів щодо того до якого політичного співгромадянства вона належить; 2.державна єдність або єдність кордонів. III основні фази демократизації: І Підготовча фаза. В основі демократизації леж конфлікти і консенсуси) не можуть бути пердумовию.Тому основа демокр не мах консенсус а звичка до постійних спорів з різного кола питань. Характерна риса, - поляризація, тобто розкол держави на 2 полюси ,але розкол як такий держави не відбувається ,через 2 попередню умову. « Серьезный и продолжительный характер борьбы, как правило, побуждает соперников сплотиться вокруг двух противоположных знамен. Поэтому отличительной чертой подготовительной фазы перехода к демократии является поляризация, а отнюдь не плюрализм. У противоборствующих сторон //должно сохраняться некое ощущение сообщности». ІІ Фаза прийняття рішення. Попередній етап закінчується тоді коли значна частина населення визнає плюралізм думок і різноманітність організацій. ІІІ.Фаза звикання – поч працювати механізми для врегулювання конфлікт в сусп.Ключова роль переходит до різного роду організацій (політ парт,гром орг, і т д.) «в фазе привыкания// происходят процессы троякого рода. Во-первых, опыт успешного разрешения неких проблем учит и политиков, и граждан безоглядно верить в новые механизмы и использовать их при решении возникающих проблем(доверие к демократии) Во-вторых, опыт использования механизмов демократии и конкурентных принципов рекрутирования руководства будет укреплять политиков в их демократических привычках и убеждениях. В-третьих, с появлением эффективных партийных организаций, которые на деле свяжут столичных политиков с электоральными массами по всей стране, в новую систему полностью вольется и население».