Розділи наукознавства та їх характеристика

№	Розділи		Елементи наукознавства
1	2		3
1.	Загальна теорія науки		Розробка концепції науки, основних напрямів її розвитку, методології.
2.	Історія науки		Дослідження динамічного процесу нагромадження наукових знань, виявлення закономірностей розвитку науки.
3.	Соціологія науки		Аналіз взаємодії науки та суспільства в різних соціально-економічних формаціях, дослідження соціальних функцій і відносин людей у процесі НД
4.	Економіка науки	Вивчення економічних особливостей розвитку та використання науки, критеріїв економічної ефективності НД.
5.	Політика і наука	Визначення напрямів науки з врахуванням об'єктивних умов, потреб суспільства і загальної політики держави.
6.	Теорія наукового прогнозування, планування і управління НД	Розробка стратегії науки на майбутнє, планування матеріального забезпечення і організації НД.
7.	Методологія науки	Дослідження систем у науці, побудова моделей науки і різних видів наукової діяльності
8.	Організація праці, психологія, етика і естетика наукової діяльності	Розробка системи організації праці вчених, вивчення психологічних, етичних і естетичних чинників наукової діяльності (інтереси, емоції, індивідуальні особливості вчених).
9.	Наука і право	Дослідження і нормальне забезпечення взаємовідносин між науковими колективами і їх працівниками, розробка системи міжнародних та державних законів про науку.
10.	Мова науки	Розробка міжнародних та національних систем понять і термінології, особливостей стилю викладення результатів НД.
11.	Класифікація наук	Розробка міжнародних і національних систем класифікації наук.

Отже, швидкі темпи розвитку науки у XX ст. стимулювали створення наукознавства, яке вивчає закономірності функціо­нування і розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяль­ності, економіку та організацію НД, форми взаємодії її з іншими сферами матеріального і духовного життя суспільства. Наукознавство узагальнює світовий досвід розвитку науки, активно впливає на інтеграцію вітчизняної науки з науковими системами інших країн, оскільки сучасна наука характеризується цілісним і різнобічним підходом до вивчення об'єктів.

3. Наука як діяльність: характеристика, регулювання, суб'єкти

Організацією науки в Україні займаються Міністерство осві­ти і науки та Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, які визначають разом з науковими установами напрями розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві. Міністерство осві­ти і науки і Державне агентство подають плани розвитку науки Уряду або Верховній Раді України для затвердження та забезпечення фінансуванням із державного бюджету або інших джерел.

Державна система організації й управління науковими дослі­дженнями в Україні дає можливість концентрувати та орієн­тувати науку на виконання найбільш важливих завдань. Управ­ління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом. Сьогодні НДР ведуть:

• науково-виробничі, науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академії;

• науково-дослідні та проектні установи й центри НАН;

• науково-дослідні, проектні установи і центри міністерств і відомств;

• науково-дослідні установи і кафедри ВНЗ;

• науково-виробничі, проектні установи і центри при промис­лових підприємствах, об'єднаннях;

• ієрархічну вершину цієї сукупності установ, центрів, під­приємств завершує Державне агентство з питань нау­ки, інновацій та інформатизації України, яке забезпечує єдину державну політику в галузі науки та її використання в практиці.

Вищим державним науковим центром є Національна ака­демія наук України (НАН). Вона очолює і координує разом з Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України фундаментальні і прикладні дослідження в різних галузях науки. НАН є державною науковою установою, яка об'єднує всі напрями науки та підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн. При Національній академії наук України створена міжвідомча рада координації фундаментальних досліджень. Очолює НАН України Президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають трьох віце-президентів, вченого секретаря, Президію і ревізійну комісію.

НАН України має в своєму складі 3 секції (фізико-технічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гуманітарних наук), що об’єднують 14 відділень наук, математики; інформатики; механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; ядерної фізики та енергетики; хімії; біохімії, фізіології і молекулярної біології; загальної біології; економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства.

