15. Системний та структурно-функціональний аналіз.

Системний метод орієнтує дослідників на розгляд політики у якості певної соціальної цілісності, що саморегулюється, постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. За допомогою системного підходу вдається чітко визначити місце політики у розвитку суспільства, її найважливіші функції, можливості при здійсненні перетворень. Системний підхід до політики вперше був ретельно розроблений в 50-ті - 60-ті рр. ХХ ст. відомими американськими вченими Т. Парсонсом і Д. Істоном.

Сучасний системний підхід має на увазі існування системи дій, яка може аналізуватися з точки зору:1) внутрішньої інтеграції;2) збереження структур, які визначають і контролюють систему;3) пристосування до загальних умов середовища;4) целеоpіентаціі, пов'язаної із середовищем.

Для прихильників системного підходу характерний пошук і формулювання універсальних функціональних закономірностей, в яких нібито і приховані витоки стійкості тих чи інших систем. За системного підходу поза увагою залишається індивідуальне в політиці, конфлікти. Людина - тільки виконавець функції, що входить до роботи єдиної системи. Тому даний метод мало працює при аналізі політичної культури, лідерства, станів аномалії, кризовою і революційної ситуації.

Під кутом зору системного методу або підходу (підхід є узагальненою характеристикою методу) суспільство та його складові можна розглядати як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв'язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати. Системи мають більш чи менш чітко окреслені межі, які виокремлюють їх з навколишнього середовища. Відповідно до цього підходу політична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в її зв'язку з іншими сферами суспільного життя — економічною, соціальною і духовною. Завдяки використанню у політології системного методу стало можливим саме поняття «політична система суспільства».

Системний метод орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта й тих механізмів, які її забезпечують, на виявлення багатоманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх у єдину теоретичну конструкцію. Водночас системний метод аналізу політики, політичної системи вимагає детального вивчення її складових, структури та функціонування. Це досягається застосуванням поряд із системним підходом структурно-функціонального методу.

Структурно-функціональний метод є однією з найважли¬віших форм застосування системного підходу в дослідженні політичних явищ і процесів. Його можна визначити як дослідницький прийом, який полягає у розчленуванні складного об'єкта на складові, вивченні зв'язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з’ясування особливостей їхнього функціонування та зв'язку між ними.

У структурно-функціональному аналізі за одиницю дослідження приймається “соціальна дія”, а розуміється як сукупність складних соціальних систем дії (концепція Т. Парсонса, Р. Мертона). Кожен індивід зорієнтований на загальноприйнятні зразки поведінки. Норми об'єднані в інститути, що мають структуру і функції, спрямовані на досягнення стабільності суспільства. Мета структурно-функціонального аналізу полягає у кількісній оцінці тих змін, до яких система може пристосуватися без шкоди по відношенню до своїх основних функціональних обов'язків. Цей метод доцільний для аналізу способів збереження і регулювання системи, максимальний його ефект виявляється у порівняльному дослідженні політичних систем. Структурно-функціональний аналіз включає вивчення функціональних залежностей елементів політичної системи: єдності інститутів влади, відповідності їхньої дії (функціонування) потребам політичних суб'єктів; виявлення того, як реалізується потреба в пристосуванні системи до середовища, що змінюється, і т. ін.