43. Політичні зміни на європейській карті після завершення іі світової війни.

Потсдамська угода 1945 року –зафіксувала підсумки Потсдамськой конференції , що відбувалася по закінченню Другої світової війни з 17 липня по 2 серпня 1945 року в палаці Цецилієнхоф в Потсдамі. На Потсдамськой конференції державами-переможницями були прийняті рішення про новий політичний і територіальний устрій Німеччини, її демілітаризації, виплачуваних Німеччиною репараціях і долі німецьких військових злочинців.

На Потсд. конференції також обговорювалося питання територ. претензій Польщі. Ще до конференції західні держави визнали новий уряд Польщі, створений в основному з підтримуваних І.Сталіним учасників Польського Опору (на чолі з Б.Берутом), в який в червні 1945 року увійшло декілька членів польс. уряду у вигнанні. Польща перетворювалася на сателіт СРСР, і рівень легітимності її уряду був невисокий. У заявах уряду формально проголошувалося проведення вільних демократичних виборів, а всім польським емігрантам найближчим часом надавалася можливість повернутися на батьківщину.

На карті світу з'явились нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 p.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами. Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. В Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди. Польщу було перетворено на німецьке генерал-губернаторство. В особливому становищі перебувала Франція. Окупанти зберегли у "вільній" зоні її уряд, який провадив політику співробітництва з ними. Окупована частина була підпорядкована німецькій адміністрації.

Держави-союзниці Німеччини, Італії, Японії отримали значні територіальні надбання. Так, Угорщина отримала Карпатську Україну, Трансільванію, частину Словаччини і Югославії, Румунія - Трансністрію, Болгарія – частину Добруджі, Македонії, Фракії, Фінляндія повернула втрачені в 1940 р. території.

В результаті війни ослабла роль Західної Європи в загальносвітовій політиці. Головними державами в світі стали СРСР і США. Великобританія і Франція, не дивлячись на перемогу, були значно ослаблені. Війна показала нездатність їх та інших західноєвропейських країн містити величезні колоніальні імперії. У країнах Африки і Азії посилився антиколоніальній рух.

44. Державно-політична система Великобританії у другій половині хх ст.

У повоєнний час у Англії остаточно встановилася двопартійна система. У парламенті, нижній палаті - палат громад, більшість депутатів становили представники Лейбористської та консервативної партії , які у продовж другої половини ХХ ст. по черзі приходили до влади. Починаючи з 1945 р. палата громад жодного разу не залишалася до кінця свого п'ятирічного терміну повноважень, тому що згідно з конституційним законодавством, це забезпечувало перебування партії , якщо вона переможе, ще на 5 років. У 1948-49 рр. лейбористи провели дві реформи конституційного права. Термін дії відкладеного вето палатою лордів зменшувався з двох років до одного. Законодавчу роль палати лордів було зведено до мінімуму. На парламентських виборах у 1951 р. перемогли консерватори. Прем'єр-міністром став В.Черчіль(до 1955 р.). Після 13 річного правління консервативної партії у 1964 р. уряд очолив Г.Вільсон лейбористська партія. За державним устроєм Великобританія залишалася конституційною монарх ією. Але монарх, хоч може скористатися своїми законодавчими повноваженнями розпустити парламент, відправити у відставку кабмін, проте у Великобританії влада корони має "сплячий характер" Пісяля смерті у 1952 р. короля Георга 4, королевою стала його дочка Єлизавета (до сьогодні ). Однак, монарх суттєвого впливу на політичне життя країни не мав. До 1951 р. проводилася політика націоналізації головних галузей господарювання, що робили Англію майстернею світу. Це призвело в свою чергу до збільшення чисельності управлінських структур. Утворилися міністерства праці, постачання, енергетики. Зросла кількість чиновників, для отримання яких збільшилися податки з усього населення. Зросла інфляція. А зарплати простих працівників були заморожені. Коли до влади прийшли консерватори, вони припинили націоналізацію, згодом розпочали денаціоналізацію. У 1955 збільшилась чисельність виборчих округів по виборам в палату общин. У 1969 р. було знижено віковий ценз виборців(18 років). Законом 1963р. дозволялося спадковим перам зріктися місця в палаті лордів, взяти участь у виборах до палати общин. Не вдалося лейбористам у 1968-69 рр. реформувати палату лордів, позбавивши предстаництвав н й тримачів спадкових титулів. Вдруге лейбористи повернулися до цієї ідеї у 1998 р. 70 ті р. ХХ ст. ознаменувалися для Англії часом випробувань, пошуку виходу з кризи. Виправляти помилки лейбористів, взялася консерватор "залізна леді " Маргарет Тетчер. Маргарет Тетчер замінила аристократичні кола в кабінеті міністерства представниками менш знатних родів. У двічі було зменшено засідань кабміну, Створювалися чисельні спеціальні комітети, де працювали віддані й люди. За перш 10 років правління у відставку подали 25 міністрів, не всі за власним бажанням. Вихід з кризи Тетчер бачила у політиці монотеризму, скорочення державних витрат. У приватні руки було віддано всі державні корпорації та підприємства державного значення. Уряд не повинен вступати у відносини між підприємствами та профспілками. Уряд свідомо йшов на конфлікт з шахтарями (1984-1985 рр). Було прийнято закони, як забороняли страйки, було значно урізано права профспілок й вдалося збити рівень інфляції. Наступником Тетчер став Дж. Мейджор (консерватор), який на відмінну від Тетчер був компромісною людиною. У третє тисячоліття Великобританія увійшла уже з урядом лейбористської партії на чолі із Тон Блером. Наприкінці 1998 р. вони оприлюднили програму модернізації суспільства, основою стало намагання реорганізувати палату лордів. Сьогодні вона складається з носіїв титулів перів та 500 пожиттєвих членів. Також були скликані представницькі законодавчі органи Шотландії та Уельсу. У їх розпорядженні питання суду, освіти, охорони здоров’я, проте зовнішня політика, військо та економіка належить центральному уряду. У травні 1999 р. вперше з 1707 р. відбулося скликання шотландського парламенту, відбулися вибори до парламенту Уельсу, де перемогли лейбористи. Тоді як у Шотландії до влади прийшли консерватори. У 1998 р. було підписано ряд мирних договорів, угод з ірландською католицькою опозицією, випущено з в'язниці бойовики терористичної ірландської республіканської армії.