В Академії діють 6 регіональних наукових центрів подвійного з Міністерством освіти і науки України підпорядкування: Донецький (м.Донецьк), Західний (м.Львів), Південний (м.Одеса), Північно-східний (м.Харків), Придніпровський (м.Дніпропетровськ), Кримський (м.Сімферополь) та Інноваційний центр по м.Києву. До складу НАН входять наукові інститути з відповідних галузей, є територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.

Відділення НАН об'єднують науково-дослідні інститути (НДІ), які очолюють розвиток науки у певній галузі знань. У них зосереджені провідні наукові сили.

Крім НАН,- в Україні функціонують національні галузеві академії: Національна академія педагогічних наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія правових наук України, Національна ака­демія мистецтв України, Національна академія медичних наук України

Наукова діяльність в Україні регламентується державними законодавчими документами. Державна політика України у сфері науки і техніки втілена в законодавчих документах з наукової та науково-технічної діяльності і спрямована на:

• примноження національного багатства на основі використання наукових і науково-технічних досягнень;

• створення умов для досягнення високого рівня життя людей, їхнього фізичного й інтелектуального розвитку за допомогою використання сучасних досягнень науки і техніки;

• зміцнення національної безпеки на основі використання наукових та науково-технічних досягнень;

• забезпечення вільного розвитку наукової та науково- технічної творчості.

Державне регулювання й управління розвитком науки і техніки здійснюють Президент України, Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України.

Президент України, як Глава держави і гарант її державного суверенітету, сприяє розвиткові науки і техніки з метою забезпечення технологічної незалежності країни, матеріального достатку суспільства і духовного розквіту нації. Президент України відповідно до Конституції України та зако­нів України:

• утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

• сприяє розвитку науки і техніки, здійснюючи інші повноваження, визначені Конституцією України.

Верховна Рада України:

• здійснює державне регулювання у сфері аукової і науково-технічної діяльності;

• визначає основні засади і напрями державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності;

• затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та загальнодержавні (національні) програми науково-технічно­го розвитку України;

• здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади:

• забезпечує проведення науково-технічної політики держави;

• подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та матеріально-технічного забезпечення;

• забезпечує розроблення і виконання державних цільових науково-технічних програм;

• затверджує в межах своєї компетенції державні цільові науково-технічні програми відповідно до визначених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

• визначає порядок формування та використання фондів для науково-технічної діяльності;

• здійснює інші повноваження у сфері наукової і науково-технічної діяльності відповідно до законів.

Регулювання наукової діяльності в Україні здійснюється на основі законодавчо-нормативних актів. Основою цілеспрямованої політики в забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб є Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 року № 1977.

Основним завданням Закону є визначення:

• правового статусу суб'єктів науково-технічної діяльності, матеріальних і моральних стимулів забезпечення престиж­ності та зумовленої суспільними потребами пріоритетності цієї сфери людської діяльності, залучення до неї інтелек­туального потенціалу нації;

• економічних, соціальних та правових гарантій наукової і науково-технічної діяльності, свободи наукової творчості;

• основних цілей, напрямів та принципів державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

• повноважень органів державної влади щодо здійснення державного регулювання та управління у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

У документі визначено, що суб'єктами наукової і науково- технічної діяльності є вчені, наукові працівники, науково- педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, ВНЗ III - IV рівнів акредитації, а також громадські організації у науковій та науково-технічній діяльності.

У 2001 році з метою визначення подальшої стратегії розвитку науки і техніки, забезпечення концентрації ресурсів на їх пріори­тетних напрямах було прийнято Закон України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки в Україні" від 1107.2001 №2623.

8.09.2011 році прийнято Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" № 3715, в якому вказані порядок формування та реалізація стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Закон України "Про вищу освіту" націлює на те, що наукова і науково-технічна діяльність у ВНЗ III - IV рівнів акредитації є невід'ємною складовою освітньої діяльності й здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти.

Отже, розвиток наукової і науково-технічної діяльності базується на законодавчій основі, яка відтворює державну політику України у сфері науки та техніки.